Натомість для сучасників ці винаходи мають стати додатковим сигналом до пильності.
Один із прикладів креативу можновладців – реагування на зауваження Венеціанської комісії щодо їхніх законодавчих нововведень. Європейська комісія «За демократію через право» (більш відома як Венеціанська) піддала критиці цілу низку принципових для нинішньої влади рішень.
Зокрема, щодо конституційної реформи: її має бути продовжено в напрямку вдосконалення відносин між органами влади; реставрація кучмівської системи – це ще не реформа. Зазнало критики також одне з улюблених творінь нинішньої влади – судова реформа: має бути забезпечено незалежність судової гілки влади, невтручання виконавчої влади у здійснення судочинства тощо. З останніх прикладів – негативна реакція на закон про мови від правлячої коаліції: такий документ, на переконання Венеціанської комісії, мав би не упосліджувати державну мову і створювати зайве напруження в суспільстві, а адекватно регулювати питання використання мов відповідно до Конституції.
Раніше, за Кучми, на такі висновки Венеціанської комісії ображалися. За часів Медведчука іноді навіть намагалися сформулювати відповідь – щось у стилі радянської пропаганди. Нинішня влада теж реагує, але в інший спосіб.
У мовному питанні регіонали вкотре дозволили собі покрасуватися перед своїми найортодоксальнішими виборцями. Депутат від ПР Сергій Ківалов, будучи членом Венеціанської комісії, назвав її рішення щодо закону про мови несправедливим. Вадим Колесніченко менше стримував себе: «Ми маємо дволику, лицемірну позицію Венеціанської комісії… (її) псевдоексперти… насмілюються розповідати, що ми маємо ухвалювати закони для захисту української мови». Утім, цього депутата можна зрозуміти: через Координаційну раду організацій російських співвітчизників, яку він очолює, проходить допомога Російської Федерації «соотєчєствєннікам» , а щедрість благодійників треба відпрацьовувати.
А ось в інших питаннях, де співвідношення добра і зла менш очевидні для потенційних виборців, регіонали застосовують зовсім іншу тактику. Вони здебільшого погоджуються «врахувати зауваження Венеціанської комісії» і навіть заходяться це робити. Щоправда, на свою користь.
Наприклад, на словах представники влади визнають справедливість поглядів Комісії на судову реформу. «Думка експертів Венеціанської комісії дуже важлива і цінна для українських законодавців», – шанобливо заявляє той-таки Ківалов. Він також повідомив, що зараз у парламенті розглядається законопроект, спрямований на розширення повноважень Верховного Суду «з урахуванням зауважень Комісії». Щоправда, прикриваючись її заувагами і змінюючи відповідно до рекомендацій кілька непершорядних положень, можновладці в процесі доопрацювання лише віддаляють відповідне законодавство від європейських демократичних стандартів. Зокрема, «розширення повноважень Верховного Суду» може завершитися примусовою ротацією його нинішніх членів, що дасть Партії регіонів змогу провести на посаду голови ВСУ свою людину.
Інший показовий приклад – конституційна реформа, зокрема виборче законодавство. Під гаслом покращення виборчих процедур і використання міжнародного досвіду відповідна робоча група наполегливо протягує в українське законодавство сумнівні положення, випробувані на місцевих виборах: щодо контролю над комісіями, створення нерівних умов для суб’єктів виборів тощо. Запроваджується змішана система – знову повертаються мажоритарні округи, де перемогу легше здобути за допомогою адміністративного і фінансового ресурсу. При цьому для пропорційної частини зберігаються закриті списки, всупереч прямим обіцянкам влади. Натомість буде підвищено прохідний бар’єр, щоб розчистити парламентське поле від партій, які нині балансують на межі 3% і могли б її подолати. Схоже, всі позитивні напрацювання, які містяться в чинному законі, будуть відкинуті, натомість документ сприятиме маніпуляторам (див. Тиждень, № 12/2011).
Якщо й можна говорити про використання чийогось досвіду і порад, то явно не європейських. Зміцнення вертикалі влади, що супроводжується пропагандою та жонглюванням словами, – це радше російський досвід.