Минула половина місяця, влада врешті-решт показала себе владою, погроми спинено, затримано близько двох тисяч їхніх учасників, найактивнішим виносяться судові вироки, ЗМІ жваво обговорюють причини подій – але, як видається, при цьому обходять стороною цілу низку проблем, воліючи або не говорити про них узагалі, або вживати різноманітні евфемізми, або істотно спрощувати підстави того, що відбулося. Ба більше: коли хтось намагається вийти за межі певних рамок, його одразу ж таврують як "ультраправого", "расиста", "противника демократії" і взагалі – ледь не уособлення сил зла. І це при тому, що справжні безконтрольні сили зла весь світ кілька днів міг спостерігати на екранах телевізорів та в інтернеті.
От, скажімо, варто заговорити про унаочнену погромами кризу чи навіть про крах політики мультикультурності – і ти одразу ж "ультраправий". А як же тоді можливий вільний науковий дискурс, який не зважає на забобони – як юрби, так і політичного істеблішменту? Чи, можливо, дослідження реального комплексу причин дикунських погромів (які у британських ЗМІ нерідко звуться "заворушеннями" чи "протестами") нікому не потрібне, бо засвідчує інтелектуальну та політичну неспроможність нинішньої еліти країни?
Принаймні, саме такі думки навіюють намагання "перевести стрілки" вини за погроми виключно на "соціопатів", "маргінальні суспільні елементи", "жертв скорочення соціальних виплат" чи взагалі на "ірраціональні підсвідомі мотиви". Проте навіть без додаткових досліджень очевидним є зв’язок погромів саме із політикою "політкоректності та мультикультуралізму без берегів" (вивчення потребують міра і характер такого зв’язку). Бо ж хіба випадково за два тижні до початку безчинств та погромів у Тоттенгемі там же відбулася маніфестація за право носити паранджу та інші аксесуари ісламістського жіночого вбрання? Саме ісламістського, а не ісламського, бо ж чимале число народів, що здавна сповідують класичні версії ісламу (за прикладом не треба далеко ходити – кримські татари), не схильні до носіння паранджі та інших елементів вбрання, які відверто принижують жінок. Та й у багатьох інших державах ісламського світу освічені жінки 30-40 років тому ходили без паранджі і без хіджабу – аж поки не почалися потужні рухи радикальних ісламістів, які сьогодні активно діють і в Європі. І якраз ці рухи (втім, не тільки вони) повною мірою використали "політкоректність та мультикультуралізм без берегів".
Про що йдеться? Про те, що за останні десятиліття всередині європейських держав виникли не тільки своєрідних соціокультурних, а і правових анклавів (бо ж будь-яка культура має складовою й правову культуру), де не діють загальнодержавні закони. Де-факто це – справжні держави у державах. І що парадоксально: європейські демократії віддають владу у цих "державах" найрадикальнішим політичним та найбільш агресивним кримінальним угрупуванням, роблять абсолютну більшість іммігрантів, які б хотіли жити нормально, інтегрувавшись тією чи іншою мірою до країн свого поселення, заручниками та жертвами політичних і кримінальних бандитів.
А хіба можна забувати обіцянку Муамара Каддафі "підпалити Європу"? Зважаючи на наявність певних настроїв у Тоттенгемі та в інших заселених іммігрантами районах (хай навіть ітиметься про незначні групи жителів), цього можна було забувати. Адже достатньо десятка-іншого навчених та добре профінансованих агентів, щоб скористатися із сприятливої нагоди і надати локальним заворушенням широкого і радикального масштабу.
Інший фактор, який також, схоже, апріорі відкидається при обговоренні подій – це "чорний расизм". Це поняття вигадали зовсім не неонацисти чи традиційні, "білі" расисти, – це наукове поняття, яке описує, на жаль, реальне явище, яке вперше масштабно проявило себе під час молодіжних бунтів 1968 року у США. Саме за допомогою пов’язаного із цим поняттям теоретичного інструментарію неважко пояснити ту частину погромів і підпалів, об’єктами якої стали не фешенебельні магазини та не розкішні авто, а крамнички та машини сусідів погромників, які мають той самий колір шкіри та те саме походження. Це – неодмінна настанова "чорного расизму", яка вимагає жорстоко мститися "світу білих вилупків" та "холуям білих покидьків" (тобто тим вихідцям із Вест-Індії та Африки, котрі прагнуть, нерідко успішно, інтегруватися до британського суспільства).
Пошукайте такі визначення – і ви їх знайдете в інтернеті попри те, що їх постійно звідти видаляють. Власне, хіба це не дзеркальне відображення класичного "білого расизму", для якого всі білі, котрі приязно ставилися до "кольорових" чи захищали їх, ставали людьми нижчого ґатунку та потенційними жертвами? Зрозуміла річ, дії всіх погромників за допомогою поняття "чорного расизму" не пояснити (як, на мою думку, в принципі неможливо розглядати погроми тільки в одному вимірі), але без застосування цього та інших "неполіткоректних" наукових понять неможливо буде зрозуміти, що і чому відбулося в Британії і – головне! – неможливо запобігти подальшому повторенню подібних подій.
Загалом же, як на мене, головне у подібних колізіях – називати речі своїми іменами: бандитів – бандитами, погроми – погромами, грабунок – грабунком, а расистів – расистами, хай вони будуть "білими" чи "чорними". Та для того, щоб спромогтися адекватно оцінити і назвати все, а відтак – ефективно діяти, слід відкинути новомодні забобони і не ховатися за евфемізмами від реалій.