За результатами виборів до нижньої палати парламенту країни — Палати представників — просочилося двоє опозиціонерів. Це заступник голови Товариства білоруської мови Альона Анісім та представниця однієї з провідних непровладних політсил — Об’єднаної громадянської партії — Ганна Канапацька.
10 років без права голосу
Опозиціонерів у парламенті «синьоокої» не було від 2004-го, 12 років. Останні більш-менш опозиційні нардепи обиралися до Палати представників у 2000-му, і в уже згаданому 2004-му термін їхньої
каденції добіг кінця.
До речі, завершився він дуже гучно: троє депутатів тоді оголосили голодування на знак протесту проти намірів Аляксандра Лукашенки провести референдум, на якому він діставав право балотуватися на посаду глави держави безліч разів (до 2004-го президентські повноваження були обмежені двома термінами). Результатів акція не дала, свій референдум «бацька» таки провів, але депутати пішли з парламенту красиво. Відтоді жодного опозиціонера до Палати представників допущено не було. Донині.
Читайте також: Білоруський журналіст: У Лукашенки є два способи підтримати «економічне диво», котре слабшає щогодини
Водночас ніхто не сумнівається, що інакодумців до ПП не обрали, а призначили. Вибори до білоруського парламенту від 1996 року, коли Лукашенка розігнав Верховну Раду 13-го скликання і створив натомість двопалатну структуру вищої законодавчої влади, не визнаються вільними, справедливими, прозорими й відповідними до стандартів ОБСЄ. І ця парламентська кампанія навряд чи стане винятком.
Усі звикли до того, що західні спостерігачі від Бюро демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ, Парламентської асамблеї ОБСЄ та аналогічної структури Ради Європи на будь-яких виборах у будь-якій країні спершу відзначають «прогрес», а вже потім переходять до критики. Керівник місії короткострокових спостерігачів БДІПЛ ОБСЄ Кент Гарстед на післявиборчій прес-конференції навіть не приховував свого розчарування. Іще на президентських перегонах 2015 року ОБСЄ виписало білоруській владі рекомендації: що слід поліпшити в електоральному процесі. Жодну з них повною мірою виконано не було. Голови спостережних місій ПА ОБСЄ та ПА РЄ з Гарстедом погоджувались, оголошуючи довгий список білоруських виборчих огріхів: від непрозорого формування виборчкомів і до утаємниченого навіть від самих членів комісій підрахунку голосів.
То чому ж Лукашенка пустив до парламенту двох опозиціонерок?
Усе доволі просто. Як написав у Facebook відомий білоруський письменник Віктар Марцінович, «ситуація в економіці така, що на цілковиту відсутність опозиції в парламенті не вистачає грошей».
Холодильник перемагає телевізор
Упродовж останніх двох років білоруси повністю відчули на собі економічну кризу, спровоковану кризою в Росії та дешевизною нафти. Не таємниця, що місцеве «економічне диво» трималося на переробці дешевого російського «чорного золота» та нескінченних фінансових вливаннях і субсидіях Москви. Уже напередодні президентських виборів 2015 року багато хто згадував: до цієї дати Лукашенка обіцяв зарплату, еквівалентну $1 тис. Але тоді насилу нашкрябувалося $500 — планка, обіцяна до перегонів 2010-го.
Нині заробіток в еквіваленті $500 вважають надвисоким. А більшість має $200.
Досвідчений український читач скаже: «Ха! Так у нас уся країна живе на дві сотки зарплати!». Так, українцям це знайоме. Одначе ціни їхні не до пари білоруським: ті приблизно удвічі вищі. Простий приклад: минулого тижня пляшку коньяку «Шустов» у Чернігові я купив за $4 (84 грн). У Мінську такий продукт місцевого розливу коштує понад $7.
Чернігівські бізнесмени, що виготовляли сувенірну продукцію, раніше з успіхом торгували у Вітебську на фестивалі «Слов’янський базар». Ще торік вони привозили звідтіля $2–3 тис. Цього року наторгували на $300, насилу «відбивши» дорогу. Скаржилися на спад купівельної спроможності білорусів, дивувалися цінам. «Як ви тут живете?» — вражено питали в місцевих.
