У 2005, як і в 2014 році суспільство не побачило разючих змін після приходу нової влади. Вже за півроку стався розкол у команді тодішніх переможців, а «білоблакитні» отримали можливість для великого реваншу, який призвів до нових протестів на Майдані майже десять років потому. Як відзначали та про що писали на першу річницю «Помаранчевої революції» – в огляді преси за 2005 рік.
Рейтинг Юлії Тимошенко зростає, Віктора Ющенка падає, а програють обидва
На парламентських виборах 2014 року «Народний фронт» прем’єр-міністра Арсенія Яценюка несподівано випередив президентський «Блок Петра Порошенка». Зростання рейтингу прем’єр-міністра на фоні падіння у президента спостерігали і в 2005 році.
«Їх тягло в різні боки. Рейтинг Тимошенко ріс на очах, і це дозволяло дивитися в майбутнє з оптимізмом. Підкорення планки висотою в 20% виглядало справою вже зробленою, і деякі бютівські мрійники ще влітку замахувались на 35%. Фракція у півтори сотні багнетів здавалася реальністю. Приблизно те ж саме регулярно наспівували і Віктору Андрійовичу», – писав журналіст Сергій Рахманін.
Однак, у 2005 розкол у лавах «помаранчевих» вже в перші півроку призвів до майбутнього повернення до влади Партії регіонів та Віктора Януковича.
«Взаємні закиди, завуальовані і неприкриті, сипалися переважно не з вуст вождів. Для виконання цієї місії використовувалися соратники. Однак, ясно було все і всім. Ескалація холодної війни болісно вдарила по рейтингах як вождів, так і очолюваних ними політичних сил. Наслідком чого (згідно закону збереження політичної енергії) стало підвищення рейтингу Януковича і «Регіонів», – йдеться у тексті.
«Чого чекати в найближчому майбутньому? Напевно активізації переговорів з «донецькими», до яких підштовхують і Тимошенко, і Ющенко деякі їхні соратники. «Регіонали» на контакти йдуть. Проте, наскільки відомо, насправді союзу в майбутньому парламенті не хочуть з жодними із «помаранчевих». Надто свіжа образа і занадто велика ненависть. Янукович, Ахметов і компанія сподіваються, що рейтинг НСНУ і БЮТ буде падати і далі. А коаліцію вони охочіше створять з блоком Литвина, комуністами і ПСПУ, якій мають намір активно допомагати», – писав журналіст у матеріалі «Дорога, яка не веде до Майдану».
Сергій Рахманін, «Дзеркало тижня», 25.11.2005
Україні варто домагатися угоди про асоціацію з ЄС найближчим часом
Другий Майдан у 2014 році стався через небажання тодішньої влади підписати угоду про асоціацію з ЄС, однак те саме питання стояло на порядку денному ще 9 років тому.
«За президентства Віктора Ющенка, як і до нього, українська зовнішня політика з огляду на географічне розташування вимушена маневрувати між Європейським Союзом і Росією. Але, на відміну від Леоніда Кучми, Ющенко, просигналізувавши поворот на Брюссель, і справді повертає у цьому напрямку, а не в бік Москви. Найвищою метою України є вступ до Європейського Союзу й НАТО. Однак після ейфорії перших тижнів президентства Ющенка, нині у питанні швидкого вступу до ЄС панує очевидне протверезіння. Українці приходять до усвідомлення того, що приєднання до Європейської спільноти буде тривалим процесом, який передбачає цілу низку болючих і непопулярних реформ. Після провалу конституції ЄС на референдумах у Франції і Нідерландах, країни ЄС іще менше будуть готові до надання Україні членства в спільноті», – писав політолог Еберґард Шнайдер з університету міста Зіґен.
На його думку, Україна могла розраховувати на швидке підписання угоди про асоціацію з ЄС.
«Євросоюз не зможе і не схоче тримати під закритими дверима Україну, яка має тисячолітню християнську культуру і визнає європейські цінності. Крім того, за багатьма економічними, освітніми і політичними індикаторами Україна порівнювана із Туреччиною, а за деякими – навіть випереджає її. Тому «асоційоване членство» є найбільш реальною формою долучення Києва до ЄС. Після парламентських виборів наступного року Україна, напевно, подасть відповідну заявку. Відмова Брюсселя в наданні такого статусу не лише призведе до гальмування реформ в Україні, але вже вкотре, певною мірою, штовхне цю країну в бік Росії. У такому разі в Москві знову зміцніють імперіалістичні тенденції», – додав політолог.
Еберґард Шнайдер, газета «Die Welt», 21.11.2005 (переклад Євген Тейзе, DW)
Перші ознаки заробітків на мітингах та розчарування у протестах
На першу річницю «Помаранчевої революції» на мітингах вже були присутні «політичні заробітчани», які стали попередниками «тітушок».
«Як передає кореспондент «Української правди», перед сценою стоять люди з помаранчевими прапорами і символікою «Нашої України», «Батьківщини», УНА-УНСО, а також українськими, польськими та грузинськими національними прапорами.
Як і торік, люди тримають у руках плакати з написами міст і регіонів, з яких вони приїхали.
Водночас, біля самої сцени можна побачити людей, на прапорах яких написано «Так! Порошенко», «Так! Ющенко», «Так! Мартиненко», «Ми не дамо розколоти революційну команду».
За словами одних з них, вони приїхали з Луганська автобусом. Інші розповіли, що працюють на підприємствах Петра Порошенка, зокрема на Кондитерській фабриці «Рошен» та Ленінській кузні.
