Представники старшого покоління білоруських політиків і вчених сьогодні не мовчать. Станіслав Шушкевич, екс-голова Республіки Білорусь, який підписував Біловезьку угоду 1991 року, назвав дії Аляксандра Лукашенка державним тероризмом. Академік, екс-президент Національної академії наук Білорусі (1997–2001) та екс-голова Ради Республіки (Верхня палата) Національних зборів Білорусі (2000–2003) Аляксандр Вайтовіч також різко засудив переслідування й репресії. Тиждень мав змогу з ним поспілкуватися.
У. Т.: Як ви оцінюєте події 19 грудня та все, що відбувається в Білорусі впродовж останнього місяця?
– На мій погляд, влада на останніх виборах, судячи з усього, отримала набагато менше голосів, ніж на попередніх. І це стало рушієм її дій, адже вона хоче зберегти себе та свій вплив у Білорусі шляхом нагнітання страху й жорстоких репресій.
У. Т.: Політична опозиція й громадські організації Білорусі ніколи не приховували, що їх підтримують Польща, Швеція, Німеччина, інші західні країни. Чому раптом сьогодні це використовується як привід звинувачувати їх у чомусь? Про це ж ідеться у викривальних матеріалах, які друкує «Советская Белоруссия».
– Ситуація дещо складніша. Раніше Лукашенка та його органи заявляли, що громадянська компанія «Говори правду» фінансується за рахунок російських ресурсів. У тих самих пасквілях, які нині публікуються в газеті «Советская Белоруссия», йдеться, що всі ресурси переправлялись із Заходу. І взагалі, там така нісенітниця. Це доволі дивно, що Аляксандр Лукашенка так розвернувся на 180 градусів, тобто раніше казав, що гроші надходять із Росії, а тепер заявляє, що із Заходу. Як на мене, це просто його ігри. Він зрозумів, що західні країни зайняли принципову позицію і не поступляться, якщо не звільнять усіх, кого було ув’язнено 19 грудня й після того. І тому дійшов висновку, що потрібно загравати з Росією й показувати їй, що основний організатор того, що відбулося в Білорусі, – Захід. Так я розумію його тактику.
У. Т.: Три роки тому ви казали, що шлях ринкових реформ та інтеграції в глобальну економіку для Білорусі вже неминучий. Які економічні ресурси дають змогу сьогодні режиму Аляксандра Лукашенка відмовлятися від діалогу із Заходом?
– Для Аляксандра Лукашенка найважливіше – зберегти свою владу. Заради неї він піде на все. Це перша й основна причина, яка визначає всі його дії. Усе решта – вторинне. Усі інші питання вирішуються залежно від цього. Звісно, Білорусі потрібно вписуватися у світову економіку, в глобальний поділ праці. Ми все одно до цього прийдемо.
У. Т.: У Європарламенті, ПАРЄ, а згодом Європейській Раді ЄС розглядатиметься білоруське питання. Які санкції, на вашу думку, проти білоруських можновладців допомогли б звільнити політв’язнів?
– Те, що трапилося в Білорусі, – це свавілля та жорстокість влади у ставленні до звичайних людей. На мою думку, треба застосувати максимум санкцій проти влади за умови, що питання їх уведення може бути переглянуте лише після звільнення всіх заарештованих.
У. Т.: У 2006 році Захід уже запроваджував санкції проти білоруських можновладців. Вони були ефективними?
– Ті санкції не були ефективними, тоді була інша ситуація. Основні дотації Білорусь отримувала від Росії. Хоча нині вони частково збереглися. Політики Заходу зробили щодо санкцій багато заяв. Поживемо – побачимо.
У. Т.: Що означають довгі черги громадян під білоруськими відділками КДБ і міліції?
– Влада поставила за мету притягти до відповідальності всіх, хто вийшов на площу. Тепер вона це робить таким чином: зібрано всі телефонні дзвінки, які здійснювалися з площі під час подій 19 грудня. І всіх власників цих мобільних номерів запрошують на «бесіди» до КДБ та міліції. Мета – тиснути на всіх, хто там був присутній. Це фактично масові репресії. Відраховують з університетів студентів. Деяких людей калічать. Приміром, зламали ногу дівчині, написавши в історії хвороби, що це побутова травма, хоча її побили міліціонери, запросивши на таку «розмову». Це спосіб залякування всіх тих, хто на площу не виходив. Багатьох журналістів затримують, приходять додому, незрозуміло з якого дива. Так само невідомо, чому заарештували Анатоля Лябєдзька, голову Об’єднаної громадянської партії, який був удома під час тих подій. Чому заарештували Ірину Халіп, яка пішла з чоловіком Андреєм Саннікавим, не захотіла одного відпускати. Вона що, політичний діяч? Вона щось організовувала? Ірина – звичайна журналістка, яка писала про політику. Ще не відбувся суд, їхня вина не визнана. Але вже приходять до дитсадка й намагаються вжити якихось заходів щодо опіки над їхнім трирічним сином. Це схоже на свавілля 1937 року, коли до в’язниць запроторювали чоловіка, дружину, а дітей відправляли до дитбудинків.