Ляльки існують стільки ж, скільки цивілізації, створювані людством.
Ляльок знаходять на археологічних розкопках шумерських і трипільських поселень, давньогрецьких і давньоримських міст, ба навіть у похованнях готських воїнів і римських легіонерів! Адже споконвіку лялька уособлювала долю, виконувала роль берегині і тотема.
Діти – навіть сучасні комп’ютеризовані дітлахи – охоче граються з ляльками, безстрашно поринають у глибинний макрокосмос, який ховається в очах ляльки, вивчають світ дорослих завдяки мудрим рухам-порадам ляльки.. А коли виростають – у скрутні хвилини беруть у руки стару ляльку, або облізлого песика (ведмедика, кицю) і діляться з ними своїми проблемами. Мовчки, ковтаючи сльози, пригортають до грудей безсловесних вірних друзів, напарників, товаришів, які не знають понять «зрада» – «ненависть» – «байдужість». І – таки допомагає! У цьому могли переконатись ті, кому пощастило зазирнути на Міжнародний ляльковий салон, який перетворив центр «Мистецький Арсенал» на територію добра, краси і дружби. «І Київ, і Україна взагалі уперше прийняли цей своєрідний «ляльковий конгрес» світового рівня. І тим приємніше, що зі своїми чарівними казковими героями до нас завітали уславлені лялькарі з Нідерландів, Німеччини, США, Росії, не кажучи вже про українських майстрів… Для нас важливо, щоб ляльки та їхні «батьки» потоваришували одне з одним, і принесли багато світлих і радісних хвилин відвідувачам салону», – каже його ініціатор, київський митець Антон Сазонов.
Назва салону – «Київська казка» – гармоніювала із загальним настроєм: герої казок народів світу швидко порозумілися з традиційними українською лялькою – мотанкою, британським ведмежатком Тедді, героями міжнародного проекту «Діти світу». А ще ж не можна пройти повз Алісу у країні чудес (німкеня Г. Гюнцель) і двох чарівних ведмедиків: один, чорнявий, з петриківським розписом, а другий синій, з білим брюссельським мереживом: ведмедики тримають повітряну кульку з написом «Brussels, welcome toUkraine!» («Брюссель, ласкаво просимо до України!»). За словами авторів проекту – колективу київської галереї «Гольфстрім» – Україна цілком європейська держава, досить нам, українцям, проситись до Євросоюзу – нехай ЄС завітає до нас і подивиться на нашу культуру, мистецтво, традиційну кухню. І, звичайно, на українських традиційних ляльок. Майстриня зі Львова Інна Івасюк розмістила своїх маленьких героїв просто неба, на вузеньких вуличках столиці Галичини: «Спробувала передати атмосферу Львова через його мешканців, образи яких лягли в основу моїх ляльок… Подивіться: он «перша леді» міста прогулюється поблизу площі Ринок, а он гуцул на старому авто приїхав до міста Лева наречену шукати, а це моя улюблена двійка байкарів…». Оксана Мальцева з Харкова робить ляльок за традиційними зразками: «Вивчаю етнографію, розпитую по селах майстринь, шукаю відповідну літературу. Моя лялька з тих, що їх роблять матері з льону і супутніх натуральних матеріалів, і готову ляльку в якості оберігу, берегині кладуть до дитячої колиски… Такі ляльки здавна, віл колиски і до гробу, супроводжували людину, така традиція досі зберігається в українських селах, розташований подалі від суєтної цивілізації».
До речі про цивілізацію. Лялькарка Івонн Фліпс з Нідерландів розповідає: «Мої ляльки – це білі відмочки, русалки, добрі феї – походять з фламандського фольклору. Але чи не кожен європейський народ, включно з українцями, має подібні казки та легенди, присвячені цим та десяткам інших фольклорних персонажів. Тож я не дивуюсь, що моя відьмочка неймовірно подібна до мавки, яку мені показала Інна Івасюк! А мій чортик виглядає як брат або дядько до замисленого лісового, змайстрованого Євгеном Дерев’янком! Нічого дивного – ми живемо в одному світі, і як би не намагались його «змінити під себе», історична пам’ять буде нас повертати до народних міфів та дитячих казок».
Я стою посеред «Київської казки» і тримаю: у лівій руці – великого плюшевого київського ведмедика, у правій – англійського ведмедика Тедді. Мені затишно і комфортно і дуже не хочеться, щоби казка закінчувалась…
