Вони найдрібніші фермери, яких вдалося розшукати. В середньому родина має близько 12 га. На всіх – 200 га під зернові та ще по 2 га на кожну родину під овочі. Зернові висівають на багорі – землях, що обробляються без поливу. Однак основний дохід родина отримує на двох «овочевих» гектарах. Вирощують помідори, баклажани, перець, капусту, кавуни. Майже вся робота ручна. Тому, чим більша родина, тим легше вести господарство. За сприятливих умов на гектарі виростуть 20–30 тонн. Цього року закупівельні ціни на помідори зросли до 50 копійок за кілограм. Й хоча на міських базарах помідори вдесятеро дорожчі, вибору в селян практично немає. Міста далеко, возити товар нічим. Тому більшу частину врожаю доведеться здавати переробникам.
Взимку більшість чоловіків змушені їхати на заробітки, щоб прогодувати родину. Інколи важко зрозуміти, чи всерйоз говорять ці веселі дядьки, коли з посмішкою розповідають, що весною треба продати корову, аби розпочати польові роботи. «Проблема з водою, води немає», – каже Мансур Фазаілов, якого громада призначила «бригадиром зі спілкування з журналістом». Фермерам доводиться купувати чужу воду втричі дорожче, ніж минулого року. За сезон на полив гектара треба витратити до 100 грн, і це не враховуючи вартість електроенергії на роботу насосів. Ще 200 грн піде на пальне для зрошувальних агрегатів.
Фермери просять написати в статті, що коли влада прокладе їм трубу до ставка, то за 7–8 років готові повністю розрахуватися з державою. Написати можна, та які шанси на такий «подарунок»? Крім води, бракує і техніки. В полі стоїть дозрілий ячмінь, а його не косять – ніде складувати. Минулого року трейдери скуповували збіжжя прямо з поля, бо був дефіцит зерна. Зараз очікують на фантастичний урожай, але покупці не поспішають. Вичікують падіння цін.