Коли театр має звання академічного, актори отримують так звану надбавку до заробітної плати. Розмір посадового окладу в цьому разі може збільшуватися на 25–80% (а подекуди й на 100%). У Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка ця надбавка найменша в Україні і становить 10%. Акторам уже багато років це пояснюють по-різному.
З-поміж найпоширеніших причин – відсутність театралів серед обласного керівництва. Мовляв, якби очільники влади і міста частіше в театр ходили, то дбали б про поліпшення фінансування. Кажуть також, що в Черкаській області найбільша кількість закладів культури, тож грошей на всіх просто не вистачає… Тим часом навіть мізерну зарплату виплачують із затримками приблизно на півмісяця. Тож актори черкаського театру недавно зважилися зі сцени заявити про те, що наболіло.
«Мамо, не знущайся, дай хоч якогось сирочка!»
«От колеги у вінницькому театрі працюють, то вони отримують пристойні заплати, можуть собі дозволити і за кордон поїхати у відпустку, і на море щороку їздять. У них високий відсоток надбавки за звання академічного, бо обласне керівництво весь час буває в театрі, любить дивитися вистави. А такої надбавки, як черкаський академічний, – 10% – не отримує жоден театр! Як заслужена артистка я маю оклад 3 009 гривень», – каже керівниця профспілкового комітету Наталія Вігран. Саме вона під час вистави «Назар Стодоля» звернулася до глядачів, розповівши про затримання зарплати акторам.
«Усі могли сказати тоді на сцені, але коли почне говорити кожен, то буде базар. Я висловила загальну думку колективу», – пояснює актриса.
За її словами, у суботу, 21 грудня, вранці актори грали дитячу виставу. І вже тоді дехто почав говорити, що треба скасувати виставу через невиплату зарплати. Та, зрештою, вирішили, що діти тут ні до чого, тож не варто цього робити. Після ранкового спектаклю заговорили про вечірній – «Назара Стодолю». Один з акторів почав відмовлятися виходити на сцену. Вистава опинилася під загрозою зриву. Тому було запропоновано варіант зі зверненням до глядачів.
За словами актриси Надії Корбут, дуже доречно, що це трапилося саме під час вистави «Назар Стодоля», яку ставив волинський режисер Петро Ластівка.
«Наш перформанс було спрямовано на розуміння того, що актори – це живі люди, спектакль – живий організм. А будь-який організм потребує поживи, їжі. Якби ми зупинили «Вишневий сад» чи «Поминальну молитву», це справді стало б злочином. Проте «Назар Стодоля» побудовано на імпровізації, в ньому є те, що я називаю «падінням четвертої стіни», коли актори спілкуються з глядачем, і навіть є моменти, де глядачів виводять на сцену, спонукають грати разом з акторами», – зауважила актриса.
Недитяча казка про вовка й овець
Напередодні, на Миколая, акторів театру змусили брати участь у відкритті «губернаторської» ялинки. Їх одягли в костюми з тієї ж таки вистави «Назар Стодоля», які, до речі, не було пристосовано для виступів під час мінусової температури. Тоді ніхто не наважився протестувати. Тільки коли дихали димом від феєрверків, із гіркотою жартували, що ось, мовляв, «зарплата полетіла», а ось – «аванс» Єдиний актор, який відмовився брати участь у відкритті ялинки, – Юрко Прокопчук. Він повідомив, що не знав про зупинення спектаклю і про заяву.
«Інакше не дав би це зробити. Під час вистави не знав, куди подіти очі. Пригадав Тичину: «Повзають, гугнявять, руки простягають (о, які скорчені пальці!) – Дайте їм, дайте! Їсти їм дайте – хай звіра в собі не плекають»… Подібна ситуація в нас уже була наприкінці 90-х років, коли зупинили виставу «Оперета! Оперета!», і вийшов режисер, який зачитав листа про затримку зарплати. Утім, тоді нам кілька місяців не платили. Коли під час «Назара Стодолі» я побачив камери в залі, зрозумів, що це таке. Бо камери міг організувати тільки Сергій Проскурня. Це спланована акція проти директора театру Володимира Осипова, щоб його зняти», – переконаний актор.
Як виявилося, представників електронних мас-медіа справді запросив в.о. художнього керівника Сергій Проскурня, який «воює» з директором театру Володимиром Осиповим.
Утім, Наталія Вігран стверджує, що ніхто не хотів нашкодити директорові театру.
«Справді, перед виставою директор намагався приглушити нашу емоційну налаштованість, пояснюючи, що в понеділок будуть гроші. Так він говорив і раніше, передаючи нам чиїсь слова. Це як у казці про вовка і овець: пастух кричить «Вовки! Вовки!», а їх немає. Тож коли вовки справді з’явилися, ніхто не прийшов на допомогу. Так і тут. На заклик «потерпіти до понеділка» ніхто не відгукнувся», так пояснила керівниця профкому театру.
