Незалежність є гарною в ідеалі, а ми живемо в світі взаємозалежності. Навіть у розпал Холодної війни обидві найпотужніші супердержави мусили рахуватись одна з одною і брати до уваги безліч чинників.
Реальну вартість має суверенітет, здатність і бажання самостійно вирішувати щоразу, від кого, чи недовго, з яких питань і як глибоко ми згідні з власної волі залежати заради своїх інтересів.
Акт незалежності України виходив з її тисячорічної традиції державотворення. Роком раніше Декларація про державний суверенітет визначила пріоритет Конституції й законів республіки над законодавством Радянського Союзу. Це поклало край облуді, коли партія і силові органи були обласними ланками всесоюзних структур.
„Новая историческая общность советский народ”є криптонімом хижого асиміляційного шовінізму. На гербі серп і молот придушили цілу Земну кулю. Після розстрілу українських комуністів російська компартія України була і досі є люто ворожою організацією, яка співала чужою мовою навіть власний гімн „Інтернаціонал”, доки не забула слова.
Щоправда, в пропаганді вона обіцяє вернути якусь неназвану країну народові після того, як кількадесят років так її плюндрувала. Коли горезвісний „Государственный комитет по чрезвычайному положению” вдався до спроби державного перевороту в Москві, перед офіцерами постала важка дилема: слухатися заколотників-однопартійців чи вірно служити республіці.
Декларація суверенітету паралізувала розколом Збройні сили і правоохоронні структури. Це не виняток: коли сконали Австро-Угорщина, Османська і Російська імперії, державні службовці, офіцери і дипломати після певних вагань лояльно служили державам-наступницям мультинаціональних утворів. Вони збагнули, що можна на якийсь час з великою кров’ю реставрувати режим, але розклад імперій є незворотнім. Реальний суверенітет простеляє шлях державній незалежності.
День незалежності має виток з Америки. Два з половиною сторіччя тому жменька відчайдухів у Філадельфії (назва міста з грецької: братолюбність) в Будинку Теслі (CarpenterHouse; між іншим, Ісус працював теслярем) гордовито назвалася Континентальним конгресом. Новий Світ підхопив висунуті в Європі засади неподільності обов’язків і прав, обопільної відповідальності влади і підданців.
Якщо парламент корумпованих олігархів у Лондоні зловживає своїми прерогативами, народ може і мусить повалити уряд тиранії. Декларація Hезалежності замість звернення монарха почалаcя зі слів: „Ми, народ” (Wearethepeople). Вона зазначила, що Бог створив людей рівними і наділив невід’ємними правами на життя, свободу і власність, але останнє слово замінено на „прагнення щастя”.
Американці не бідували і платили податків менше, ніж британці. Це був вибух проти сваволі: влада не сміє вимагати будь-чого без згоди народу, а мусить бути підконтрольна.
Французька Декларація прав людини і громадянина за тринадцять років стверджувала, що „люди народжуються й залишаються вільними і рівними в правах”, а приватну власність назвала священною і недоторканою. Заможна і освічена буржуазія Франції повалила абслютизм, бо працювала, а двір жирував. Голодні й упосліджені раби не в спромозі чинити опір тиранії.
Революції є повстаннями мільйонерів проти мільярдерів. Можна простежити, кому з панів вигідно, коли злидарі хапають сокири і дрючки. Це не зневага, а співчуття до затурканих, ошуканих, обікрадених і байдужих (собі на лихо) людей, занурених у повсякдень борсання між злиднів і брехні. Натовпові треба горілки і видовищ, а народові хліба і знань.
Освіта виховує внутрішню незалежність, здатність слухати і чути суперечливі думки, перш ніж дійти власних висновків. За два сторіччя після Американської та Французької революцій Берлінський мур впав, бо мільйон німців навколо осередку доти всемогутньої комуністичної Державної безпеки досить виразно сказали вголос: „Ми є народ” (WirsinddasVolk).
Сполучені Штати вибороли незалежність і надовго загрузли в багнюці руїни, безладу, інфляції, заворушень. Жоден американець не згадає, які нездари керували державою півтора десятиріччя до обрання Джорджа Вашингтона.
Нова війна переконала Британію, що спільну мову мають іноземці. В регіональному сепаратизмі й братовбивстві американці за чотири роки втратили майже півмільйона людей (як Червона Армія в Берлінській операції). Важко подолано расизм і дискримінацію меншин. Париж зруйнував Бастилію і влаштував на її місці танцювальний майданчик. На Майдані згоди (placedelaСoncorde) була ґільотина. Франція пишається гаслами свободи, рівності й братерства, а пережила ще кілька революцій, після трьох монархій має П’яту республіку і безліч проблем.
Ліберали змагалися з консерваторами в Європі, яка повільно відмовлялася від майнового, вікового, освітнього цензів, коли право голосу поступово здобували наймані й сезонні робітники, жіноцтво, молодь, інші верстви на шляху до демократії, яку Вінстон Черчиль назвав поганим ладом і слушно додав, що решта устроїв ще гірше.
Людина і цивілізація народжується в муках, дорослішати важко, але шляху назад немає. В розвинених країнах президентські, парламентські й місцеві вибори є змаганням кандидатів за мандат довіри на наступні кілька років. Кожна політична партія має лише три мети: здобути, використати і втримати владу.
Свідомі громадяни не плекають ілюзій, що переможці кинуть якісь дармові блага, бо сир є безкоштовним лише в пастці для мишей. Лише споживацька натура марновірних нездар продається за дріб’язкові хабарі та брехливі обіцянки. Це не спонукує до цинічної байдужості.
Виборці не чекають принизливих подачок, а зважують, чия програма за умови послідовного її виконання під прискіпливим громадським контролем дасть змогу людям самотужки щось зробити і заробити для себе й власних родин. Держава мусить піклуватися про дітей, сиріт, старих і немічних людей, а решті забезпечити рівні стартові умови, захистити правовим механізмом від утисків. У разі гострої потреби під час криз влада тимчасово втручається в підприємництво на користь дрібних власників.
Державний апарат існує за рахунок платників податків. Урядовці в Європейському Союзі та інших культурних частинах світу не завжди найкраще, але усвідомлюють особисту відповідальність за належне витрачання цих коштів. Карою за зловживання є викриття в незалежних засобах масової інформації, позови і вироки в незалежних судах, гарантована свобода слова з суворим переслідуванням за її порушення, політична смерть у громадській думці та поразка на наступних виборах. Для цього опозиція і виборці в будь-якій області мусять мати рівний і гарантований доступ до альтернативних джерел інформації. Врешті не в останню чергу (lastbutnotleast) прозорою і підконтрольною має бути процедура підрахунку голосів з невідворотнім суворим покаранням за зловживання.