Україна не хоче й не може платити нав'язану «Газпромом» ціну за російський газ. Росія ж готова поступитися лише в обмін на Україну як таку. “Конструктив” тут можливий лише за відомим анекдотом: ягня і лев можуть жити в одній клітці, тільки кожного дня потрібне нове ягня. Але навряд чи такий підхід назвеш “взаємовигідним”.
Проте є сфера, в якій українська та російська влада виявляють цілковите взаєморозуміння, вражаючу взаємоповагу, і навіть не цураються навчатись одне в одного. Йдеться про ставлення до власного народу. В цьому відношенні сьогоднішні Україна та Росія — одного поля ягоди, ніякої подальшої інтеграції тут уже не потрібно.
Ще кілька днів тому ми бачили “царський” проїзд нового-старого президента РФ Владіміра Путіна з попереднього місця роботи — Білого дому — до Кремля. Вулиці, тотально зачищені від перехожих, вражали уяву настільки, що деякі центральні російські телеканали навіть посоромились демонструвати це вельможне хамство в повному обсязі. Показали тільки виїзд кортежу з будинку уряду, й одразу — заїзд у Кремль, така от перемога телебачення над часом і простором.
Дивіться також: Яке Путін зійшов на трон(фото)
Безумовно, подібний стиль не може не імпонувати Вікторові Федоровичу, широко відомому своїм чуйним ставленням до потреб простих людей. Президентський кортеж, через який регулярно перекривали пів-Києва, давно в'ївся киянам у печінки. Але, як показує путінський приклад, нашому гарантові ще є куди рости.
При цьому не можна не зауважити, що один із найвідоміших виявів цього стилю коріниться саме в українсько-російській дружбі. Пам'ятаєте, як у 65-ту річницю визволення України від гітлерівців тодішній прем'єр-міністр України Янукович із материнською турботою намагався нагодувати Путіна цукерками? Історичне свідчення безпосередньості й широти душі “донецкого парня”, як співали тоді про Януковича земляки, витіснило у пам'яті народній інший факт. А саме — що президенти Путін та Кучма, прем'єр Янукович та тодішній голова адміністрації Путіна Дмітрій Мєдвєдєв стояли на Хрещатику на трибуні, відокремленій від простих посполитих рядами парканів та шерегами міліції, що зайняли чи не всю придатну для потенційних глядачів територію Майдану Незалежності та прилеглої частини Хрещатика.
Вже тоді, як бачимо, керманичі братніх країн не ваажали за можливе навіть у “народні” свята зближуватись із власним (або, у випадку Путіна й Мєдвєдєва, братнім) народом. Хто знає, що він може утнути зблизька, той народ…
“Правильного” поводження з народом навчаються одне в одного й силовики двох країн. Вранці 16 травня московська поліція розігнала опозиційний табір на Чистопрудному бульварі. Російські опозиціонери, чиї марші за участю сотень тисяч осіб так і не відвернули (та й не могли відвернути) переобрання Путіна, розмістились на бульварі на знак протесту проти побиття поліцією опозиційної колони 6 травня (поліція стверджує, що першими почали битись опозиціонери). 15 травня Басманний суд Москви — функціональний аналог Печерського суду Києва — заборонив сидячо-лежачу акцію протесту.
Операцію провели в кращих традиціях нелукавої слов'янської душі.Спочатку московське управління внутрішніх справ дало опозиціонерам час до 12.00 16 травня, аби вони забралися самі. Ті йти не хотіли, але головне — повірили, що ще мають час на роздуми. Проте рано-вранці, щойно відкрилось метро, біля табору, де спали близько сотні протестувальників, з'явилися юрми правоохоронців. Опонентів режиму акуратно, але переконливо “відтиснули” в уже згадане метро, по ходу справи затримавши щось із двадцятеро тих, хто йшов надто повільно, а чи й узагалі відмовлявся зрушити з місця (російська преса пише, що було троє-четверо й таких).
У російських ЗМІ у зв'язку із зачисткою Чистопрудного згадують чомусь здебільшого розгін опозиційного “наметового містечка” в центрі Мінська ще 2006 року. Але українці не повинні поступатися пріоритетом! Чого варта одна лише ліквідація наметів “Податкового Майдану” наприкінці 2010 року, після обіцянок не якогось там УМВС, а персонально президента та прем'єра дослухатись до всіх вимог маніфестантів. Як і кримінальне переслідування активістів — всупереч запевненням того ж Азарова, що підприємців, котрі намагалися захистити свої інтереси, ніхто не каратиме.
В останньому росіяни теж, до речі, беруть приклад з українців. Як відомо, тягати на допити та навіть арештовувати активістів “Податкового майдану” почали внаслідок звернення київської держадміністрації, котра нарахувала астрономічну суму збитків за кілька пошкоджених маніфестантами тротуарних плиток. Так ось, московське управління з озеленення негайно після розгону табору на Чистопрудному теж заявило про збитки — мовляв, маніфестанти нахабно витоптали комунальну траву. Сотку газону при цьому оцінили в… мільйон російських рублів (усього йдеться про “збитки” на понад 20 мільйонів). На думку опитаних Газетою.ru експертів з озеленення, сума перевищує реальну приблизно в 25 разів. Але влада, звичайно ж, знає краще.
Між іншим, заслуговують на увагу підстави ліквідації опозиційного табору в Москві. Якщо в Україні такі речі зазвичай пояснюють абстрактними “правами громадян” та “інтересами безпеки”, то в Росії суд сперся на понад 50 скарг, нібито поданих на манціфестантів мешканцями довколишніх будинків. Мовляв, ті заважають їм вигулювати дітей. Слово “нібито” вжите недарма: після появи скарг російське телебачення широко розкрутило тему, даючи в ефірі обурені заяви “місцевих мешканців”. Проте принаймні дехто з цих людей виявилися мешканцями зовсім інших районів міста — і водночас, за дивним збігом, активістами “Єдіной Росії” чи прокремлівських молодіжних рухів.
Звичайно, російську Феміду це не спинило. Тож такий досвід цілком може стати в пригоді й українським чиновникам. Яка Європа виступить, ну, хоча б проти ліквідації наметового містечка на підтримку Тимошенко на Хрещатику, якщо цього “вимагатимуть” звичайні мешканці? Навіть дивно, що влада не додумалась до такого кроку в розпал судового процесу.
Читайте також: Чим живе табір імені Тимошенко на Хрещатику
Хоча, звичайно, треба врахувати три факти. По-перше, тоді така спроба наразилась би на силовий опір. По-друге, не так уже й багато в будинках на Хрещатику “звичайних мешканців”. Ну а по-третє, в тому, що українська влада до чогось “не додумалась”, дивного насправді не так і багато. Що ж — на щастя, є братня Росія, завжди готова подати приклад. Як і засвоїти його.
До речі, саме зараз російська госдума розглядає законопроект, за яким участь у “несанкціонованих акціях” тягтиме величезні штрафи — в тому числі у розмірі мільйонів рублів. Ще один креативний хід, що водночас створює ефект гуманності: не в тюрму ж людей кидатимуть — просто відберуть квартиру, наприклад. І протестуй собі далі. Знов-таки, чим не приклад для наших “наповнювачів бюджету” і “реформаторів покращення” (тьху, тьху, не зурочити).
Тож українсько-російській дружбі на рівні влади — квітнути. Принаймні, коли йдеться про те, щоб “поставити на місце” відповідний народ. Є, є у наших держав спільні стратегічні інтереси.