Коли 4 березня президент обмовився про можливість замаху на його життя, більшість громадян сприйняли ті слова за невдалий жарт. В країні, де президент Кучма наважувався виходити до учасників акції «Україна без Кучми» (про це свідчить журналістка Тетяна Чорновол), а президент Ющенко у супроводі двох охоронців гуляв по ринках антикваріату, фестивалях та ярмарках, сама можливість замаху на президента виглядає мов маячня навіженого. Та коли слова президента підтвердили глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін та голова СБУ Валерій Хорошковський, та додали що небезпека ще не усунута, враження склалося таке що до влади в Україні прийшли безнадійні параноїки.
Цікаво, але навіть ЗМІ лояльні до чинного президента, не відповіли на запитання – хто бодай теоретично міг би організувати такий замах? «Скажи мені, хто твій ворог, і я скажу, хто ти» – кажуть, коли хочуть надати характеристику певній особі. То хто ж є ворогом чинного президента, здатним замахнутися на його життя?
Коментар про «одного лідера опозиції, в якого у друзях ходить опальний російський олігарх, який має розкішні зв’язки серед бойовиків на Кавказі» не витримує критики. Сама згадка про російський слід дуже цікава, але версія замаху у виконанні кавказьких ваххабітів виглядає фантастикою.
Замах на президента – це не вибухи двох шахідок у переповненому метро. Такі замахи є вищим пілотажем для будь-якої спецслужби будь-якої держави. Такі операції просто не під силу якимось лісовим бойовикам. Аби вчинити замах на першу особу країни, потрібно знати маршрут кортежу, знати, в якій машині знаходиться президент, знати графік його пересувань. Офіційна версія замаху на президента США Джона Кеннеді ще й зараз викликає безліч професійних запитань, переважно викладених у фільмі «JFK» Олівера Стоуна. Варто згадати також, що в Україні (особливо протягом останніх п’яти років) штучно розпалювався конфлікт між Заходом та Сходом, але за всі 19 років її історії не було жодного гучного теракту. І це – найкраще свідчення професіоналізму українських спецслужб. Щоправда, можна послатися на теракт в Назрані, жертвою якого ледь не став президент Інгушетії Юнусбек Євкуров. Але там дії відбувалися в республіці, яка вже багато років охоплена повстанською війною і де населення певною мірою співчуває бойовикам. Між вузькими вуличками провінційної Назрані і широкими проспектами Києва різниця більш ніж разюча.
Так само не витримує критики версія про «одного опозиційного лідера і одного опального російського олігарха». Якщо «один опозиційний лідер» це Тимошенко, а «один опальний російський олігарх» це Березовський, то можна дивуватися, як до останніх президентських виборів дожили тодішній президент Ющенко, чинний президент Янукович і всі інші кандидати, «незручні» для ЮВТ? Ще більш дивує неоковирність роботи СБУ. Якщо є дані, що замах готує «один опозиційний політик», треба дати виконавцеві спробувати здійснити замислене, заарештувати його на гарячому, вибити з нього ім’я замовника і позбутися «одного опозиційного політика» назавжди. СБУ ж робить все з точністю до навпаки. Хоча після здачі в прокуратуру Лозінського і розсипання «справи педофілів» уже не дивуєшся нічому.
Хіба що – нестачі креативного мислення в команді Юлії Тимошенко. Своєю заявою голова СБУ фактично визнав що чинний президент страшенно боїться чинного лідера опозиції. Тож дивно, що з боку прес-служби колишнього прем’єра не пролунала заява на кшталт: «Юлія Тимошенко офіційно заявляє, що протягом наступного тижня вона зранку і ввечері питиме каву в кав’ярні на вулиці Богатирській в супроводі двох охоронців, що мають досвід стрільби з гранатомета…»
До речі, ніхто не розглядав іншу версію – а ну, як йдеться не про Тимошенко й Березовського?
Тут доречне зауваження: прибічники Тимошенко – це переважно люди націонал-патріотичних поглядів. Найбільш яскравим виразником цієї ідеології нині є ВО «Свобода» Олега Тягнибока. Ці люди відверто називають себе шанувальниками Бандери і руху УПА, а отже вони схильні до тероризму!
Подібне твердження годиться хіба що для кримської жовтої преси. Прокуратура ж та СБУ як ніхто знають різницю між повстанцями УПА і членами «Свободи». Націонал-патріоти у цій державі демонструють просто взірцевий пацифізм і небажання вдаватися до будь-яких радикальних методів боротьби. Їх вистачить на сварку з міліцією чи то на акцію громадянської непокори. Але самотужки організувати та здійснити замах на першу особу країни для націоналістів – це занадто. На їхніх руках в цій країні досі не було жодної крові.
