Продовольство дає контроль тим, хто ним володіє, і робить вразливими тих, у кого його немає
Тема їжі як зброї дуже непроста з багатьох причин, особливо враховуючи моральний складник цього питання. І, на перший погляд, вона не має ніякого стосунку до нашого шляху європейської інтеграції. Але це лише на перший погляд.
Напевно, варто почати з визначення й розібратись, що ж таке продовольча безпека. Є декілька різних її дефініцій, але головне, що ми з вами маємо запам’ятати, що продовольча безпека не обмежується фізичними обсягами продовольства, що виробляється. Індекс продовольчої безпеки враховує, окрім фізичної наявності харчових продуктів, їх доступність для переважної більшості населення, якість і безпечність, яка має бути гарантована, і сталість та адаптивність виробництва їжі (як продовольча система реагує в кризовій ситуації).
Використання їжі як політичного важеля впливу чи тиску і в мирний час, і під час військових конфліктів не є винаходом сучасності. Доступ до продовольства завжди був важливим аспектом функціонування країн, суспільств, невіддільною частиною соціальної та аграрної політики держав.
Попри всі досягнення сучасної цивілізації голод супроводжує населення планети, особливо посилюючи свою смертельну присутність під час війн чи інших конфліктів, коли, з одного боку, свідомо знищують аграрні потужності виробництва продовольства ворога, а з іншого, організують облоги й блокади, щоб зривати постачання критично важливого для виживання цивільного населення продовольства.
Брутальними прикладами жорсткого використання їжі як зброї проти власного населення можуть бути практики більшовиків на початку ХХ століття на території СРСР або ж дії сирійського диктатора Башара аль-Асада, який наказував не пропускати харчові продукти до житлових районів, у яких, за його інформацією, переховувалися повстанці. Цю практику він називав голодуванням до підкорення.
У міжнародній політиці важіль впливу під назвою «продовольство» теж не є новим. Ще 1974 року міністр сільського господарства США Ерл Бутц сказав знакову фразу в інтерв’ю журналу Time: «Їжа — це зброя. І нині це один з важливих інструментів у нашому переговорному наборі». З тих часів нічого не змінилося, свої корективи, звичайно, внесли процеси глобалізації торгівлі, демократизації в різних регіонах в останні кілька десятиліть, але, на жаль, часи відносної стабільності й добробуту минули й нині світ знову постає перед підвищенням рівня невизначеності, нестабільності й так званою новою реальністю, коли рівень протекціонізму, нетарифних торгових бар’єрів і звичайного популізму в економічній політиці значно зріз.
На новий рівень використання продовольства як зброї вивела війна Російської Федерації проти України, коли всі описані методи використовували майже одночасно: від блокади Маріуполя до блокування комерційного судноплавства в Чорному морі й постійних свідомо спрямованих атак на виробничу й логістичну інфраструктуру України. Тобто смертельна практика повернулась, і тепер ми читаємо знов і про Судан, і про Ємен, і про інші гарячі точки на мапі світу, де голод є супутником криз.
Але не лише такий драматичний аспект використання продовольства як політичного чи економічного чинника впливу є нині предметом обговорення в багатьох країнах і регіонах. Наприклад, Китай на законодавчому рівні (хоч багато експертів і кажуть радше про символічність цього закону) закріпив пріоритетність для держави підвищення рівня самозабезпечення продовольством і зменшення залежності від імпорту насамперед зернових культур завдяки зростанню обсягів внутрішнього виробництва, підвищення продуктивності тощо.
Тож можна вже зробити висновок, що важливість національної продовольчої безпеки набирає дедалі більшої ваги відповідно до підвищення ступеня геополітичної турбулентності.
Жодна країна світу не хоче бути об’єктом продовольчих війн і хоче мінімально залежати від інших у питаннях забезпечення продовольством власних громадян.
Продовження незабаром.