«Ми віримо Порошенку», – сказали вони. На питання, чому, вони відповіли: «Тому що».
Святкування річниці «Помаранчевої революції» у Києві, Анна Андрієвська, «Українська правда», 22.11.2005
Соціологічне опитування після святкування річниці показало, що близько 40% киян було нецікаво те, що відбувалося у центрі міста 22 листопада, а ще третині мешканців столиці святкування не сподобалося.
«Понад 40% киян залишилися байдужими до святкування річниці помаранчевої революції. Близько чверті мешканців Києва говорять, що захід їм сподобався й скоріше сподобався. Третині киян заходи, пов'язані із Днем Свободи, скоріше не сподобалися… Наскільки виправдалися очікування мешканців міста? Думки розклалися приблизно в такій же пропорції – очікування виправдалися приблизно в 25%, не виправдалися – в 32%… Що хотіли почути кияни на Майдані? Більшість учасників дослідження – 60% – не змогли визначити власні очікування від заходу. Серед тих, хто зміг відповістити на запитання про свої очікування, найпопулярніші теми для виступів на Майдані – це «більше дій, менше обіцянок», звіт про зроблене, «правда», а також вибачення. Майже 10% очікували почути саме те, що лунало під час святкування.
«Українська правда», за результатами опитування InMind, 12.12.2005
У Криму на річницю Майдану зібрався 5-тисячний мітинг, а проросійські сили оглянули місце для пам’ятника Єкатєрінє ІІ
«У День Свободи «помаранчеві» явно домінували… З одного боку, минулої неділі саме в Криму починався «Помаранчевий марафон» – серія святкових мітингів на честь річниці Майдану, що мав завершитися мітингом у Києві 22 листопада. З іншого боку, колишні опоненти Майдану заявили, що не допустять «нового помаранчевого шабашу». У результаті міськрада Сімферополя дала дозвіл на практично одночасне проведення двох мітингів: помаранчевого, ініційованого партією «Народний Союз «Наша Україна», і біло-блакитного, ініційованого партією «Союз», – писав у огляді журналіст Микита Касьяненко.
«Опоненти Майдану зібралися раніше – о 10-й годині мітинг, на який зібралися близько двох тисяч кримчан, відкрили депутати Верховної Ради Криму Володимир Кличников (у 2014 голова «Фєдєрациї нєзависимих профсоюзов Крима» під егідою окупаційної влади – Ред.) і Юрій Коломійцев. Висловивши свою думку про те, що помаранчева революція не принесла оновлення Україні, «союзники» пішли до Центрального парку Сімферополя оглянути місце, де вони мають намір встановити пам’ятник Єкатєрінє II», – писав кореспондент.
Прихильників «помаранчевої» влади того дня у Сімферополі було у п'ять разів більше, а ввечері у столиці Криму виступав гурт ВВ
«До 12-ї години площу імені Леніна почали заповнювати колони людей з усього Криму з помаранчевими, синьо-жовтими, блакитними кримськотатарськими національними прапорами. Незабаром вони заполонили весь простір площі. Люди тримали лозунги «Знаємо, можемо, переможемо!», «Наша сила – наша влада!» та інші. Загалом, за оцінками правоохоронних органів, у мітингу брали участь від п’яти до шести тисяч осіб. Цього дня «помаранчевий» настрій у місті явно переважав, і складалося таке враження, ніби листопадовий майдан минулого року перемістився на центральну площу Криму… Після закінчення мітингу на центральній площі міста відбулися виступи місцевих художніх колективів, а ввечері — концерт групи «Воплі Відоплясова» за участі Олега Скрипки, на який зібралося повна площа кримчан», – зазначив кореспондент.
Микита Касьяненко, газета «День», 23.11 2005
Янукович не вийшов до прихильників, бо не хоче бути маргіналом
Майбутній президент України у 2005 не з'явився на мітинг до своїх прихильників у Донецьку.
«Акція «Рік Майдану – рік обману!» пройшла також і в «столиці» Віктора Януковича Донецьку. Там шоу було набагато скромнішим. Активісти обмежилися роздачею перехожим символічних табелів успішності нової влади, в яких будь-який бажаючий міг поставити оцінку. Невисока активність донецьких мітингувальників пояснювалася ще й тим, що вони чекали, що перед ними виступить сам Віктор Янукович. Але марно. Ще напередодні його радник Ганна Герман заявила, що лідер Партії регіонів навіть не збирається в Донецьк. «Для нас це звичайний робочий день. Хтось же повинен в цей день працювати. І взагалі зараз нічого святкувати», – заявила вона. Вчорашня відсутність Віктора Януковича вкрай показова. Керівництво Партії регіонів явно не хоче опинятися серед політичних маргіналів, які влаштували вчорашні акції протесту, а навпаки, зовсім не проти співпраці з новою владою. Особливо після прийдешніх парламентських виборів» – писали кореспонденти для російської газети «Коммерсантъ».
«Маргіналами», серед яких не хотіло опинитися керівництво ПР, судячи з усього, були також комуністи, з якими вже у 2012 році вони створять більшість у Верховній Раді, яка голосуватиме під помахи руки депутата Михайла Чечетова. Принаймні у Сімферополі в 2005 році представники двох політсил мітингували окремо, що слідує з того ж тексту.
«У Сімферополі опозиціонери не змогли домовитися про проведення спільного мітингу. Місцеві комуністи та активісти Партії регіонів виводили своїх прихильників на площу Леніна по черзі», – писали кореспонденти.
Міхаіл Зигарь, Артем Скоропадський, Ленур Юну сов, газета «Коммерсантъ», 23.11.2005