Поза сумнівом, навіть найтяжчі вади нашого неопереного парламентаризму не йдуть у порівняння з монструозністю окупаційного режиму. Але хто ж винний, якщо вітчизняним парламентаріям закортіло виступити в завідомо програшному жанрі не підкріплених реальною силою політичних декларацій…
14 травня наші народні депутати 240 голосами присвоїли сімферопольському аеропорту ім’я двічі героя Радянського Союзу, військового льотчика Амет-Хана Султана (1920–1971). Це рішення стало завершенням дискусії, що має певну історію. Представники кримськотатарської громадськості вже кілька років наполегливо переконували Київ присвоїти ім’я Султана головному повітряному порту Криму. Метою цього не в останню чергу було те, що біографія героїчного льотчика, народженого в Алупці в сім’ї дагестанця та кримської татарки, є наочним запереченням сталінських витівок про поголовну колаборацію кримців із нацистами під час Вітчизняної війни. Київ, своєю чергою, ті прохання виконувати не квапився. І причиною цього були не лише «антитатарські перестороги» колишніх керманичів держави. Питання про перейменування аеропорту від самого початку мало дискусійний характер, адже, по-перше, на честь Амет-Хана Султана ще в радянські часи було названо аеропорт дагестанської столиці Махачкали, а по-друге, в історії кримських татар є багато й інших видатних персон окрім діячів комуністичної доби. Так чи інакше, а цю дискусію нині завершено рішенням, яке ухвалила Верховна Рада. Воно могло б стати для багатьох приємною новиною, якби не важливий нюанс: ні ВР, ні Україна загалом зараз не контролює аеропорт, над котрим сьогодні густо рояться виключно російські літаки. Через що запізніле рішення позбавлене жодних практичних наслідків.
Читайте також: Чому на Донбасі так люблять «царів»
Певно, ідея декларативних перейменувань у недосяжному Криму здалася комусь із наших політиків легким засобом політичного піару. Вже оголошено про намір заочно запровадити на півострові закон про декомунізацію, «замінивши» навантажені радянською ідеологією назви кримських міст і сіл. Уже лунала пропозиція заочно скасувати всі сталінські повоєнні перейменування, що позбавили Крим його багатомовної історичної топоніміки. Як і рішення щодо аеропорту, за інших умов усе це видавалося б відновленням справедливості та здійсненням давньої мрії багатьох патріотів України в Криму. Але, доки окупація триває, такі суто декларативні рішення бачаться звідси, з-за залізної завіси, пустою імітацією діяльності. Бо, звісно ж, легше й безпечніше здалеку перейменовувати на папері аеропорти та населені пункти, ніж шукати та робити реальні кроки для визволення окупованого краю…
Невиважений, поспішний крок наших політиків викликав веселе вищання у кримських політичних джунглях. Місцеві майстри пропаганди радо зустріли вихід української команди на незвичний для неї ринг політичного пустодзвонства. Кримські «міністри» й «депутати» змагалися в дотепності, глузливо радячи Києву з таким самим успіхом заочно присвоїти ім’я Бандери нью-йоркському аеропорту імені Кеннеді, заочно назвати вашингтонський майдан на честь кримськотатарського комуніста Безазієва, заочно перейменувати міста в Центральній Африці та Південній Америці… Спостерігати за цим «побиттям немовлят» було боляче. Не треба було нашим пхатися до царини беззмістовних декларацій. Хай би краще справою наближали час, коли такі перейменування справді стануть можливими.
Читайте також: «Розстріляний як ворог ДНР»
На тлі цих сумних вражень навіть не дуже повеселила решта власне кримських сміхотворних новин, як-от запровадження в Севастополі «гурман-турів» до України. Спритний підприємець пропонує послуги з доставки севастопольців на материк для одноденного продуктового шопінгу. «Покупаем колбасы, масло, сыр, сладости, рыбу. Приятного аппетита Вам и Вашим близким. Мы за здоровое и вкусное питание!» – закликає організатор своїх потенційних клієнтів у місті, більша частина котрого щиро ненавидить усе українське (за винятком, щоправда, українських харчів, українських цін, української води, української електроенергії, українських закордонних паспортів, що дають можливість їздити світом, та української доброзичливості, що дозволяє вільно користуватись усім цим). Не до усмішок було й потенційній аудиторії іншої магазинної акції: у сімферопольському гіпермаркеті «Меганом» якийсь юнак намагався організувати флешмоб, запрошуючи суботніх відвідувачів у визначену годину просто завмерти на півхвилини з усмішкою на обличчі. Акцію підтримала, схоже, лише купка друзів мрійливого дивака. На тлі суворих охоронців і похмурих покупців, заклопотаних пошуком потрібних товарів поміж украй обмеженого міжнародними санкціями асортименту, півтора десятка живих усміхнених статуй видавалися пришельцями з якогось іншого, вже призабутого світу.