Як футбольна уболівальниця із стажем, з досвідом відвідин футбольних матчів різних рівнів (дитинство, можна сказати, минуло на трибунах затишного стадіону «Динамо», а вже з юності я «перекочувала» разом з ФК «Динамо» Київ та збірною України на НСК «Олімпійський») я можу розповісти тисячі історій про фартові для «динамівців» і «збірників» Бессарабські ворота на національному стадіоні столиці України.
Для тих, хто не знає, про що ідеться, пояснюю: футбольні ворота зліва на полі НСК носять назву Бессарабські, оскільки розташовані і ніби як спрямовані на Бессарабський ринок. Той самий – один з найдавніших у Києві, один з найбагатших (за асортиментом і цінами), один з найбільш відвідуваних усілякими VIP-ами та зірками і так далі. Футбольні фанати ще у 1950-ті роки відзначили, що найбільше таланить київським футболістам забивати голи саме у ці, ліві, Бессарабські, ворота.
Читайте також: Як у Києві заробляли на шведах
Мені найбільше запам’яталися наступні епізоди, пов’язані з Бессарабськими воротами: у 80-ті роки минулого століття у чемпіонаті СРСР з футболу найгостріше протистояння існувало між московським «Спартаком» і київським «Динамо». Власне, для мене особисто моя приналежність до українців, до України викристалізувалась саме на матчах за участю цих команд, і я підозрюю, що подібне відбувалось не лише зі мною. Вся Україна знала речовку: «Не спасет «Спартак» от гола Федерация футбола!», при цьому малась на увазі Федерація футболу СРСР.
Але повернімось до Бессарабським воріт. Отже, матч між заклятими суперниками, між «клятими москалями» (цитую свого тодішнього сусіда по трибуні – літнього чоловіка в офіцерській формі) та «рідними хлопцями» (його ж слова). Наші ведуть 1-0, але для виходу у лідери турнірної таблиці чемпіонату потрібна різниця у 2 м’ячі. І ось прорив Ігоря Бєланова, удар – «спартаковець» Рінат Дасаєв ловить м’яч, падаючи на нього усім тілом. Трибуни стадіону у шоку, аж раптом м’яч вислизає з-під воротаря і поволеньки, на очах заворожених футболістів та уболівальників, закочується у ворота!!! Звичайно ж, у ворота саме Бессарабські!
Читайте також: Українське Євро-2012 у закордонній пресі
Ще один епізод: середина 1990-тих, київське «Динамо» грає проти мюнхенської «Баварії» у Лізі європейських чемпіонів. Листопад на дворі, на трибунах холодно, нічий наприкінці другого тайму. «Ну, хлопці, атакуйте, німчура ж на Бессарабських воротах зараз!» – майже стогне сусід по трибуні. І починає відчайдушно волати: «Бессарабка, дайош!!!». Його підтримує вся наша трибуна, по тому рокіт розростається, підтримуване стадіоном «Динамо» атакує – і м’яч після якогось неймовірного, неправильного з огляду на закони фізики кружіння у повітрі влітає у ворота «Баварії»! У рідні, фартові Бессарабські ворота!
Мені здається, що в останні три роки. коли проходила реконструкція НСК «Олімпійський», не лише мене, але і більшість київських уболівальників турбувало, чи не зникне фарт лівих польових воріт. Судячи з виступів збірної України у матчі проти збірної Швеції, а по тому збірної Швеції проти французів, фарт бессарабських воріт залишився у силі: хто треба – забиває, або ж кому треба – не пропускає гол у ці ворота.
Тож я досі не збагну, навіщо було українським чиновникам від футболу відлучати збірну України від стадіону столиці України, і погоджуватись на гру «збірників» у Донецьку? Боронь Боже, я не маю нічого проти надсучасної «Донбас Арени», яку збудував великий прихильник футболу і справжній фан Рінат Ахметов. Але це новий футбольний комплекс. на якому зіграно замало матчів, який, так би мовити» не намолений» сотнями тисяч уболівальників, різними поколіннями футболістів та фанатів.
Стадіон – це храм футболу, і, як будь-який інший храм. він має прожити енну кількість років і провести на своєму полі енну кількість матчів, щоб його енергетика зіграла на позитив для господарів поля. По-друге, як стверджує дехто з моїх донецьких колег-журналістів, «Донбас Арена» все-таки перш за все клубний стадіон, а НСК «Олімпійський» у Києві розрахований не тільки на клубні матчі, але і на ігри національної збірної.
Читайте також: Гості Євро-2012: У Донецьку все або дороге, або недолуге
Я не претендую на істину в останній інстанції, але, коли телевізійні камери на матчах Євро-2012 у Донецьку вихоплювали на VIP-зоні «Донбас Арени» обличчя найбагатших людей Європи (за списком журналу Forbes), мені видавалось, що збірна України грає на полі «Арени» саме для того, щоб власник стадіону зміг продемонструвати своїм «побратимам» стадіон, його унікальні технічні можливості та розкішні кабіни і ложі для найбагатших.
Такі собі «понти» багатих успішних чоловіків, які звично хизуються одне перед одним статками. Футбольний клуб – це теж статок, як і сучасний футбольний стадіон. Але у цьому контексті незрозуміло, чому через подібні «оглядини» має страждати національна збірна команда України з футболу?