Читайте також: У парламент Білорусі пройшов кандидат від опозиції
Рекордне падіння рівня життя білорусів зумовлене ще й тим, що практично вся промисловість країни заточена на постачання в Росію. Вона наш основний торговельний партнер. У білоруському експорті РФ займає більше місця, ніж увесь Європейський Союз. Однак ціна на нафту підкосила російського покупця білоруської продукції. За минулий рік товарообіг між РБ та РФ зменшився в півтора раза! Тобто росіяни продукцію найближчого західного сусіда просто не купують. І відповідно білоруські робітники нічого не заробляють.
Неабияк позначилася на добробуті людей і деномінація, яку проводить уряд від 1 липня 2016-го. Вони перестали бути мільйонерами: з купюр зникли чотири нулі, а ще в країні з’явилися монети — вперше за час її незалежності. Та звички змінюються не так швидко, як гроші. Є ж бо різниця: витратити 2 руб. чи 20 тис. руб.? Психологічно «двієчка» — дріб’язок, а надто у вигляді монети. Тому білоруси легковажно тринькають свої зарплати, що становлять нині, як за радянських часів, 300–400 руб.
Поки що населення ще тримається за рахунок «жирних» попередніх років, проїдаючи валютні заначки. За даними Нацбанку на початок року, тільки валютні заощадження громадян удвічі перевищували золотовалютні резерви країни й сягали $8 млрд. Нині вже не сягають: від початку 2016-го населення продало банкам рекордну суму — $1,5 млрд. Зазвичай упродовж року збували мільярд. Утім, приблизно стільки само й придбавали. Тепер щомісяця купують валюти приблизно на $200 млн менше, ніж продають.
Не дивно, що, на думку 81% білорусів, за підсумками червневого опитування Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень, країна перебуває в кризі. І провину за неї (а фактично за зубожіння населення) громадяни покладають безпосередньо на Аляксандра Лукашенку (42,3%) та уряд (35,6%).
Керівникові Білорусі нині непереливки. Раніше він списував усі негаразди на «світову економічну кризу». Сьогодні ця відмазка не працює: усі бачать, що кризатільки в Росії, Білорусі та Казахстані. Тобто в країнах, із якими він будував спершу Митний, а потім Євразійський союз. Решта держав із неї давно вийшла або виходить. Навіть Україна, котра воює, закінчення цього року збирається відзначити зростанням ВВП, а в Білорусі він упаде, за прогнозами провідних економічних організацій, щонайменше на 1,5%.
Не спишеш кризу й на «зовнішніх ворогів»: після президентських виборів 2015 року Європа зняла санкції з більшості білоруських чиновників та бізнесу. Давні «недруги» стали приятелями.
Звичайно, Лукашенці хотілося б розділити з кимось відповідальність за провал своєї економічної політики. Та ось біда: ні з ким, бо ж «рулює» сам-самісінький! Мабуть, і для цього, зокрема, знадобилися йому опозиціонери в парламенті.
«Если друг оказался вдруг…»
Останнім часом відносини з Росією справді нагадують Висоцкого: «И не друг, и не враг, а так…» Ні, в риториці все має чудовий вигляд. Лукашенка підкреслює, що надійнішого союзника, ніж Білорусь, у РФ немає. Але зазначу, що то вже не «братня любов». Забезпечувати любов — у Москви гроші скінчилися.
Останній скандал із проплатою за російський газ показав це наочно. Мінськ в односторонньому порядку вирішив: ціна, яку виставляє Газпром, несправедлива. І взявся оплачувати постачання за «справедливою». Через це перед російським газовим гігантом виник борг спешу $150 млн, потім у $200 млн. І він не припиняє зростати.
Раніше Газпром списав би цю суму ще до того, як сів обговорювати з білоруським урядом питання, яка ціна все-таки є виправданою. Нині борг анулювати відмовляються. І російська сторона постійно тролить білоруських чиновників, регулярно спростовуючи їхні заяви про досягнення домовленостей щодо прайсу на блакитне паливо.
