– Я розумію, що «Кача» гратиме без кінця, але ж ми домовлялися з організаторами! Ну добре, давайте тоді так почнемо… Ще Авраам Лінкольн говорив: якщо ви пустите євреїв до влади… – з імпровізованої сцени на Майдані Незалежності у Києві говорить якийсь невідомий чоловік.
Перед ним стоїть кількадесят людей, які уважно слухають. Поруч запалюють лампадки на бетонному тризубі. Щойно завершилася хода родин Небесної сотні й поминальний молебень біля пам’ятного монумента на Інститутській. Люди групами тягнуться до місць розстрілів протестувальників з квітами й свічками. Втім, здається, це абсолютно не хвилює борців із «жидізмом». Вони продовжують розповідати про найбільшу біду України і світу – євреїв при владі.
– Ви думаєте нині існує така країна, як США? Ні! Існує лише територія, яка так називається! Свого часу Світовий банк обклав її кредитами і тепер повністю контролює! Так і в Україні, – продовжує чоловік.
Гасла, озвучувані ним, дуже нагадують частину тез минулорічного збіговиська так званих Радикальних правих сил, які також закликали до «Майдану 3.0». Щоправда, тоді все завершилося доволі швидко – на третій день від протестувальників лишився хіба що один намет та 50 «вічних революціонерів». Згодом з’ясувалося, що за організацію цього протесту могли відповідати проросійські персонажі. Аналогічна історія повторилася і цього року, коли напередодні роковин у низці спільнот в соціальних мережах почали ширитися заклики про черговий «третій майдан». А така собі організація як «Наждак» взагалі закликала виходити із зареєстрованою зброєю. Проте, здається, цього разу чи то правоохоронці, чи то суспільство спрацювали на випередження: зброї на вулицях не з’явилося, як і самих організаторів. Що, втім, не завадило окремим політикам витіснити з інфополя згадки про Небесну сотню і замінити їх власними, більш звичними лозунгами.
Читайте також: Рада розблокувала питання створення Музею Революції Гідності
Якщо 18 лютого минуло відносно спокійно, то 19 число стало доволі «гарячим» в плані новин. Саме на цю дату був заявлений мітинг від блокувальників торгівлі з ОРДіЛО. Компанія підібралася відповідна: ОУН Миколи Коханівського (який минулого року на роковини розтрощив один із банків в центрі міста), Семен Семенченко, Володимир Парасюк та Єгор Соболєв. У планах мітингарів було прогулятися до офісу Ріната Ахметова і заблокувати вулицю Банкову. На акцію зібралося приблизно до тисячі людей, серед яких був доволі різний контингент: тут і майданівці, і представники майдану літа 2014-го, і учасники АТО, і молодь із націоналістичних рухів. Останні, здається, вздовж всього шляху особливо активно використовували піротехніку та димові шашки.
Площу Івана Франка поволі затягає димом від вибухів петард. Люди збираються під будівлею, яка за словами Соболєва, в результаті низки оборудок за часів Леоніда Черновецького стала належати Ахметову. Традиційно, вона оточена щільним кордоном правоохоронців. Натовп намагається прорватися вперед, втім його із певними зусиллями заспокоюють організатори.
– Ми сьогодні не будемо трощити офіс Ахметова. І банки теж бити не будемо, це можна зробити в інший день. Ми прийшли сюди, щоб показати вам масштаби корупції. Зараз же ми йдемо блокувати Банкову, головний офіс торгівлі на крові! – чути з колонок голос Коханівського.
Натовп радо розвертається і суне в сторону Інститутської. Рух супроводжують петарди і радісні вигуки людей. Мовляв, «хоч щось почали робити з цією владою».
– А тарифи! Ви подивіться на ці тарифи! Вони нас просто вбивають!, – сиплим голосом каже одна жінка іншій.
– Порошенко країну грабує, а про людей він забув! – відказує інша.
Тим часом передні ряди протесту стають фронтом навпроти кордону силовиків, який перекриває підходи до Адміністрації президента. В правоохоронців летить кілька димових шашок. Люди пенсійного і передпенсійного віку заводять традиційні розмови «за життя» із представниками правоохоронних структур.
Читайте також: Україна вшановує День героїв Небесної сотні
– Ви кого охороняєте?! Ви кому присягу давали?! – кричить одна жінка.
– Прямо як на Банковій три роки тому. Це ж просто якесь дежа вю!, – відказує інша.
– А чого ви це тут стоїте? Вам на фронт треба, а ви, дармоїди, в Києві! Ще й бронежилети поначіпляли! Їх би на схід відправити! – затято говорить чоловік передпенсійного віку, роздивляючись нацгвардійців.
Біля меморіалу Небесної сотні, між тим, згадують про загиблих. Але, якщо перебувати на вулиці Банковій, складається враження, що смислове навантаження цих днів зміщене на блокаду торгівлі з «ДНР» та «ЛНР». Активісти витягають на найближчу телефонну будку колонки, аби краще було чути. Обіцяють найближчим часом привезти намети і встановити їх на розі Банкової та Інститутської, аби організувати безстрокову блокаду.
– Ця війна ніколи не закінчиться, бо комусь вигідно торгувати з сєпарами! Треба це припинити! – лунає з колонок. Здається, про російську присутність у вигляді військових і «гуманітарних конвоїв» на Донбасі уже ніхто й не згадує.
