Тільки в більших масштабах і офіри вигадливішої. Закатовані в ім’я Зевса та інших богів птахи й худоба залишилися в міфології. Наразі Ігри подібні до футбольного м’яча, кожен «сектор» якого відповідає за політичну, економічну, соціальну, шоу-бізнесову сфери. Спортивна ж – на останньому місці. Розділити їх – наче розрізати цю кулю: можна, та сенс буде втрачено.
«Міняю ігри на права людини»
24 березня 2008 року до п’яти років ув’язнення засуджено китайського робітника Яна Чуньліня. За антидержавну діяльність – він запустив у Інтернет зрозуміле навіть далеким від політики землянам послання «Ми хочемо прав людини, а не Олімпіаду». На вирок за схожим звинуваченням чекають ще сотні осіб. Даються взнаки не лише тибетські проблеми – синхронно з тамтешнім повстанням хвиля протестів прокотилася провінцією Синь цзян, де мешкають мусульмани-уйгури, котрі бажають реальної, а не фіктивної автономії.
Плюс селяни-заколотники, яких у Китаї більше, ніж будь-де. Аби у спекотному 12-мільйонному Пекіні, що під час Ігор значно «підросте», усім вистачало води, з провінції Хе-нань до столиці протягнули канали. Місцеві жителі залишилися без ресурсів для поливу полів – і масові заворушення не забарилися. Мао Цзедун ще півстоліття тому наголо- шував: «Народні маси приховують у собі невичерпні творчі сили». Великий кормчий знав, про кого каже. А подібних драматичних епізодів нині вже ніхто навіть і не рахує.
Відтоді, як у 2001 році рішенням Міжнародного олімпійського комітету (МОК) Пекін поклав на лопатки Стамбул, Осаку, Париж і Торонто, не припиняються розмови про те, чи держава, в якій досі проводять найбільше у світі страт і де створили дивовижний гібрид комунізму й капіталізму, достойна такої високої честі. Олії у вогонь додають погана екологія китайської столиці, клімат із кепським характером, якість місцевих товарів і схильність бізнесменів Піднебесної до виготовлення контрафактних товарів.
Інший вогонь – олімпійський смолоскип – навпаки, мало не загасили під час протестів у багатьох країнах. Та потужний потяг Ігор не зупинити ні протестувальникам, ні стихії, яка в травні забрала життя десятків тисяч китайців, ні самим спортсменам. Збірна Франції, наприклад, обережно закинула погрозу, що, можливо, бойкотуватиме найважливіші змагання чотиирічки, але Москва-1980 уже не повториться: Олімпіада стала занадто серйозним економічним проектом, аби навіть заради симпатичних буддистів нехтувати вигодами. Втратить солідність хіба церемонія відкриття. Демонстративно заявили про своє небажання бути присутніми на дійстві 8 серпня генеральний секретар ООН, імператор Японії, чеський Пезидент, британський і польський прем’єр-міністри. Раніше з політичних причин відмовився бути креативним директором шоу Стівен Спілберг.
Всі покриті «зеленню»
Сьогодні МОК – абсолютно самостійний сектор глобального ринку, чий річний оборот давно перетнув планку $1 млрд. Вражаючої фінансової потужності Комітет досяг за часів правління іспанця Хуана Антоніо Самаранча. З 1984 по 2002 роки сукупний обсяг надходжень до бюджету МОК становив $17 млрд, із яких левову частку приніс продаж прав на телетрансляцію олімпійських турнірів.
Дебютний олімпійський ефір 1948 року ознаменувався тим, що корпорація ВВС за можливість вести передачі зі столиці своєї рідної держави була вимушена викласти аж тисячу гіней (близько $3 тис.), завдяки чому півмільйона осіб протягом 64-х годин стежили за боротьбою на лондонських аренах. Через 60 років ця цифра видається такою ж кумедною, як мисливські оповідання Остапа Вишні. За прогнозами фахівців, цьогоріч олімпійські блакитні екрани сяятимуть мінімум для чотирьох мільярдів людей.
У «самаранчевий» період $3 млрд заробили завдяки програмі Top Olympic Partners (TOP), у межах якої фірми-спонсори отримують право асоціювати свої бренди з Іграми. Спортсмени давно не нарікають на той факт, що успіх в олімпійських змаганнях приносить не так багато, як звитяги на комерційних турнірах. Зате найважливіший тріумф у їхній кар’єрі – це водночас і нові контракти з великими компаніями, котрі за рекламу своїх товарів платять олімпійським переможцям значно більше, ніж ті отримують із інших джерел, у тому числі й державних.
В економічному виграші й країна. Коли спортивний балаган поїде з Китаю, залишаться 8 новеньких і 11 модернізованих стадіонів і комплексів, де можна буде проводити світові змагання найвищого рівня. Та ще 6 нових ліній метро й 125-кілометрове «зелене кільце», яке нині опоясує Пекін, і фантастичнийза своїм зовнішнім виглядом «Водний куб» – надсучасний басейн, конструкція котрого схожа на хімічну структуру молекул, і модернізований Північний проспект – головна транспортна магістраль столиці. Щоб покращити імідж Пекіна, влада дозволила зносити під забудову навіть пам’ятки архітектури. Але тепер тут є куди приземлитися армії туристів: уже введено в експлуатацію найбільший у світі аеропорт.
Прапороносець – погана прикмета
В українській збірній без олімпійської жертви теж не обійдеться. Нею стане прапороносець, тобто один із найбільш титулованих вітчизняних спортсменів. Річ у тім, що в нашій дружині побутує забобон: нести стяг – зазнати поразки. І справді, всіх українських спортсменів, які були прапороносцями олімпійської збірної на літніх Іграх, на самому турнірі чекав провал. Усе почалося з нинішнього голови Національного олімпійського комітету Сергія Бубки й Атланти-1996. Наступного року легкоатлет виграв свій шостий титул чемпіона світу, а ось на Олімпіаді, м’яко кажучи, не порадував.
У Сіднеї-2000 з синьо-жовтим стягом крокував олімпійський чемпіон Атланти, яхтсмен Євген Браславець. Виступаючий у класі «470» разом зі своїм матросом Ігорем Матвієнком, він прагнув завоювати другий олімпійський титул. Та не вдалося, хоча наступного року Браславець і Матвієнко упевнено перемагали на світовій першості та на чемпіонаті Європи. В Афінах-2004 «хорунжим» збірної був срібний призер Сіднея, плавець Денис Силантьєв. В олімпійському басейні стародавньої Еллади він себе не показав. Зате полегшив життя Яні Клочковій – їй прапор в руки взагалі давали першій, але вона відмовилася. За інформацією Тижня, сьогодні для виконання почесної місії розглядаються три кандидатури олімпійських чемпіонів Афін: Юрій Білоног, Валерій Гончаров та Ірина Мерлені. Список не остаточний, а ім’я людини, котра наважиться перервати «традицію», ми дізнаємося лише в липні.