Пригадується, не так давно доведена до відчаю байдужістю та хамством місцевих чиновників жителька російської глибинки звернулась з відкритим листом до Папи Римського. Після цього її проблему порушили на загальнодержавному рівні, про неї знімали сюжети і писали статті, і, здається, навіть змусили місцевих чиновників вирішити її питання.
Лукашенку, якщо і «ображають», то посадовці значно вищого рангу й зовсім з інших питань. Росія вимагає від нього обіцяної єдності та повної дружби народів. Захід наголошує на постійному порушенні всіх загальновизнаних прав та обов’язків, які має виконувати європейська (не лише за географією) держава. Рідний народ, який ще донедавна хоч якось терпів його неординарне правління, після останньої кризи остаточно перестав вірити рідному бацьку.
Що ж у такому разі залишається? Звісно, звертатись до Папи Римського. На зустрічі з головою Папської Ради зі сприяння християнській єдності Куртом Кохом президент Білорусі заявив, що «від католицької церкви і особисто від Папи Бенедикта XVI ми очікуємо більшого захисту від несправедливих нападів Заходу… Ми не сприймаємо ту політику, яка проводиться європейцями щодо Білорусі. Це ненормально…»
Нічого не нагадує? Здається, якщо поміняти слова «Білорусь» на «Україна», а «Захід» на «ЄС», то буде майже тотожний текст, який виголошують наші чиновники, коли коментують переговори про угоду з Євросоюзом.
Ті самі «образи» на критику та дії «Заходу» й те саме вперте нерозуміння власних дій та їхніх наслідків. За час свого правління Лукашенки багато чого наробив, навіть хизувався тим, що його називають «останнім диктатором Європи» й був упевнений, що всі світові лідери просто мріють, щоб мати честь зустрітися з ним. Тепер, коли його нікуди, окрім Москви, не кличуть, а в Москву запрошують виключно для того, щоб він остаточно здав все те, що залишилось у Білорусі від її державності, бацька вирішив апелювати до Папи Римського. Адже ж ображають його несправедливо. А в кого ж іще шукати справедливості.
«Все-таки, в цьому несправедливому, бездонному світі найсправедливішим світовим органом є церква. Хотілось би, щоб вона стала на захист справедливості», – наголосив президент Білорусі. Ось тільки цікаво, і він, і наші чиновники, і наш президент справді вважають, що вони чинять справедливо та правильно? А «недалекий» народ, ЄС, міжнародні громадські та правозахисні організації на них несправедливо зводять наклеп і вимагають незрозуміло що?
Чи справді вони вірять в те, що кажуть? Чи вже так загрались на своїх посадах, так зациклені на збереженні влади й продовженні безчинству, що до мозку кісток упевнені у своїй правоті.
Так, упевнені, що можуть вимагати від Папи Римського справедливості або ставити свічу в церкві та просити у Бога якомога довшого тривання власного правління.
Просити можуть. Але буде всім дано – за ділами їхніми.