Останній, звісно, властивий не тільки мешканцям тераріуму під назвою «русскій мір», «ДНР» etc., а й більшості наших співвітчизників, чия цнотлива свідомість пов’язує назву «Пасха» з відомим смаколиком. І той факт, що «песах» буквально означає «проходити мимо», нікого не хвилює, як і питання, хто й куди, власне, йшов. Однак лише в «ДНР» православ’я звели до такого абсурдного ступеня, що скоро георгіївські стрічки й різні бородаті дядьки на прапорах можуть змінитися значками з Ісусом Христом. У цьому, власне, і полягає вся пікантність питання: що ж важливіше — пам’ять про дешеву радянську ковбасу, до якої незмінно повертає нас червоний прапорець «трудящих», чи воскресіння Господнє?
У «ДНР» примудрилися створити черговий симбіоз. Але не поспішаймо засуджувати цих людей, над чиєю свідомістю ось уже понад два роки цілодобово проводять експеримент із виліплювання голему з червонуватої глини з пасхальною присипкою, що так чи інакше супроводжує все, що тут відбувається. Справді, роль православної церкви Московського патріархату в цьому конфлікті важко переоцінити. Чого вартий сам факт припинення служби в центральному соборі Донецька, коли туди навідується головний «республіканець» Захарченко.
Створивши образ «святих синків» з іконкою в кишені й «50 cent» у навушниках на блокпосту, РПЦ МП так само віртуозно проковтнула й незручний момент із соціалістичним святом, із яким цього року їй довелося конкурувати.
Читайте також: Куди піти в Луганську
Утім, до ринкової конкуренції не дійшло. Що може лисуватий вождь пролетаріату, який лежить під кришкою бозна за скільки кілометрів від Донбасу, коли в цей самий час триває Великодня служба з обов’язковою проповіддю про перемогу у «великій війні»? Так, якщо постояти на нічній святковій службі десь у Макіївці й вдумливо вслухатися в лепет священика, то виходить, що всі ми ось уже третій рік хоч-не-хоч «протистоїмо вселенському злу на рідній землі». При цьому 15-хвилинна промова така віртуозна й слизька, що абсолютно ніде не уточнюється, що ж то за «зло» й хто це «всі». Утім, пояснення тут справді зайві: «ополченці», які мирно стояли в кутках храму, і без того мимоволі відповідають на це запитання. Адже саме для них та їхніх сімей промовляються всі ті слова, які повинні зміцнити їх у вірі, оскільки, як відомо, «з нами правда, з нами Бог». Одним словом, Великодня ніч плавно перетікає в пролетарський лікбез із цитатою про бджіл і трудову дисципліну.
Але пропаганда на цьому аж ніяк не закінчується. Якщо ви вирішили лишитися вдома й провести ніч біля телеекранів, то куди краще було б усе ж таки піти до храму. Чому? Все дуже просто: через засилля російських і «республіканських» телеканалів по ТБ на Великдень можна було побачити ту саму РПЦ МП, тільки куди витонченішу, з пропагандою професіоналів на кшталт патріарха Кірілла, а не жалюгідних любителів із місцевих церков. У 70% випадків місцеве телебачення транслювало богослужіння з Москви із відповідними коментарями про велич «русского духу» та іншу «духовноскрєпну» патоку, якої й без того вистачає в «ДНР».
Читайте також: Дрібні радощі
І лише на ранок стомлені, але оновлені та з остаточно промитими мізками «республіканці» стали раптом згадувати, що сьогодні, виявляється, ще й 1 травня, яке посідає перше місце в списку радянських гріхів. Гріх не відзначити. Так із нічної духовної хвилі й читань Євангелій усі раптом перестрибнули на хвилю червонувату — з шашликами й прапорцями на площі в дусі «Лєнін усе ще живий». Враховуючи загальний тренд «back in USSR», що офіційно просувається по всій «республіці», несподівана поява бородатих голів Маркса й Енґельса поряд із розп’яттям бачилася цілком ефектно. Як і плутана мова народця, який був добряче напідпитку і який на «Христос воскрес!» нерідко відповідав «із 1 травня!». Утім, деякі з «республіканських» лідерів примудрилися в цілком тверезому стані об’єднати ці два святі слогани, як було в Луганську, де «глава федерації профспілок ЛНР» звернувся до «трудящих» зі словами: «Христос воскрес! Вітаю вас із днем Міжнародної солідарності трудящих!». Так би мовити, на ваш смак.
Так у цілковитому хаосі та сумбурі знову ожилі «радянські люди» Донецька, Макіївки, Тореза та інших окупованих міст нарешті докотилися до найважливішого та найсвятішого — шашликів, водночас з’ясувавши, що смажити їх ніде. Річ у тім, що в «ДНР» цілодобово мовлять про українські ДРГ та встановлені ними розтяжки, особливо в лісосмугах і на кладовищах. Саме тому географія більшості «маївок» обмежилася кущами під власним під’їздом, де поруч із пасками були пляшки з горілкою, пивом і шматочки обсмаженого м’яса, — усе це, ймовірно, колись і помістять на офіційний герб «ДНР».