2020-й у Ватикані зустріли без особливого оптимізму. «На жаль, новий рік не позначений обнадійливими сподіваннями, радше загостренням напруження й насильства», — заявив Папа Франциск 9 січня під час зустрічі з дипломатичним корпусом. В Україні Римо-католицька церква перебуває в безпосередній близькості до цих проблем: на Донбасі триває війна, а в суспільстві достатньо невирішених соціальних проблем. Будучи відносно нечисленною спільнотою (за внутрішніми оцінками, в Україні лише 1,5 млн вірних), РКЦ намагається провадити тут активну діяльність за напрямами, означеними Ватиканом.
Традиційно у фокусі уваги Ватикану перебувають бідні. «Світ багатий, але кількість бідних довкола нас зростає, — заявив Папа Франциск минулого тижня. — Сотні мільйонів людей досі перебувають у крайній нужді й не мають їжі, житла, медичного обслуговування, шкіл, електрики, питної води». У своїй енцикліці «Laudato si’» понтифік відкрито засуджує світові еліти, що, на його думку, схильні розглядати проблеми бідних тільки як «побічне ускладнення» загального поступу й не докладають серйозних зусиль для їхнього вирішення. З погляду католицького соціального вчення таке становище неприпустиме. Щоб презентувати власну економічну модель — «інклюзивний капіталізм», у березні 2020-го в італійському місті Ассізі відбудеться міжнародний форум «Економіка Франциска», ініційований Ватиканом. Захід уже охрестили в пресі «анти-Давосом», натякаючи на розбіжності між тим, що обговорюють на Всесвітньому економічному форумі, й тим, на чому наголошує Папа Франциск.
Читайте також: Ірландія вже не та
Свої заклики до солідарності з бідними та нужденними Ватикан підкріплює власним прикладом. Щоб добути додаткові кошти на благодійність, адміністрація Апостольської столиці робить досить радикальні кроки. Так, з осені 2014-го в оренду здається Сікстинська капела — першим орендатором стала компанія Porsche. Участь у вечері в стінах капели коштувала $10 тис. з особи. Також у Ватикані дозволили приватні екскурсії в неприйомні години. За даними Forbes, американському співакові Джастіну Біберу така екскурсія обійшлася в $50 тис. Також для заможної публіки відкриють ватиканські архіви, причому з можливістю копіювання матеріалів — копія кожного аркуша коштуватиме $100 тис. Іти на це спонукає фінансова криза: за підрахунками Wall Street Journal, у 2018-му бюджет Ватикану становив близько €70 млн, натомість видатки — €300 млн. Пригадуються слова Папи Франциска, сказані у 2015-му під час візиту на Кубу: «Погані бухгалтери дуже корисні для церкви — вони роблять її вільною, роблять її бідною».
А поки Ватикан намагається змінити глобальний порядок денний, Римо-католицька церква в Україні провадить своє соціальне служіння в рутинному режимі. Так, у жовтні 2019-го на Харківщині відкрився вже третій Дім Надії — притулок для матерів із дітьми, яким опікуються черниці-оріоністки. Жінок, які опинилися в скрутній життєвій ситуації, доправляють туди соціальні служби. У закладі вони можуть перебувати до одного року, хоча черниці відштовхуються від індивідуальних потреб. Як розповідає єпископ Станіслав Широкорадюк, більшість жінок у цих притулках — вагітні або молоді матері, які нещодавно самі вийшли з державних інтернатів. Тут їх навчають доглядати за дитиною, вести господарство, надають психологічну та юридичну підтримку тощо. Крім того, в Україні діє 25 дитячих будинків сімейного типу, у яких вихованням дітей займаються черниці або сімейні пари, а фінансову підтримку забезпечує католицька благодійна організація Caritas-Spes. Такі будинки діють у Києві, Ворзелі, Житомирі, Хмельницькому, Чернігові тощо. Також католицька церква підтримує кілька закладів для самотніх літніх людей, реабілітаційних центрів для залежних та низку інших соціальних інституцій.
