Нагадаємо, що директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин
відкинув саму можливість надання Данилишину політичного притулку. В МЗС не
зрозуміли, «як взагалі можна говорити
про нібито переслідування за політичну діяльність людини, яка власне ніколи
політичною діяльністю не займалася». Данилишин мовляв не перебував у жодній
партії, не балотувався до парламенту чи у Президенти, не організовував мітинги
і навіть жодного разу публічно не критикував чинну владу після її формування на
початку 2010 року. «Таким чином, – ствердив Волошин, будь-яка неупереджена
людина може побачити, що у даній ситуації говорити про політичне підґрунтя
інтересу українських правоохоронних органів до Данилишина щонайменше дивно».
Перефразовуючи Волошина –
«будь-яка неупереджена людина» прочитавши його коментар може зробити для себе
щонайменше два висновки. Або директор департаменту інформаційної політики МЗС
вкрай некомпетентний і в очі не бачив жодного правового документа, що
регламентує надання політичного притулку, або він каже неправду і свідомо
вводить в оману всіх «неупереджених людей».
Основою надання чи ненадання політичного притулку в усьому цивілізованому
світі, є Загальна декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., що містить
норми, відповідно до яких, кожна людина має право шукати притулок від
переслідування в інших країнах і користуватися таким притулком, Конвенція ООН від
28 липня 1951 року про статус біженців та Протокол
щодо статусу біженця від 4 жовтня 1967 року. Власне на цих документах і базуються
більшість національних законодавств світу і зокрема українське.
Стаття 1 Конвенції 1951 року визначає біженця як «особу, яка знаходиться поза межами
рідної країни внаслідок добре обґрунтованих побоювань стати жертвою
переслідування через свою расу, релігію, національність, приналежність до
певної соціальної групи або політичні погляди, і не може або не бажає
скористатися захистом своєї країни чи повернутися туди через такі побоювання». Для надання притулку не суттєво яким є джерело
переслідування. Вирішальну роль у
визначенні права особи на отримання статусу біженця є те, чи заслуговує вона на
міжнародний захист, оскільки він неможливий у країні походження. Під дію
Конвенції не підпадають лише особи, які скоїли злочини проти
миру, воєнні злочини, злочини проти людяності чи серйозні неполітичні злочини
за межами країни, де вони шукають притулку.
В Україні ця процедура регламентується окремими законодавчими актами:
Законом України від 21 червня 2001 р. «Про біженців», та ратифікованими Законом
України від 10 січня 2002 р. Конвенцією про статус біженця від 28 липня 1951 р.
і Протоколом щодо статусу біженця від 4 жовтня 1967 р.
Так, відповідно до Закону України, біженець є особою, яка не є громадянином
України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань
за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства),
належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за
межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом
цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань,
або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого
попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї
внаслідок зазначених побоювань.
Щоправда, в Україні процедура надання притулку не є чітко врегульованою і
має певні прогалини, а численні спроби їх підлатати поки що не увінчалися
успіхом.
Що ж стосується Чехії,
країни де Данилишин просив політичного притулку, то її національним
законодавством передбачено, що захист надається людині, коли відповідний орган
влади Чехії встановлює, що іноземець у себе на батьківщині має обґрунтований
страх щодо переслідування з боку держави та її керівників, з причин своїх
політичних поглядів. І бути політиком чи вести активну політичну діяльність для
отримання притулку в Чеській республіці, абсолютно не обов’язково – достатньо
поглядів. Хоча, ким ще,
як не політиком можна назвати колишнього міністра?
Отож відповідний орган влади, а саме Міністерство внутрішніх справ Чеської
республіки, розглянувши звернення Богдана Данилишина і провівши з ним інтерв’ю,
цілком логічно вирішило надати йому політичний притулок. Базуючись до речі не
лише на проханнях екс-міністра і поданих ним матеріалах, а й на зібраній
інформації щодо політичної ситуації, безпеки, дотримання прав людини в
Україні”. Зокрема на звіті Держдепартаменту США про дотримання прав людини
в Україні за 2009-й рік, інформацію Міністерства закордонних справ Чехії,
доповідь американської організації Freedom House за 2009 рік, а також з
повідомлення про сучасну ситуацію в Україні у викладі Чеської Агенції Новин.
Можна звісно безпідставно звинувачувати чеських урядовців в корупції, як це
вчинив депутат від ПР Вадим Калєснічєнко, але цим навряд чи сильно зіпсуєш
імідж України. Він і так вже безнадійно зіпсований. Довголітній потік
інформації про корумпованість судів, небезпеку утримання в в’язницях та
несамостійність прокуратури у прийнятті рішень, в сумі з останніми політичними
переслідуваннями, безпідставними арештами та залякуванням власних громадян в
Україні, може не помітити тільки сліпоглухонімий. Не дарма на думку
держдепартаменту США, практично кожен мешканець країн СНД і, зокрема, України
може реалізувати своє право на політичний притулок, оскільки права громадян тут
порушуються систематично і постійно.
Інша справа МЗС. Здавна це
відомство відзначалось виваженістю і притаманною лише дипломатам мудрістю. Тому
нинішні висловлювання директора департаменту інформаційної політики МЗС Олега
Волошина звучать більш ніж дивно. Ще можна було б пробачити працівникам Генеральної прокуратури України їх заяву
про те, що вони наполягатимуть на екстрадиції, хоча згідно із міжнародним та
національним законодавством, особа, яка отримала політичний притулок, до іншої
держави не видається. Ну не знаються прокурори на міжнародному праві. Бог з
ними. Але вдаватися до відвертого фальшування дипломатам просто негарно. Невже
дипломати в цій країні вже й справді зійшли на пси?
Своїм рішенням чеські правоохоронці фактично визнали кримінальні
звинувачення, які висунуті в Україні проти Данилишина, політично вмотивованими,
а отже визнали, що у нас мають місце політичні переслідування. Про безвізовий
режим тепер можна забути. Лавочка закрилась. Якими би словами не обурювався
МЗС…