А от на руках протилежної сторони кров є. Минулорічне вбивство одесита Максима Чайки показало наявно, що задля відновлення «Третього Риму» його шанувальники здатні на все. А ставлення радикальних проросійських організацій до Януковича останнім часом аж ніяк не назвеш теплим. Скандал спричинило виключення з президентського пулу оглядача газети «Сєгодня» Олександра Чаленка (аби не набридав гаранту питаннями про Бандеру). Активісти «Слов’янської партії» прилюдно висловили своє обурення діями Януковича (тим що не позбавив звань «Героя України» Бандеру та Шухевича). І це тільки квіточки. В Криму «регіонали» почали відверто витискати з владних установ представників «Русского єдінства». Інших своїх союзників по владній коаліції – комуністів, команда Василя Джарти вже усунула з міністерських посад на користь «варягів» донецького походження. Партія Регіонів явно прагне опанувати усю владу в «своїх» регіонах. Конкурентів же (у першу чергу «литвинівців», комуністів і проросійських радикалів) ПР намагається за всяку ціну позбутися. І це явно багатьох злить.
Але чи здатні проросійські радикали на замах? Після партизанського загону на Уссурійщині (див. «Український тиждень, №24, с.32) та інших вихилясів російських радикалів усередині самої Росії повірити можна у будь-що. От тільки замах на президента – це не пастка на поодинокого патріота України. Для здійснення таких акцій потрібні не відморожені виконавці. Потрібні машини, вибухівка, спеціальна техніка і фахові спеціалісти здатні здійснити замах. Справа впирається у дуже великі гроші.
А якщо справа торкнулася грошей, на думку відразу ж спадає людина, яка протягом чималого часу утримувала Партію Регіонів фінансово, але зараз лишилася явно на узбіччі великої політичної гри. Мова – про мільярдера Рината Ахметова. В нинішньому кабміні його явно обділили посадами й впливом, обдарувавши з панського плеча посадою міністра промполітики і можливістю готувати «Євро-2012». У нього з під носа намагалися поцупити комбінат «Запоріжсталь» на користь російського «Внєшекономбанку». Уряд явно сприяє входженню російського бізнесу у металургійний сектор Донбасу – регіон і галузь, які вже давно вважалися вотчиною Ахметова. Все це явно непокоїть найбагатшу людину країни. А зважаючи на його таємниче минуле і на особливі статки, можливостей організувати замах як раз у нього – греблю гати.
Дуже вірогідно, що Ринат Леонідович ніколи й не замислювався ні про який замах. Але оточенню Януковича не складе труднощів переконати президента в тому, що «хлопчик був». Ба більше, оточення президента має особистий інтерес в роздмухуванні теми замаху. Голів СБУ Валерія Хорошковського і Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна преса давно поєднує з іншим українським мільярдером – Дмитром Фірташем. Саме Фірташ наразі більш за всіх виграв від президенства Януковича. Саме він (через своїх міністрів) має зараз найбільший вплив на чинного президента. А як відомо – контролюючи страхи людини, контролюєш саму людину.
І все було би гарно, якби було настільки просто.
Те що версія з «опальним російським олігархом» і «бойовиками з Кавказу» не витримує жодної критики, я вже написав. Але ж дивно, навіщо голові СБУ було взагалі згадувати Росію? Ану як ця заява була попередженням не «одному опозиційному політику», а як раз таки Росії?
Вже ні для кого не секрет, що у владному російському тандемі «Путін-Медведєв» чинний український президент більш схильний саме до президента Медведєва. Не секрет, що «замирення з Україною» і Харківська угода нечувано посилили рейтинг Дмітрія Медведєва в Росії. Не секрет також, що економічна криза, шахтарський бунт у Зарєченську та свавілля російської міліції добряче підкорегували рейтинг чинного прем’єра Володимира Путіна. Найближчим часом ситуація явно не поліпшиться. Згідно з заявою міністра фінансів РФ Олексія Кудріна до кінця року буде вичерпано Резервний фонд РФ. А саме Путіну з Медведєвим в 2012 році доведеться боротися за владу у Росії. І Янукович явно не омине можливості взяти участь в цьому цікавому процесі на боці одного з кандидатів.
Які ж широкі жести своєму російському колезі збирається зробити президент Янукович напередодні російських президентських виборів? А на що здатний задля повернення на владу вихованець КДБ та чинний російський прем’єр Володимир Путін? Гадаю про це багато цікавого могли б розповісти Олександр Литвиненко, Зелімхан Яндарбієв та Сулім Ямадаєв. Перебування за кордонами Росії не врятувало їхнього життя, хоча йшлося тоді аж ніяк не про вищу владу в Російській Федерації.
Чи не цього боїться Янукович?