Навіть «священній корові» — військовій співпраці Росії та Білорусі — загрожує розлад. Лукашенко не раз просив союзника продати йому комплекси ППО С-400 та «Искандеры». Москва уперто відмовлялася. У результаті керівник Білорусі самостійно зайнявся зміцненням обороноздатності країни й до того ж досягнув неабияких успіхів. Цього року на озброєння білоруської армії надійшли ракетні системи залпового вогню «Полонез» — власна розробка. За оцінками експертів, друге покоління цих РСЗВ за далекобійністю й точністю зіставне з російськими «Искандерами». Хіба що не заточене на несення ядерних зарядів.
Наступним ходом оборонки РБ, на думку аналітиків, може стати створення власної крилатої ракети. Військовий експерт Андрей Паротнікав не вбачає в цьому нічого складного: Мінськ почав тісно працювати в цій галузі з Ісламабадом, який створив свою «крилатку» на базі західних зразків. Нічого не заважає «синьоокій» узяти за основу пакистанську розробку й поставити на неї українські двигуни. На щастя «Мотор Січ» надійно прописалася в Білорусі й уже виготовляє їх на Оршанському авіаремонтному заводі.
А взагалі Лукашенка, певно, має свій страшний сон. Росія перебуває у глибокій кризі, і, щоб підняти «патріотичні настрої», їй може знадобитися ще одна «маленька переможна війна» з розширенням «русского міра». Мабуть, він усерйоз побоюється, що новою мішенню стане Білорусь.
Це видно з того, як змінилася риторика офіційного Мінська за два роки — від початку вторгнення Росії в Україну. Якщо раніше на всіх парадах підкреслювали «бойове братерство» Мінська та Москви, то нині у виступах першої особи держави щоразу більшу тему займає незалежність. «Сімвол побєди — ґєорґієвскую лєнту» на офіційних заходах замінили самостійницькою бутоньєркою з квіткою яблуні та стрічкою кольорів державного прапора. Понад те, другий рік поспіль напередодні Днів перемоги просочується інформація про «нерекомендування» місцевих органів влади використовувати чорно-помаранчеву стрічку на святкових заходах.
Читайте також: Україна закликала Білорусь не направляти спостерігачів на вибори в Держдуму РФ в окупованому Криму
Цього року провладний Білоруський патріотичний союз молоді (аналог комсомолу в СРСР) провів День вишиванки. В офіційних ЗМІ він позиціонувався як «перший» хоча, до цього три роки поспіль із великим успіхом його організовував не хто-небудь, а опозиція. Та й сам Лукашенка цьогоріч здивував усіх, з’явившись перед камерами в тій самій «націоналістичній» вишиванці.
У шовіністичних російських ЗМІ ці тенденції відзначають із великим невдоволенням. Перепало навіть білоруському відділенню «Спутника», яке дістало втики за недостатню пропаганду «русского міра». Щоправда, білоруські медіа-аналітики зазначають: у місцевому сегменті інтернету замала, як на критичну масу, кількість дебілів, якій можна було б утюхати «ватні» ідеї. Тому «Спутник», щоб хоч якось утриматися на плаву, змушений писати, наприклад, про концерти «націоналістів» Лявона Вольського, Зміцєра Вайцюшкевича та Сяргєя Міхалка. Тобто про те, що читають.
Звичайно, «антиросійська» й «націоналістична» риторика в Лукашенки не заходить задалеко. А раптом ціна на нафту піде вгору й у Росії знову з’являться грошенята «на любов»? Пропустивши до парламенту «націоналістку» Анісім, водночас Лукашенка зробив депутатом Палати представників і «казака» — свого спаринг-партнера на президентських виборах 2012 року Мікалая Улаховича, котрий саме і є прихильником «русского міра». Для балансу, так би мовити.
Отож-бо у відносинах із Росією, як і раніше, «бацька» намагається балансувати: і вашим, і нашим. Але слід відзначити один показовий момент: про російську авіабазу в Білорусі, про яку точилося чимало розмов у 2012–2015-му, ніхто вже й не згадує. Питання закрите. І не на користь Москви.
