ПРО. Перезавантаження

4 лютого 2010 року помічник держсекретаря США Філіп Кроулі назвав рішення Румунії прийняти на своїй території елементи американської системи ПРО «віддзеркаленням нашої стратегії щодо розвитку архітектури системи, яка захистить усю Європу». Відповідно до планів Білого дому, Румунія отримає такий собі протиракетний All Inclusive – радар і ракетні установки, – заплановано також розмістити об’єкти ПРО в Чорному морі. Запрацювати все це в режимі бойового чергування має вже через п’ять років. Отож протиракетна «Санта-Барбара» триватиме. 

Таким чи то грубим, чи то навпаки, дуже тонким протиракетним фінтом Білий дім убиває кількох зайців.

По-перше, наочно демонструє, що європейська система ПРО залишається для нього однією з найважливіших зовнішньополітичних тем. Попри декларований перегляд пріоритетів після приходу до влади адміністрації Обами, потужна присутність у Східній Європі для Вашингтона життєво потрібна. Таким чином США намагаються зміцнити свої позиції в НАТО (де явно намітилася «криза ідей») з огляду на протистояння з європейськими «могіканами» Альянсу – Німеччиною та Францією. Сполученим Штатам зараз важливий власне факт якнайширшої присутності в Східній Європі, а не спосіб, у який ця присутність забезпечується. Буде це танковий батальйон або військовий адронний колайдер – насправді не принципово. Просто сьогодні платникам податків, наприклад, у штаті Алабама легше пояснити витрату величезних грошей саме на ракети й радари ПРО через «іранську та північнокорейську ракетні загрози» або щораз войовничіший світовий тероризм. Не слід забувати також про потужні замовлення для вітчизняного оборонно-промислового комплексу, про який не забуває жоден президент США, незалежно від того, чи «слон» він, чи «віслюк», тобто чи представляє він табір республіканців, чи демократів.

По-друге, «румунізацією» системи ПРО Вашингтон, по суті, перетягує до кола власних інтересів ще й Бухарест – традиційного союзника Франції. При цьому ніхто не відмовляється від підтримки Польщі (де раніше планували розмістити протиракети), яка отримає новітні системи протиповітряної оборони Patriot і, можна не сумніватися, надалі залишиться стратегічним партнером США. До того ж із планів щодо ПРО Варшаву ніхто не викреслював. А присутність у Румунії та на Чорному морі (там і до Грузії недалеко) для Білого дому куди цікавіша, ніж, наприклад, у Чехії, де раніше збиралися ставити протиракетний радар.

По-третє, вибивається один із козирів росіян у протиракетному діалозі. Ми добре пам’ятаємо, що ракети шахтного базування GBI в Польщі дуже дратували Москву – стоятимуть, мовляв, просто на кордоні. Кремль навіть ракетні комплекси «Іскандер» у Калінінграді розміщувати у відповідь збирався. Нагадаємо, що нещодавно згортання планів США стосовно розміщення об’єктів ПРО в Польщі та Чехії розцінювали в Кремлі як одну з головних власних зовнішньополітичних перемог (на першому місці було недопущення України й Грузії до НАТО). Тепер уже погрози Москви щодо «Іскандерів» у колишньому Кенігсберзі важко по­в’язати з протиракетами SM-3, що мають стояти в Румунії. Та й радар на  румунській землі з  географічних мір­кувань дивитиметься в бік Росії не так «нахабно», як із території Чехії…

Останнім часом багато говорять про роль особистості президента США в світових процесах. Наш же приклад демонструє, що в геополітиці Сполучені Штати й далі залишаються «автомобілем, який веде водія, а не навпаки».

Румунія. Очікувано дає згоду без особливих роздумів. Варто визнати, чинить зі свого боку правильно. Адже американці погоджуються на всілякі преференції своїм союзникам. Особливо, якщо добре поторгуватися, як свого часу зробила Польща. Про прямі й непрямі компенсації Румунії з боку США, якщо проект утілюватимуть у життя, ми ще почуємо обов’язково. Наразі можна ­впевнено говорити, що Бухарест отримує потужного союзника й лобіста на всіх рівнях, починаючи від ООН із НАТО й закінчуючи Червоним Хрестом і «Грінпіс».