Приділяючи увагу війнам і конфліктам у всьому світі, Ватикан намагається привертати увагу міжнародної спільноти до становища християн. За даними звіту папської фундації «Допомога церкві в потребі», у 2017–2019 роках саме християни були найбільш переслідуваною конфесією. Сумну статистику формують переважно країни Близького Сходу, Африки, Південної та Східної Азії. Водночас у полі зору Ватикану залишається російсько-українська війна. Під час нещодавньої зустрічі з Папою Франциском президент Володимир Зеленський просив сприяти звільненню полонених українців і запросив понтифіка до України. «Я сказав (Папі Франциску. — Ред.): щоб до кінця зрозуміти, що в нас відбувається на Сході, треба їхати на Схід», — передає слова Зеленського прес-служба. Але завдяки роботі УГКЦ та місцевих структур РКЦ Ватикан досить добре обізнаний у ситуації, хоча стиль ватиканської дипломатії часом плутають із безстороннім пацифізмом. «У цьому регіоні (на Донбасі. — Ред.) ведеться гібридна війна, позначена тавром пропагандистської брехні та маніпуляцій», — заявив Папа Франциск у липні 2019-го. А напередодні останньої зустрічі «нормандської четвірки» понтифік оголосив, що молитиметься за те, щоб «ця ініціатива політичного діалогу спричинилася до плодів миру в справедливості».
Читайте також: Без хреста, але з надією
Але молитвами та дипломатією діяльність католицької церкви в цьому напрямі не вичерпується. Ще у 2016-му Папа Франциск ініціював благодійну акцію «Папа для України» обсягом €16 млн, 11 млн із яких були зібрані в католицьких парафіях Європи, а 5 млн понтифік виділив із власного фонду. Адресатами допомоги було населення прифронтових територій, а також переселенці — загальну кількість прямих і непрямих бенефіціарів в оргкомітеті акції оцінюють у 900 тис. осіб. Кошти виділялися на відновлення систем теплопостачання, ремонт помешкань та медичних закладів, постачання предметів першої необхідності, психосоціальну підтримку тощо. Крім того, РКЦ розгорнула волонтерську діяльність на Донбасі. Так, у Маріуполі, Авдіївці, Мар’їнці, Бахмуті та Старобільську працюють центри «Християнської служби порятунку» — громадської організації, яка окрім допомоги військовим доставляє мешканцям прифронтової зони продукти, допомагає літнім людям, організовує дитяче дозвілля. Близькість війни впливає й на кадрову політику. У січні 2020-го Папа Франциск призначив єпископом Харківсько-Запорізької дієцезії (до якої належить і Донбас) о. Павла Гончарука, одного з капеланів ХСП, який служив у 128-й, 10-й, 72-й та 57-й бригадах ЗСУ.
Та, попри широке поле діяльності, найбільший резонанс викликає непримиренна позиція РКЦ стосовно гендерного питання. Висловлювання церковних ієрархів проти «гендерної ідеології» регулярно викликають у медіа шквал критики, зокрема на адресу РКЦ. Католицька (і загалом християнська) позиція щодо цього однозначна й загальновідома. На противагу сучасним теоріям церква наполягає на тому, що існує лише чоловіча та жіноча статі, цей природний факт не є предметом особистого вибору. Тож «гендерну ідеологію» й усі спроби її інституційного запровадження Ватикан різко засуджує. «Я називаю це ідеологічною колонізацією», — висловився Папа Франциск щодо викладання гендерної теорії в школах. І додав, що до представників ЛГБТ-спільноти слід ставитися з повагою. Все це могло б залишитися на рівні теоретичних суперечок, якби тема гендеру не була пов’язана з набагато ширшим колом юридичних питань.
Читайте також: Релігія на війні або війни релігій
Одним із прикладів останнього є Стамбульська конвенція, яку з 2011 року ніяк не може ратифікувати Верховна Рада. Документ, присвячений протидії насильству щодо жінок і домашньому насильству, виносили на голосування ще у 2016-му, але воно провалилося. Сьогодні, за словами лідера партії «Слуга народу» Олександра Корнієнка, шанси на ратифікацію також низькі. Одна з причин — спротив Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (2019-го в Раді головував католицький єпископ Віталій Кривицький, а сьогодні старший єпископ Української євангельської церкви Василь Райчинець). Каменем спотикання є термін «гендер», уживаний у документі, а також ст. 14 конвенції, у якій ідеться про включення матеріалів про «нестереотипні гендерні ролі» у навчальний процес. У результаті ВРЦіРО відкидає Стамбульську конвенцію, а її прибічники — пропозиції запровадження альтернативного законодавства, яке не містило б дражливої термінології. Та, попри все, справжні причини цієї ситуації лежать у політичній, а не в ідеологічній площині.