«Денег нет, но вы держитесь»
Підтримати «білоруське економічне диво», котре слабшає не щодня, а щогодини, у Лукашенки є два способи. Перший і заздалегідь нереальний — почати системні економічні реформи.
Лукашенка зробити цього не може за визначенням. Проведення таких реформ — це те, що насамкінець може поставити хрест на його особистій владі. Система «бацьки» патерналістська. Це саме він — у трактуванні пропаганди — виплачує зарплати й пенсії. І регулює ціни, перманентно їх заморожуючи. Ініціював би він перетворення, починаючи від свободи підприємництва й закінчуючи приватною власністю на землю, — і вся вибудувана ним патерналістська система посипалась би, мов картковий будиночок.
Спосіб другий — підтримка наявної економічної моделі завдяки кредитам. Росія в кризі: позики не надає, борги не списує, і взагалі грошей для Білорусі в неї немає. Кредит Євразійського фонду стабілізації та розвитку, виділений Мінську в березні 2016 року, здувся із запитуваних $3 млрд до $2 млрд, надходить до країни частинами, розрахований до 2018-го й, відверто кажучи, навіть не покидає московських банків: його тут-таки тратять на виплати за раніше взятими зобов’язаннями. «Кредит ЄФСР на 100% піде на погашення отриманих раніше позик», — вважає колишній голова Нацбанку РБ Станіслав Багданкевич. І немає підстав йому не вірити: така фінансова піраміда не вперше випробувана білоруською владою. Наприклад, у 2015 році Москва видала Мінську $110 млн на погашення відсотків за російським кредитом, отриманим у 2010-му. А ще в липні того самого року на рахунок Мінфіну надійшли $760 млн держкредиту від РФ для обслуговування й погашення кредитів, виданих раніше Білорусі Росією та Євразійським фондом стабілізації та розвитку.
Тому залишається один спосіб — «перехресне субсидування». Вимоги, що їх висуває до Мінська той-таки ЄФСР, цілком перетинаються з умовами щодо реформування економіки «синьоокої», що сформульовані Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, а також іншими західними фінансовими інститутами. Але ці фонди й банки дають гроші не просто на «голі» реформи. Тому Лукашенка повинен «продати» вибори Заходові. Ось найімовірніша версія того, чому він усе-таки пропустив до парламенту двох опозиціонерок. Розрахунок на те, що погоди серед решти 108 депутатів вони не зроблять, але у виборах буде відзначено «прогрес». І на цьому тлі вдасться отримати гроші від МВФ та ЄБРР.
Щоправда, попередні звіти міжнародних спостерігачів, про які йшлося вище, навіть за наявності в парламенті Анісім та Канапацької, роблять цю надію вельми примарною.
А «майдан» зачекає
Поки що, попри рекордне падіння рівня життя населення й великі складнощі в економіці, Аляксандр Лукашенка контролює ситуацію в країні. Неабияк цьому сприяє міжнародна обстановка. Події в Україні дуже налякали білоруське населення, і на виборах 2015 року Лукашенка забезпечив собі п’ятий термін під гаслом «Тільки б не було війни».
Для Європи Білорусь залишається «острівцем стабільності» в проблемному регіоні. Населення країни поки що більше стурбоване власним виживанням та підтримкою звичного способу життя за рахунок тих-таки «заначок минулих років».
Не виключено, що Лукашенка вимушено піде на економічні реформи. Зрештою, йому, напевне, відомі реальні, а не намальовані Центрвиборчкомом результати голосування. Власне це разом з умовами надходження до країни грошей від МВФ і ЄБРР, а також неминучою активністю хоч і двох, але депутатів парламенту змусить керівника Білорусі вжити певних кроків — бодай в економічній царині.
Так чи так, у найближчому майбутньому білоруський Майдан не проглядається. За даними того ж таки НІСЕПД, у червні 2016 року ідея досягнення змін способом вуличних протестів мала популярність лише серед 14,7% населення. Щоправда, варто відзначити тенденцію: це майже в півтора раза більше, ніж у червні 2015-го й майже удвічі — ніж у червні 2014-го.