Росія. Реагує очікувано оперативно, в цілому обурюючись і жадаючи пояснень. Склалося враження, що цього ходу в Москві чекали. Найбільше російську сторону насторожує той факт, що американці й далі ухвалюють рішення в сфері ПРО, «не порадившись із товаришами», – без урахування думки й інтересів Росії. Лейтмотив реакції російських експертів у цілому можна оцінити як «поганий знак». При цьому лунають як зважені оцінки, так і «емоційно політкоректні». Наприклад, деякі російські експерти вважають, що поява баз ПРО в Румунії жодним чином не загрожуватиме потенціалу ядерного стримування РФ, зокрема через географічне розташування, далеке від гіпотетичних траєкторій російських міжконтинентальних балістичних ракет.

Своєю чергою постійний представник РФ у НАТО Дмітрій Рогозін висловив упевненість, що плани США щодо Румунії можуть загрожувати безпеці ­Росії, оскільки «в Чорноморському басейні з’являється чужа військова інфраструктура». Однак далі доходить до смішного. Російський дипломат висловив думку, що Москва повинна отримати від американської сторони конкретні тактико-технічні характеристики (ТТХ) «румунських» систем і переконатися в тому, що ці системи не можуть перехоплювати важкі балістичні ракети, які стоять на озброєнні Росії. Уявіть собі гіпотетичну ситуацію, що Вашингтон задовольняє прохання Москви, й виявляється, що ракетні установки з території Румунії таки здатні лупити по всіх балістичних ракетах без розбору: іранських, північнокорейських, китайських, російських тощо. Як ви вважаєте, це стане аргументом, щоб їх прибрали з Румунії геть?

Куди прагматичніше прозвучала пропозиція колишнього командувача ЧФ і начальника Головного штабу ВМФ РФ Віктора Кравченка про те, що Росії слід переглянути завдання Чорноморського флоту й зміцнити його бойовий потенціал у зв’язку з новими планами американців стосовно ПРО в Східній Європі. Дуже симптоматична теза, передусім для України.

Україна. А тут – тиша. Є, щоправда, поважна причина – не до ПРО зараз, вибори нового президента, в якого ще буде час відреагувати. Може й так. Тут показовим виглядає інше. Позиція України – однієї з країн Чорноморського регіону – нікого не обходить. Це й не дивно, бо як може хвилювати те, чого немає в природі. Коли мовчить Туреччина або Болгарія – союзники США по НАТО – це одне, й зовсім інше, коли не реагує позаблокова держава. Ми не говоримо «не критикує», просто не звертає уваги, неначе нічого не відбувається.

А відбувається чимало. Власні позиції в регіоні значно посилює держава-сусід, причому сусід – один із найбільш недоброзичливих. Ще свіжими в пам’яті залишаються суперечки про острів Зміїний і Чорноморський шельф, що завершилися «соломоновим рішенням» Міжнародного суду ООН. Нікуди не поділося питання стосовно русла Дунаю. Можна пригадати також антиукраїнську риторику, «натяки» на територіальні претензії румунських політиків, зокрема й нинішнього президента Румунії Траяна Бесеску. Невже про плани США не було відомо раніше? Чи були хоча б спроби від України організувати дискусію, чи хтось хоча б натякнув стосовно того, що радар у Румунії дублюватиме українську РЛС «Дніпро» в Севастополі? Дуже в цьому сумніваюся. І хто на нас звертатиме увагу, якщо нам самим, грубо кажучи, плювати?

Другий і куди небезпечніший для України аспект. Посилення експансії США в Чорноморському басейні відкриває карт-бланш Росії для зміцнення позицій Чорноморського флоту в Криму. Відповідні натяки з боку російської сторони, як ми бачимо, вже пролунали. Не відомо, як там щодо посилення, а російська позиція про невиведення флоту з території України у встановлений термін (коли американці таке витворяють під носом!) зміцнюватиметься пропорційно до розгортання об’єктів ПРО в Румунії й тим більше на Чорному морі. Коли там це має статися? У 2015-му? А коли ЧФ РФ, за Конституцією України, повинен залишити Севастополь? У 2017-му.