Використовував їх люд український майже за прямим призначенням – фотографії розміщував – свої та котиків, , не дуже мудрі картинки з цитатами копіював. Іноді думками своїми ділився, проте це бувало нечасто. Деякі особливо спритні заробляти навчилися через Facebook та Twitter, їх SMM-лицарями ще звали. Чув люд український про те, що «бусурмани» на півдні через Twitter бунти збирають, революції якісь організують, своїх правителів скидають. Проте це було, хоч і не дуже давно, проте дуже далеко, а може й не дуже правда – у тому світі під назвою інтернет багато брехні водилося.
Проте так сталося, що наприкінці осені піднявся люд український. Чого піднявся – уже всі й забули: чи то за Є, чи проти Я, кажуть, що за правду, гідність і краще життя. А правда, гідність і краще життя – то якраз те, за що кожен богатир меч витягне та булаву підніме. І стали три віртуальні богатирі народу українському слугувати. Швидкий і прудкий Твіттер Горобченко останні новинки розцвірінькував на цілий світ так, що чути було не лише у славному граді Києві, але й у величному Львові, у Донецьку й у Криму, скликав люд на Майдани та під палаци. Допомагав йому в тому сильний і потужний Фейсбук Маркович – ділився фотографіями і думками мудрих людей, показував, де правда, а де виверти тих, хто не хоче стояти за правду й гідність. А суворий В.Контакт, найулюбленіший богатир українського студентства, забув на деякий час про котиків і картинки, і став поруч із Фейсбуком Марковичем за правду й гідність. Стояли вони довго, українському люду допомагали чесно і з усіх їх віртуальних сил….
Це був казковий вступ, а тепер – про серйозне.
Ті, хто добре пам’ятає Майдан 2004 року, пригадує, що основними онлайновими рупорами тоді були "Українська правда" та сайт Майдан. Про соціальні мережі мало хто чув, з user-generated content сервісів (сервісів, контент яких створюють самі користувачі) був практично лише один Livejournal. Інформація поширювалась швидко, проте технологій публікації та поширення інформації від безпосередніх свідків подій практично не було, окрім того, аудиторія Livejournal була на той момент не настільки критично великою.
Майдан-2013 відрізняється від свого "попередника" ще й своїм концептуально іншим технологічним забезпеченням. Це не лише одна з причин його відмінності від інших громадянських протестів сучасної України.
Швидкість розповсюдження інформації завдяки сучасним соціальним медіа змінила інформаційний простір і перетворила на журналіста практичного кожного користувача інтернету. Окрім платформи розповсюдження контенту у 2013 році ми ще й отримали телекомунікаційні технології, які лежать в основі його розповсюдження (мобільний інтернет) та пристрої, які дозволяють публікувати записи в соцмережах в будь-якому місті, де є мобільний зв’язок (смартфони і планшети). Таким чином, камера смартфону перетворює свідка у автора сенсаційного матеріалу, а соціальні мережі стають платформою для розповсюдження інформації. Простота і швидкість поширення контенту в соцмережах дуже просто надають йому вірусного ефекту – ситуації, коли ті, хто отримує інформацію, відразу ж її розповсюджують.
Завдяки технологічним платформам (мобільний інтернет + смартфон + соціальні мережі) практично неможливо приховати від широкого загалу те, що відбувається в країні. Якщо в 2004 році вся країна перед екраном телевізорів дивилася відео від 5-го каналу, то зараз найактивніша частина громади спостерігає за подіями на Майдані через екрани моніторів чи смартфонів, а основними сайтами, окрім медіа, є Facebook та YouTube, які наповнюються не лише професійними репортерами, але й безпосередніми свідками подій. Недарма сторінка "ЕвроМайдан" стала такою, яка найшвидше здобула рекордну кількість прихильників. Можна сказати, що "Майдан 2013" став "Революцією 2.0" – технологічно іншою, мабуть й світоглядно іншою.
Окрім того, соціальні мережі спростили самоорганізацію людей, перетворившись на своєрідний онлайновий рупор Майдану. На Facebook-сторінках та на окремих ресурсах оперативно публікуються новини Майдану, інформація про потреби, паролі доступу до інтернету.
Ще один момент – приклад прояву нових технологій, до яких виявились не готові багато учасників Майдану-2013, причому по обидві боки барикад – це прозорість й легка доступність інформації про звичайних людей. Історія з Вадимом Тітушком чи не вперше наочно продемонструвала швидкість поширення інформації, перш за все, завдяки соціальним мережам. Проте, в першу чергу, ця історія показала, що в наш час соціальних мереж ідентифікувати можна практично будь-яку людину. Ще не встиг герой травневого побиття журналістів доїхати додому, як по декільком фотографіям його було впізнано – було знайдено його сторінку "ВКонтакті", адресу, номер телефону, адресу клубу та багато іншої інформації.
Учасники подій зимового Майдану так же миттєво стають відомими і впізнаваними. Командира загону "Беркута", який розганяв студентський Майдан, було ідентифіковано наступного дня. Так само бути впізнаними, як був впізнаний Вадим Тітушко, ризикують не лише інші "силовики" без масок, але й провокатори. Так само швидко було ідентифіковано псевдо-студентів, які прийшли на круглий стіл опозиції та влади. Дмитро Левін, який у "ВКонтакті" себе назвав "Дімка-Текілка" видалив свою сторінку з соціальної мережі менше ніж за три години після завершення круглого столу, адже активні інтернет-користувачі віднайшли його про файл та вивчили, зафіксувавши, що він не має жодного відношення до студентів, які організували Євромайдан наприкінці листопада.
Попри всі переваги інтернет-технологій та їх надзвичайну важливість в сучасній історії нашої держави, варто знати і пам’ятати про вразливість цих технологій розповсюдження інформації. Читати Facebook вміють не лише активісти, але й спецслужби і історія фотографа Олега Панаса тому наглядний приклад. Соціальні мережі – це гарна платформа для поширення дезінформації. Інтернет на соцмережі є технічно та технологічно вразливими. DDos-атаку на Facebook зорганізувати, безумовно, складно, але "покласти" будь-який інформаційний сайт і запустити в соцмережі "інформаційну качку" – одна з технологій, до якої потрібно бути готовим. Вилучення серверів та глушіння мобільного зв’язку – ці технології, напевно, більш реалістичні в сучасній історії.
Євромайдан показав, що робить його – активне покоління онлайну, ті, хто не дивиться телевізор вдома, а читає інтернет-новини, ділиться ними в соцмередаж та навіть сам їх продукує.