Угорці вже вкотре демонструють схильність шукати проблеми під ліхтарем, а не там, де вони ховаються. Греки солідарно повстали проти економічної реальності й солідарно підтримують силу, яка виступає в жанрі ненаукової фантастики. А італійці… А французи… Та де там, якщо вже оплот демократії у світі, Сполучені Штати Америки цілком реально ризикують отримати президента-мільярдера, який сам милується своїм політичним хамством і каже передусім те, що хоче почути найвідсталіший, наймасовіший, найлінивіший виборець… Тож неважко у відчаї солідаризуватися з тими авторитетами, які стверджують, що демократія як така себе вичерпала остаточно й не працює ані в країнах умовно «третього світу», ані в розвинених, успішних і процвітаючих.
Звісно, що «пане вчителю, мені б ваші турботи!». Ступінь нашої власної української політичної безвідповідальності важко з чимось порівняти, хіба що з Венесуелою. І не треба прикриватися Майданом. Це ж у нас двічі обирався мер, молода команда якого вкрала землі, як кажуть, на 70 млрд грн. Це ж у нас був двічі судимий президент із неситим почтом. Усі вурдалаки попереднього призову приходили до влади цілком або майже демократичним шляхом. Та й нині наявні політсили здебільшого продають своєму виборцеві не вудку, а лише рибу, до того ж рибу віртуальну.
Довгий час вважалося, що винні в тріумфі популізму літні люди, які досі живуть у радянській патерналістській системі координат, ті самі «дорогіє бабушкі», до яких апелював уже згаданий мер. Кілька років тому в Україні навіть поширився популярний мем: «Забери в бабусі паспорт», мовляв, це самі лише бабусі (ну й, звісно, дідусі) обирають нам презентабельних брехунів «регіональної» орієнтації. Згодом з’ясувалося, що гасло було буквально вкрадено в поляків: «Zabierz babci dowód». Виходить, це не лише наша проблема! Понад те, серед цілком шанованих у світі правих політологів поширюється теза стосовно доцільності в принципі надавати можливість голосувати тільки тим, хто веде активне господарське життя, тобто за винятком пенсіонерів, безробітних та інших утриманців. Формула такого обмеження звучить як «No representation without taxation» («Немає представництва без оподаткування» — натяк на слоган бунтівних американських штатів, які відмовилися підкорятися Британській короні: «No taxation without representation»). Мається на увазі, що лише люди, залучені до економічних процесів, здатні приймати відповідальні рішення, зокрема, стосовно керівництва громади чи держави загалом (причому йдеться саме про країни «першого світу»). Але практичне запровадження вибіркового позбавлення цього фундаментального права можливе в таких екстремальних умовах, що боронь нас усіх Боже, тож усе це радше теоретична конструкція.
Читайте також :Вирватись із порочного кола
А на практиці дедалі частіше виявляється, що за відвертих демагогів, «артистів» чи «клоунів» від політики віддають свої голоси ніякі не пенсіонери, а, навпаки, зовсім молоді й цілком працевлаштовані люди. Зокрема, це з’ясувалося за підсумками останніх парламентських виборів (кому цікаво, може поґуґлити інтерв’ю із соціологами кінця жовтня 2014 року). Пам’ятаєте про бабу й кота? Вочевидь, економічний детермінізм тут не спрацьовує, йдеться про значно складніші механізми суспільної мотивації. Адже для того, щоб передбачати віддалені результати індивідуальних учинків та солідарно відповідати за майбутнє країни, потрібні не лише вік і постійне місце роботи, а нормальна соціальна зрілість. Сподіватися, що один Майдан або навіть одна війна перепрограмує все населення й перетворить його на громадян, — це така сама безвідповідальність та інфантильність.
Ну й, звісно, питання до політичного класу. Нічого не поробиш, доки він не подорослішає, доки з його боку не з’явиться притомна пропозиція державницьких стратегій, — хай спершу локальна, хай на окремих ділянках, — ніякого попиту на розумну, складну й багатокрокову політику з боку виборця не з’явиться. Він і далі буде переконаний, що «всі вони там однакові», й обиратиме, як раніше, тих, хто пропонує прості рішення. Або, ще гірше, «по приколу». Потрібні прецеденти. Між тегами #зрада і #немазакогоголосувать є невеличкий проміжок. Доки він не заповниться,
«в мене для вас інших письменників немає»…