Пояснення може бути два, і вони суттєво різняться як за причинами, так і за наслідками. Перше: чинна влада, якщо припустити, що вона має якийсь один центр ухвалення рішень, бажає відігратися на попередниках. Ера зубожіння чомусь ніяк не закінчується, успіхів на зовнішніх фронтах не помітно, відтак треба щось утнути, щоб задовольнити нетерплячі маси в їхньому прагненні якщо не добробуту, то бодай справедливості, як вони її розуміють. Друге: всередині апарату Зеленського активно, не ховаючись, працює група впливу колишнього будівничого судової системи в Україні, правої (лівої?) руки Януковича та нинішнього фахівця зі статевих стосунків із тваринами Андрія Портнова. Мені все-таки було б спокійніше вірити в перший варіант, а другий — так склалося. Збіг. Совпадєніє..
Читайте також: Фундамент світового ладу
Нагадаю послідовність подій. Після обрання нового президента Портнов повернувся в Україну з еміграції. Починаючи з літа Державне бюро розслідувань відкрило понад десяток кримінальних проваджень, де фігурує ім’я п’ятого президента. Більшість із них, як повідомляється в пресі, за заявою Портнова. Влітку останній навіть ініціював справу проти Порошенка в Панамі, яку згодом закрили, натомість порушили іншу проти ініціатора. Нарешті минулого понеділка Портнов повідомив світові новину про вже згаданий тут демарш вітчизняного ДБР, а воно, своєю чергою, підтвердило факт. Така злість і така пам’ять не можуть не викликати своєрідного захоплення, якби не погані манери, хоча звідки взяти хороші з таким колом спілкування?
А якщо серйозно, то кураж екс-віце-голови АП навряд чи зіставний із його реальним впливом. Просто відставні чиновники й діючі прокурори випікалися в одній пекарні, тож інсайди — річ звичайна. Ситуативно ж очільникові ДБР Романові Трубі зараз треба продемонструвати свою безкомпромісність перед анонімним Олександром Йосиповичем. Приводи для переслідування п’ятого президента сміховинні саме через свою кількість, яка знецінює кожен окремий. Тут і бізнес-подробиці продажу колишньої «Ленкузні», і призначення членів Вищої ради правосуддя, і «фальшування» угоди про коаліцію, і горезвісний «Роттердам+», й ініціатива президента стосовно автокефалії (!), і — дідько! — його розпорядження послати армаду(!) з двох сторожовиків та одного буксира в Азовське море. Отут уже не до іронії. Коли чинна адміністрація намагається вжучити попередню за те, що та боронила інтереси країни, а сама їх здає, то є не просто ницість, до якої в цьому товаристві давно звикли, а та сама червона лінія.
Про всяк випадок нагадаю контекст, який дехто міг забути. Рік тому позначився колапс у наших азовських портах: торговельні судна, які прямували до Бердянська, а особливо до Маріуполя або звідти за кордон через Керченську протоку, безупинно блокувалися російськими морськими патрулями без будь-яких пояснень (затримано близько 200 кораблів, серед них 120 під прапорами ЄС). Промисловість підконтрольного Україні Донбасу, орієнтована на експорт, виявилася паралізованою. Водночас було помічено, що судна в супроводі, навіть символічному, військових кораблів долали блокаду суттєво простіше. Саме задля цього, а не для лоскотання нервів Путіну було зроблено спробу посилити азовську групу ВМФ. Якщо це провокація, то я Андрій Володимирович.
Читайте також: Поховані «плівки судді Вовка»
Людська пам’ять примхлива. Політична пам’ять українців віртуозна у своїй забудькуватості, це вам не Портнов. Плебейське цькування Порошенка, який, безумовно, чимось завинив перед країною, але геть не тим, у чому його дружно звинувачують (адже «барига» — мем стовідсотково московського походження), може спричинити згодом протилежний ефект. Не саме по собі цькування, а в поєднанні з наочними, переконливими успіхами народних служителів. Ну й, звісно, почерк, почерк! Так дріб’язково, занудно переслідувати чоловіка, який віддав владу, що не кажіть, по-чоловічому, — це поведінка типової стерви, яка будь-що хоче накапостити колишній дружині свого чоловіка. Не виключено, що адміністрація Зеленського зробить Порошенку ту саму послугу, яку надала адміністрація Януковича Юлії Тимошенко. Так, послуга брутальна, нікому не побажаєш, але вона реанімувала постать народної заступниці й мало не вивела її у фінал останніх президентських перегонів. Якщо на Банковій не відновлять тверезість думок і бодай не спробують імітувати добрий смак, рано чи пізно Петра Олексійовича та його політичну силу очікує потужний ренесанс. І ніякі «плюси» не допоможуть.