Інфографіка: СИСТЕМА ПРО США: ЗАХИСТ ВІД РАКЕТ ДАЛЕКОГО РАДІУСА ДІЇ
Про свою відмову розміщувати елементи системи протиракетної оборони (ПРО) у Центральній Європі США оголосили 17 вересня – у день нападу Радянського Союзу на Польщу 1939 року. Невідомо, чи це випадковість, чи адміністрація американського президента Барака Обами закладала в оприлюднення заяви саме цього дня якийсь прихований сенс. Але поляків така аналогія образила і занепокоїла. Адже, як і 70 років тому, їхній країні завдали удару в спину, тільки цього разу не зі Сходу, а із Заходу.
Операція «Перезавантаження»
Інформація про те, що Барак Обама готовий відмовитися від третього позиційного району системи ПРО, який США мали намір створити у Польщі та Чехії до 2013 року, з’явилася на шпальтах Gazeta Wyborcza ще наприкінці серпня. Цей крок був прогнозований: політика «перезавантаження» американсько-російських відносин передбачала поступки з обох сторін. А найбільшим подразником для Кремля була якраз система ПРО в Європі, мовляв, націлена вона буде насправді не на Іран, як кажуть у США, а на Росію. Західні експерти лише гадали, на що ж Обама її виміняє: продовження дії Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) чи допомогу в ядерному роззброєнні Ірану?
Варшаві та Празі залишилося гірке розчарування. Марними виявилися всі зусилля місцевих урядів, спрямовані на формування лояльної до ПРО громадської думки. Обама поставив під питання дружні відносини США з країнами Центральної Європи, які, на відміну від старої Європи, були надійними союзниками Вашингтона в усіх воєнних кампаніях останнього десятиліття. Зокрема, польський контингент в Іраку був третім найбільшим після американського та британського, а сьогодні 2000 польських вояків служать в Афганістані. Тепер же Прага і Варшава мають серйозні сумніви щодо надійності Вашингтона як стратегічного партнера.
Занепокоєні й у США. «Багато експертів і членів Республіканської партії тлумачать це рішення як дуже серйозну поступку Кремлю і як свідчення наявності якихось таємних угод між Кремлем та Вашингтоном, досягнутих під час візиту Барака Обами до Москви, – розповідає колишній посол України у США та Канаді Юрій Щербак. – Нині ситуація в Афганістані стає критичною. Відомим став рапорт американського генерала Стенлі Маккристала, в якому йдеться про те, що до кінця року там може бути катастрофа. І відповідно США дуже потребують підтримки Москви. Обама сподівається, що Москва допоможе зупинити розвиток ядерно-ракетного озброєння Ірану».
Кризова корекція
Щоб якось заспокоїти центральних європейців та республіканську опозицію, міністр оборони США Роберт Гейтс заявив, що відмова від старих планів є не поступкою Росії, а, навпаки, черговим кроком на шляху модернізації системи. «Ті, хто заявляє, що ми згортаємо плани протиракетної оборони в Європі, або неправильно поінформовані, або мають хибне уявлення про ситуацію», – повідомив Гейтс. Насправді ж ідеться про відтермінування створення третього позиційного району системи ПРО.
Це рішення США ґрунтується на розвідувальних даних, які свідчать про те, що Іран не здатний зараз створити ракети далекого радіуса дії. Небезпеку становлять лише іранські ракети середнього та короткого радіуса дії, а отже, створення третього позиційного району просто вирішили відкласти до кращих часів – до 2020 року. Поки що його функції виконуватимуть кораблі з радарами та ракетами-перехоплювачами, які США відправлять на Північ та Південь Європи. Це дешевше, ніж створювати наземну інфраструктуру системи ПРО. Як свідчать західні ЗМІ, фінансовий чинник був вирішальним – Пентагону, який загруз в іракській та афганській кампаніях, банально бракує коштів.
«Теперішня корекція програми щодо Європи лише підтверджує, що США розгортають її проти можливих загроз із боку Ірану. Оскільки Іран не має балістичних ракет далекого радіуса дії, радар у Чехії наразі не потрібен. Зміна планів адміністрації США дозволяє розблокувати підписання договору СНО-3 із Росією. Водночас скасування, або, як кажуть представники Пентагону, відтермінування розміщення третього позиційного району ПРО в Європі мало б потішити уряди країн Центрально-Східної Європи, оскільки це зменшує військове напруження у відносинах із Росією», – вважає директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергій Толстов.
Хід Кремлем
Обстановка в регіоні справді залежить від Кремля. Як заявив 21 вересня представник Росії у НАТО Дмітрій Роґозін, Москва відмовляється від розміщення у Калінінградській області ракетних комплексів «Іскандер», що мали стати противагою третьому позиційному району ПРО. Однак того самого дня начальник російського генштабу Ніколай Макаров попередив, що політичне рішення з цього питання ще не прийняте. А також додав, що Росію не задовольняє жодна система протиракетної оборони, у якій вона не братиме участі.
Тому цілком можливо, що ця спроба «перезавантаження» просто захлинеться у надмірних вимогах із боку Кремля. Створити систему ПРО з урахуванням інтересів Росії, як того прагне Обама, буде нелегко без подальших поступок. Прем’єр-міністр Росії Владімір Путін уже оприлюднив низку нових побажань до Вашингтона, зокрема зняття обмежень на торгівлю з РФ та передачу їй високих технологій, а також сприяння прийняттю країни до Світової організації торгівлі. Барак Обама, вочевидь, ще не знає, за якими правилами грає Кремль.
Нашій країні теж варто винести з цієї ситуації свої уроки. «Для України політика адміністрації Барака Обами є чітким сигналом, що офіційний Київ не може моделювати свою політику, виходячи з міркувань масштабного конфлікту та ситуації нової холодної війни у відносинах між Заходом і Росією. Такої політики Вашингтон не заохочує», – вважає Толстов. А отже, нашій державі час повертатися до формування зовнішньої політики на основі фактора інтересів. Розраховувати на якусь зовнішню допомогу немає сенсу.
[1519]
ДОВІДКА
СНО-1 – Договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (англійською Strategic Arms Reduction Treaty, START-1) – був підписаний 31 липня 1991 року в Москві президентами СРСР і США Міхаілом Горбачовим та Джорджем Бушем, набрав чинності 5 грудня 1994-го. Мета договору – забезпечити паритет між стратегічними ядерними силами двох країн. Передбачалося, що впродовж семи років після набрання ним чинності обидві сторони зменшать кількість своїх ядерних боєзарядів з більш ніж 10 000 до 6000 одиниць. Договір СНО-2, який було укладено між Росією та США 3 січня 1993 року, передбачав зменшення кількості ядерних боєзарядів до рівня 3000–3500 одиниць до 27 грудня 2007-го та цілковиту ліквідацію ракет наземного базування з головними частинами індивідуального наведення, що розділяються. Домовленості про укладення договору СНО-3 було досягнуто під час зустрічі президентів Росії та США Боріса Єльцина і Білла Клінтона в Гельсінкі ще 21 березня 1997-го. У процесі останніх переговорів президентів Барака Обами та Дмітрія Мєдвєдєва йшлося про взаємне зменшення кількості як ядерних боєголовок (до 1500–1675 для кожної країни), так і засобів доставки (до 500–1100).
