Оце спіймав себе на думці, що останнім часом значно більше роздратування у мене викликають не політики, не чиновники і не їхня високооплачувана інтелектуальна обслуга, а зовсім інші люди, здавалося б, колеги по цеху: журналісти і політичні аналітики. Не всі, звичайно, але…
…Починається найпопулярніше ток-шоу України, і його ведучий розказує про «перехід від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської республіки». Ані першого, ані другого поняття у світовій політичній науці не існує – це змішана або напівпрезидентська форма правління. Просто за часів Леоніда Кучми його адміністрація намагалася вибудувати так звану суперпрезидентську модель влади (сучасна Білорусь або Росія, для прикладу), а «політреформа» 2004 року легалізувала бездарність і безкарність влади (за певних обставин Верховній Раді дозволяється цілком конституційно рік не збиратися на засідання – і нічого їй зробити не можна!).
…На одному із найвпливовіших сайтів його постійний автор розповідає про загрозу цілісності України, що йде від кримських татар, за якими стоїть зловісна зарубіжна тінь, бо ж, мовляв, Кримське ханство – це від самого початку проект Оттоманської Порти, Туреччини. Люди добрі, та ж Кримське ханство – це не турецький, а литовський проект, засновник держави Хаджи-Герай був союзником Великого Князівства Литовського, і вся історія держави Кирим Юрту – це, власне, історія спроб максимально зменшити вплив Стамбула на Бахчисарай або взагалі позбутися цих васальних стосунків (нерідко за допомогою запорозьких козаків).
…Демократична опозиційна газета відгукується на відставку Фіделя Кастро статтею свого редактора з похвалами на адресу команданте (ну, це справа смаку) і з характеристикою середовища кубинських емігрантів як «нащадків латифундистів та компрадорської буржуазії, які грабували свій народ». Щось дуже багато тих «буржуїв» виходить, приблизно 1/5 від загального числа кубинців, але автор цим не переймається. Як і обізнаністю з ідеями Карла Маркса, послідовником якого він себе публічно називає (нині це у певних колах знову модно – така собі неомарксистська фронда). Наче передчуваючи нашестя подібних «знавців», Маркс не раз наголошував: мені не належить відкриття класів і класової боротьби! – але бороданеві вперто приписують це (і багато іншого) ті, хто вважає його ідеї життєдайними для сучасної України.
…Практично всі ЗМІ України в один голос розповідають про «страйк кінотеатрів» на знак протесту проти мовної українізації кінопрокату; при цьому ніхто не звертає увагу на елементарне – документ самих організаторів акції засвідчує, що її проводять «керівники кінотеатрів», а в переговорах від імені «страйкарів» діють гендиректори різних фірм. А це означає, що страйку насправді немає – його б мали проводити трудові колективи кінотеатрів, натомість ми всі були свідками зовсім іншої події – локауту. Саме слово lockout означає «зачиняти двері перед кимось»; це поняття тлумачиться як зупинка виробництва власником або/та менеджером задля досягнення якихось цілей. У нашому випадку – задля закріплення панування філій російських прокатників на великому українському ринку.
Утім, досить. Це далеко не всі приклади такого роду за останній час. Хто хоче, може назбирати їх повну торбу. І справа тут не у поглядах тих чи інших авторів, не в їхніх оцінках історії чи сьогодення. Річ у тім, що не тільки у політичному середовищі, а й серед журналістів та експертів, як видається, все більше дають про себе знати невігластво та інтелектуальні лінощі, – коли поглиблена праця над матеріалом вважається ледь не моветоном, а користування довідниками – зайвою витратою дорогоцінного часу. Результат же, як на мене, є більш руйнівним, ніж від перманентної некомпетентності політиків (до неї люди вже якось призвичаїлися), – загальна дезінформація та дезорієнтація, коли речі називаються не своїми іменами, а засадничі факти викривляються.
Бо ж експертам і журналістам в Україні ще вірять. Ще – вірять…