Протистояння, що «вийшло за рамки джентльменства»
Режисер Сергій Проскурня ось уже півтора роки виконує обов’язки художнього керівника у черкаському театрі. Нині він перебуває в Києві, де знімає документальний фільм, присвячений 200-річчю Тараса Шевченка. Однак постійно спілкується з акторами в телефонному режимі.
«Без участі ЗМІ протест наших акторів ніхто б не зауважив, або максимально його локалізували б. Ми вже мали такий досвід, коли у травні після вистави «Тарас» оголосили звернення до обласної влади щодо ремонту театру. Текст звернення оголошував я особисто, після чого мене перестали запрошувати на наради в облдержадміністрацію. Ефективність такого звернення була невисокою, бо ми всі бачимо, що ремонт театру не відбувається», – розповів режисер.
На запитання про свої стосунки з директором театру Сергій Проскурня відповів емоційно, пригадавши, що він досі перебуває на посаді виконувача обов’язків.
«Звужувати громадянський вчинок акторів до «інформації про конфлікт між в.о. худ. керівника і директора» – це все одно, що стверджувати: успіх вистави «Дні Турбіних» у Сталіна було спричинено конфліктом між Станіславським і Немировичем-Данченком. Хоча в мене є своє бачення ситуації. Відсутність волі у проведенні публічного конкурсу на заміщення вакантної (й досі!) посади художнього керівника театру свідчить про спільну позицію директора і керівництва області», – підсумував Сергій Проскурня.
Натомість директор театру Володимир Осипов заявляє, що досі йому вдавалося тримати на контролі ситуацію з виплатою заробітної плати. Він уже давно перестав спілкуватися з чиновниками з обласного управління культури і зустрічався переважно з представниками Держказначейства, пояснюючи їм, що колектив потерпає від затримок зарплати ще з літа, та вимагав пришвидшити процес виплат.
«Перед виставою я сказав, що гарантую виплату зарплати в понеділок, бо якщо цього не станеться, то разом з акторським складом сам вийду на Майдан і на барикади. Проте мене не послухали і зробили по-своєму. Я вважаю, що це було спрямовано проти мене, щоб дискредитувати мене. І тепер в обласного керівництва виникло враження, що заклад некерований».
Володимир Осипов не заперечує, що між ним і Сергієм Проскурнею існує певне протистояння, яке «вже вийшло за рамки джентльменства». На його думку, останні події були вдало зрежисованими.
«Сергій Владиславович не може змиритися зі своєю другорядністю в театрі. І тому він використовує такі моменти. Справа в тому, що сьогодні, згідно зі статутом, в театрі керівником є директор. Від самого початку Проскурня відкидав це і говорив, що він не хоче бути призначеним директором театру, вимагав змінити статут. А в одному зі своїх останніх інтерв’ю заявив, що доба директорів закінчується. У відповідь я можу сказати тільки те, що доба аферистів ніколи не настане», – заявив директор Черкаського театру.
Після заяви зі сцени про заборгованість із зарплати почалося бурхливе обговорення вчинку акторів у соціальних мережах. З-поміж іншого звучали також і думки про те, що їхні дії були непрофесійними – мовляв, не можна «вантажити» глядача подібною інформацією, переривати виставу і «виносити сміття з хати». Однак вже 23 грудня після втручання прокуратури зарплати акторам Черкаського театру таки виплатили.
ДОВІДКА
Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка засновано 1932 року вихідцями з майстерні мистецького об’єднання «Березіль». Колектив здійснив більш як 500 постановок і зіграв більш як 50 тисяч вистав. 2006 року театр отримав статус академічного. Тоді ж у Черкасах було започатковано міжнародний театральний фестиваль «Сцена людства», у якому брали участь колективи з Франції, Румунії, Білорусі, Литви, Росії та інших країн.
Театр дуже любить скандальний режисер Андрій Жолдак. Саме тут він поставив славнозвісний спектакль «Одруження» за Гоголем (2001), виставу про Голодомор «Ленін Love. Сталін Love» (2008) за мотивами твору Василя Барки «Жовтий князь», а також «Войцека» за п’єсою німецького драматурга Георга Бюхнера (2008). В останні роки театр мав славу «експериментального майданчика», бо часто запрошував відомих режисерів (Сергій Проскурня, Сергій Архипчук, Андрій Крітенко, Петро Ластівка та ін.), які мали змогу експериментувати та створювати в Черкасах різні вистави.