Більшість православних українців хочуть, щоб в Україні була своя єдина православна церква. Така церква по факту є, проте до реальної єдності православ’я ще трохи далеко. Про це, як мінімум свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) наприкінці вересня – початку жовтня 2024 року.
Тих, хто вважає себе православними в Україні – 70 %. Серед них 81 % зараховує себе до Православної Церкви України і лише 6 % – до Української Православної Церкви Московського Патріархату та 7 % кажуть, що вони просто православні. 61 % українців, тобто більшість, підтримують ідею, щоб в Україні існувала лише одна Православна Церква. Не підтримують – 16 %, а для ще 20 % це байдуже.
Зараз в Україні існують декілька Православних Церков, але як видно із цифр, кількість вірних у всіх, окрім ПЦУ, доволі невелика. Але і стверджувати, що усі, хто декларує себе православним та ще й зараховує себе до Православної Церкви України є людьми уцерковленими, які щонеділі моляться в храмах на Святій Літургії, буде лукавством. Навряд чи. Схожа історія очевидно стосується й інших православних церков, тож реальна кількість практикуючих вірян насправді доволі мізерна.
Релігійна приналежність в Україні дуже часто лежить в площині політики і самоідентифікації, а не в площині віри. Так було завжди і так є сьогодні. Тому питання об’єднання церков – це радше не про віру, а про щось трохи інше. Насправді формально ніщо не заважає усім православним українцям з’єднатися в одну церкву та припинити виясняти між собою стосунки. Визнання православного світу в ПЦУ є, Томос є, треба всього лишень декому подивитися правді в очі, придушити свою гординю, ту саму, яка колись перетворила частину ангелів у чортів (православні вірні мали б бути про це поінформовані) і прийти до порозуміння. Але знов таки, не все так однозначно, як люблять казати громадяни із подвійним дном.
І питання зовсім не в канонічності одних, чи неканонічності інших. Не в тому, що Десять Божих заповідей, а особливо ті дві заповіді любові, на яких окремо наголошував Христос, сприймаються багатьма християнами необов’язковими до виконання. Спишемо це на людську слабкість, бо нічого нового тут немає. На жаль, є ще й інші нюанси, які варто би було враховувати, бо саме вони і є справжнім ключем до дверей за якими ховається вихід.
Серед можливих варіантів об’єднання найбільшою підтримкою користується підхід, коли ієрархи та прості священники УПЦ МП приєднуються до ПЦУ і стають її частиною. Такий підхід підтримують загалом 78 % українців із тих, які в темі. Проте більшість з них вважають, що таке приєднання можливе лише для ієрархів та простих священників УПЦ МП, які не заплямували себе зв’язками з Росією. Цей варіант підтримують 66 % респондентів. А варіант, коли просто всі ієрархи та священники УПЦ МП приєднуються до ПЦУ та стають її частиною, лише 11 % серед тих, хто визначився.
І ключовий момент у цих логістичних формулах, це «зв’язки з Росією». Коли йдеться про об’єднання напевно важливо враховувати не лише, хто які зв’язки з Росією має та як служить нашому одвічному ворогу. Важливо також пам’ятати, чим загалом є церква у якій так багато Росії. Чому ця Росія у ній в мільйони разів перевищує за значущістю Бога. І чи є там ще власне той Бог, яким так ретельно вона прикривається. Зважаючи на історію цього утворення заснованого Йосифом Сталіним у 1943 році під омофором НКВД-КДБ та історію його використання в умовах більшовицької й путінської дійсності, насправді беруть сумніви. Церкву, у якій патріарх благословляє війну лише з ідеологічних міркувань й закликає до насилля над слабшими, мабуть, взагалі не доцільно розглядати як релігійну організацію.
На жаль, християнські церкви, особливо православного світу, дуже мало уваги звертають на поведінку Російської церкви в світлі агресивної війни проти України і ще менше публічно засуджують всю цю «рускомірську» єресь, яка стала підґрунтям для цієї війни. Тому українській владі варто було б активізуватися на цьому напрямку, бо там дуже велике поле для роботи.
Але найголовніше — про можливість і доцільність ведення діалогу про об’єднання між православними церквами на рівні духовенства й особливо вищої єрархії, яскраво засвідчила ситуація 17 жовтня в Черкасах із переходом громади Свято-Михайлівського собору до ПЦУ та мордобоєм, який влаштували прихильники РПЦ в Україні на його подвір’ї та у його стінах. Цей філіал ворожих спецслужб заточений не на примирення чи об’єднання, а на війну проти України та знищення українців як явища. Тому питання об’єднання православних церков в Україні насправді треба розглядати виключно у площині національної безпеки. Й вирішувати його, враховуючи масштаб загроз та фактор війни, яка триває між Україною та Росією.