За годину стояння натовп рідішає. Молодь потихеньку розходиться. Лишаються здебільшого або представники руху блокадників, або ж люди, застряглі у 2014-му. Скидається на те, що для останніх революційний процес є вищою метою. Вищою навіть за результати революцій. Головне аби були намети, бочки з дровами і влада, з якою треба боротися силою. Тим паче що бочки, чай і генератори обіцяли скоро привезти. А сам Майдан в їх уявленні, певно, починається з намету: поставиш його і почнуть збиратися люди навколо. Не буде намету – не буде й Майдану.
Читайте також: Небесній сотні не лишилося місця. Соцмережі про акції протесту в роковини розстрілу Майдану
Здається, так само вважає і влада. Інакше пояснити сильну товкотнечу навколо МАФ-намету важко. Мовляв, буде стояти намет – люди почнуть збиратися на Майдан скидати владу. Для цього намет треба не пустити! Тим паче, є сили й засоби. Порядок з 18 лютого у Києві охороняє кілька тисяч поліцейських, а частину центра столиці завбачливо перекрили для автомобільного руху (якщо згадати минулорічне блокування Хрещатика стендами із портретами Небесної сотні – рішення видається не таким вже й поганим). І насправді було заради чого так перестраховуватися. Варто пояснити, що учасники акції на Банковій, зокрема той же Микола Коханівський, подавали заявку на проведення мітингу, в якому вказали 100 тис осіб. Відповідно до правил, силовики мають реагувати відповідно й залучати приблизно пропорційну кількість правоохоронців для «забезпечення безпеки».
– Подивіться! Подивіться, скільки вони понаганяли дармоїдів! Та вони ж нас, простих людей бояться!, – чулося з натовпу.
Десь там, за кордонами поліцейських, до Меморіалу продовжували тягнутися люди. Проте всередині оточення вирувала своя атмосфера. Тут очікували на великі намети і героїчно билися за малі. Семенченко ходив розбиратися з силовиками й шукати частини залізної арматури, на яку мав кріпитися МАФ-намет. Згодом виникли сутички поряд із Кабміном: активісти намагалися протягти обіцяний армійський намет, проте марно. В результаті знесли частину залізної огорожі і трохи потовклися одне з одним.
Ще одна бійка виникла із прихильниками ОУН біля готелю Дніпро на Європейській площі, коли ті намагалися силою продертися через кордон Нацгвардії. Попередньо вони кидалися петардами на Грушевського, а згодом намагалися розібрати пам’ятник Жизнєвському на засоби боротьби із поліцією. Врешті, ця ж поліція вдалася до жорсткого затримання. За даними Червоного хреста, який зазвичай чергує на таких масштабних акціях, у сутичках один протестувальник отримав черепно-мозкову травму. Семенченко із Соболєвим на камери полізли битися з нацгвардією, попутно здираючи з них шоломи. Очікувано, агресивно налаштованих нардепів тривалий час ніхто й нікуди не пропускав. Це дало змогу організаторам заговорити про «гірші від Януковича часи».
– Та це ж гірше, ніж при Янику! Ми на Майдані ставили намети собі спокійно! – розпачливо розповідає сивовусий чоловік своїй супутниці.
Здається, у натовпі забули про побитих за часів Януковича прихильниць Юлії Тимошенко під Печерським судом, забули про побитих учасників Врадіївської ходи (які на Майдані навіть наметів не ставили), про бійки під час річниць Помаранчевої революції, про жорстоко побитих студентів у листопаді 2013-го.Вкотре виникли причини для думок про коротку пам’ять в українців.
Читайте також: У Білорусі активісти вшанували пам'ять Героя Небесної Сотні
Врешті, після нарад, організатори акції заявили, що лишаються на Майдані на ніч і закликали киян прийти і підтримати їх рух. А наступну зустріч призначили на вечір 20 лютого. Приблизно в той же час, коли мала збиратися смолоскипна хода на честь Небесної сотні.
Однак, ранок 20 розставив все на свої місця. Під стелою незалежності, біля пластикового стола, лишалося з десяток людей. Боротьбисти із «жидізмом» і «шоколадним диктатором» підтягнулися трохи згодом. Обіцяного «Майдану 3.0» зі зброєю не з’явилося. Натомість весь день тривали жалобні заходи: біля Меморіалу священики читали молитви, організація під назвою «Єдиний союз патріотів» провела марш (за попередньою інформацією, частині учасників ходи могли платити гроші). Активіст та учасник АТО Дмитро Різниченко почав свій мітинг одночасно із Семенченком, що обурило прихильників останнього.
– Це спеціально зроблено. Він за це гроші отримав. Це щоб нас розділити. Його проплатили, – перешіптувалися бабусі.
– Мітинг має бути там, під сценою! Ви що тут влаштували?! – кричали з натовпу.
– Вибачте, але там під стелою мій колишній комбат Семенченко… будь-ласка, – дещо затнувшись, відказував Різниченко.
Блокадники порадившись, вирішили нічого не громити і зібратися на мітинг під стінами Ради у вівторок ,21 числа, та 23-го. Активісти ж зі смолоскипами рушили в оточенні силовиків маршем урядовим кварталом.
– Убитий на цьому місці пострілом снайпера… заживо згорів у профспілках… помер від запалення легень після Грушевського… отримав кулю в голову… – зачитував Різниченко. Натовп із кількох сотень людей, який ішов за ним, після кожного прізвища на повну міць легень кричав «Слава! Слава! Слава!»
Блокадників, між тим, меншало. Попри те, що сама ідея правильна, її реалізація в Києві, скидається на те, не знайшла підтримки на широкий загал. Натомість, люди радше долучилися до пам’ятної ходи містом. Врешті, на третій рік Київ спромігся гучно згадати про своїх загиблих.