Лідер «УДАРу» російськомовний, але вивчає українську і вже досить добре нею володіє. Однак, відзначає автор, розуміючи, що державна мова важлива як ознака національної ідентичності, Кличко водночас не усвідомлює того, що вона має бути не просто ритуальним атрибутом для публічного вжитку в окремих царинах, як-от держуправління, політика чи освіта, а основою для реальної, нехай і поступової, консолідації нації.
«Програма ж партії «УДАР» фактично передбачає задоволення «й наших, і ваших». Адже, акцентуючи на захисті прав інших мов, не визначає чіткого переліку справді загрожених серед них, а відтак фактично передбачає захист і домінуючої в інформаційному просторі, масовій культурі та бізнесі російської, використання якої в цих сферах традиційно обмежує застосування української», – пише Крамар.
Автор також відзначає, що з огляду на власну біографію та родинну історію, Кличко схиляється перед ветеранами «Великої Вітчизняної війни», але уникає оцінок діяльності УПА. «Це для нього чужий дискурс. Імовірно, він має недостатньо знань про Національно-визвольну боротьбу українців та водночас не може не розуміти, що міфологізована радянською пропагандою історія Другої світової війни також далека від істини», – йдеться у статті.
«Лідер «УДАРу» переконаний, що всі контроверсійні моменти в історичній та релігійній сферах життя можна ігнорувати як провокаційні, а натомість консолідувати українців, окрім спільного прагнення до Європи (яку кожен бачить по-своєму), здатні спільні проекти, зокрема, спортивні успіхи, частиною яких у новітній історії країни і є брати Клички. Відтак він сподівається стати компромісною фігурою для виборців різних регіонів», – пише Крамар.
Більше про це читайте у статті «Запитання без відповіді» у № 17-18 Тижня.