Стратегія Москви отримати блискавичну перемогу над Україною ще до того, як Захід почне вводити потужні санкції чи постачати нам зброю, зазнала краху. Все більше і більше нових гравців долучалися до протистояння, яке величезна кількість медіа встигла охарактеризувати протистоянням демократії та диктатури. Проте один політичний гігант залишався довгий час осторонь.
Китай вважають давнім спонсором Росії. І це стосується не лише політики. З економічної точки зору саме Китай є гарантом хоча б відносної стабільності РФ. Більше 30% експорту нафтових продуктів, близько 15% золотовалютного запасу на зберігання, і це вже не кажучи про міріади секторальних домовленостей (в тому числі і для військово-промислового комплексу) – це “гарантійний пакет” Росії, тримачем котрого є Пекін. Така залежність спонукала деяких найбільш сміливих оглядачів говорити навіть про наявність російсько-китайського союзу.
Проте реальність інша. Виявилося, що стратегія Китаю неспівставна ані з російським підходом до зовнішньої політики, ані з інтересами Росії. Але про це трохи згодом, зараз же пропоную почати з події, яка колись може стати маркером нової епохи двополярності — онлайн-зустріч Джо Байдена і Сі Цзіньпіна 18 березня 2022 року.
Не тільки — і не стільки — про Україну
Переговори Пекіна та Вашингтону пройшли достатньо стримано. Офіційні прес-релізи обох сторін зазначали, що сторони були налаштовані на конструктивний діалог. Але це конструктивний діалог часів Холодної війни — тому, звісно ж, кожен мав свої доволі чіткі негативні меседжі. Китай вкотре напосівся на “колективний Захід” за занадто жорсткий тиск на Росію і знову висловив переконання, що тригером до конфлікту насправді стало агресивне розширення НАТО. У свою чергу, Білий Дім у своїй транскрипції розмови стверджував, що Байден усіляко тиснув на генерального секретаря, “чітко давши йому зрозуміти, які наслідки матиме втручання Китаю у конфлікт та допомога Російській Федерації”.
І знов таки, як і під час попередніх перемовин, другою темою була торгівля. І не дивно — коронакриза ускладнила ланцюги поставок (особливо ті, в яких КНР та США знаходяться відповідно на початку та в кінці), зростання інфляції вимагає розрядки для державних витрат, а економіка хоче повертатися до докризових показників активності. Тут варто згадати і ghj останню торговельну угоду — точніше, спробу її укладення. В січні 2020 року президент Дональд Трамп встиг підписати із Пекіном угоду, яка нібито була покликана зупинити нестримне зростання взаємних тарифів та обмежень, які на той момент вартували американській економіці вже більше $300 мільярдів. Хоча ця угода і символізувала покращення у відносинах між обома країнами, на практиці вона не закрила дуже багато питань: доступу американських компаній на китайський ринок, тарифів на стратегічні сировинні ресурси з Китаю, а також наявних суперечок в межах ВТО та взаємних претензій по зірваних контрактах. Такий стан справ вже змусив Байдена повернутися до риторики Трампа — згадаймо його заклики відбудувати внутрішнє виробництво і посилити внутрішній енергетичний сектор під час виступу 1 березня 2022 року.
Саме тому поточні розмови про потенційне врегулювання в Україні містять так багато додаткових тематик та напрямів роботи. Китаю важливо продати максимально дорого свій нейтралітет, який і так міг бути цілком прогнозований. Якщо ми проаналізуємо заяви Білого Дому та Державного департаменту, активно розкручені американськими медіа, то вже з початку лютого побачимо чіткий наратив про нібито “наявну загрозу зближення КНР та РФ”. Звісно, Пекін не міг цим не скористатися і не вибити зі свого опонента максимальні поступки за власну бездіяльність.
Проте окрім закріплення неучасті Китаю у конфлікті та нових економічних взаємовідносин, варто розглянути ще один важливий аспект цих перемовин — геополітичний.
Нова біполярність — без Москви
На самому початку ми говорили про неспівставність російської стратегії із інтересами Китаю. Хоча обидва режими є сталими автократіями, проте набір інструментів зовнішньої політики в обох різний, і обумовлений абсолютно об’єктивними показниками. Російські військові авантюри та агресії — результат багаторічної мілітаризації економіки та фокусування усієї профіцитної частини виключно на паливних та інших природних ресурсах з надзвичайно малою часткою дійсно технологічної промисловості. Підтримка союзників здійснювалась або за рахунок цілеспрямованого виділення коштів правлячим режимам, або ж прямого військового втручання у вирішення “проблем” на місці (два найяскравіших приклади — режим Мадуро у Венесуелі та режим Ассада у Сирії).
Китай, з іншого боку, останнє десятиліття присвятив формуванню стабільної економічної бази для подальшої зовнішньої експансії. Ставши незамінною частиною світових ланок постачання для виробництва високотехнологічних товарів та засобів зв’язку, вступивши в перегони за створення системи 5G, відкривши законодавство під легальне закордонне інвестування, КНР стала просувати альтернативну модель державного капіталізму, який мав уособлювати собою стабільність та новий формат відносин на міжнародній економічній арені. Надалі ми бачили доволі успішну економічну експансію Китаю в Африку протягом 2010-х років, а в останні три роки — розігрування абсолютно аналогічного сценарію в Латинській Америці. Війна, розруха та міжнародна ізоляція не надто відповідають китайській моделі “м’якої експансії” та альтернативного шляху.
Саме тому нова біполярність формується без Росії. В її теперішньому стані, з її нинішнім керівництвом, вона не потрібна ні Заходу, ні Китаю. Хіба що Китай отримав можливість за безцінь скупити державні компанії РФ на власних біржах, і на тому подякував. В усьому іншому, саме зараз ми спостерігаємо формування нового двополярного протистояння. Тому не варто очікувати ні від КНР, ні від США слів підтримки один одному — вони досі будуть незадоволені одне одним. Проте і допомагати РФ китайці не збираються — це для них відпрацьований матеріал. Вони зацікавлені лише в тому, щоб не дати цій державі загинути, але й наміру посилювати її не мають.
Олександр Краєв – директор програми “Північна Америка” ГО «Рада зовнішньої політики “Українська призма”»