Головною причиною перенесення президентських виборів із січня 2010 року на жовтень 2009-го є те, що до кінця року українські олігархи перетворяться на представників малого та середнього бізнесу. Це, звичайно, жарт. Проте частка істини в ньому є. Чимдалі біднішають ключові інвестори української політики, тим гостріше вони потребують гарантій збереження тих активів, які в них ще лишаються. Наразі великий український бізнес не має ані політичних амбіцій, ані політичних мрій. Олігархи доходять думки, що всім буде вигідніше домовитися про президента, який не матиме чітких претензій до жодного з українських багатіїв і з яким про все можна домовитися. Бажано ще до виборів.
Шукайте наступника
Усе частіше використання слова «наступник» є ознакою стрімкого наближення виборів. Передача влади людині, яку обирає сам лідер нації, є досить дієвим механізмом у пострадянському суспільстві. В такий спосіб у Росії з’явився Владімір Путін, а згодом Дмітрій Мєдвєдєв. За такою самою схемою нещодавно передано владу у Вірменії. Не вийшло лише в Україні 2004-го: попри намагання Леоніда Кучми всадити на своє місце Віктора Януковича, події вийшли з-під контролю.
«Інститут наступництва в Україні не працює, – пояснює політолог Андрій Єрмолаєв. – І річ не тільки в тому, що колись це не спрацювало. Просто спочатку треба домовитися про якийсь політичний курс у державі, який можна було б передавати наступникові як концепцію управління. А яку систему в нас можна залишати у спадок? Хіба що дурдом…»
Вікторові Ющенку, безумовно, хотілося б виховати власного наступника, якого він урочисто презентував би нації. Проте не встиг, і тепер навряд чи встигне.
По-перше, президент справді не випрацював якоїсь власної політичної лінії, яку можна було б назвати курсом Ющенка. Навіть Леонід Кучма лишив по собі «кучмізм» як певний набір методів керування та реалізації політики. По-друге, ще зовсім недавно Ющенко сподівався на другий термін – частково він витратив би його на підготовку наступника. По-третє, пропонувати народові людину від свого імені має право лише лідер, який користується авторитетом. В іншому випадку його пропозицію просто ніхто не сприйматиме.
Ще однією причиною, чому Ющенко не встиг підготувати наступника (а також зробити купу інших потрібних справ) є те, що він майже весь свій президентський термін був захоплений процесом перемовин із українськими олігархами. Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський у 2005-му були ледве не ворогами номер один для новоспеченого президента. За останні чотири роки він устиг подякувати кожному з них за новий стадіон, відреставровані церковні приміщення чи імпортовану зірку зі світовим ім’ям. У напрямі налагодження стосунків із бізнесменами Ющенко справді досяг значного прогресу.
Відверто кажучи, більшість українських олігархів цілком влаштовує нинішній президент. Проте вибори невідворотні, і його доведеться міняти на іншу персону. Вона має бути «зручною у використанні» – передусім для самих олігархів. Отже, коли ми говоримо про курс країни як бачення політичними елітами розвитку держави, ми маємо чітку відповідь: зручний та керований президент.
«Райдер» для обранця
Регіонал Сергій Льовочкін, який належав до найближчого оточення Кучми, зокрема, й під час операції «Наступник» 2004 року, каже, що таким у нашій країні можна називати носія тієї самої політичної культури, до якої схиляється весь політикум. На думку пана Льовочкіна, головне, що має бути в нового президента, – популярність серед людей.
Це правда. Саме такого кандидата наразі шукають олігархи. Але самої лише популярності замало. Є ще сила-силенна вимог до людини, яка влаштувала би більшість українських олігархів. Поспілкувавшись із політиками й політологами, Тиждень визначив такий список вимог до зручного кандидата для бізнес-верхівки:
відсутність білих плям у минулому;
однаково прийнятний для Росії, США та Європи;
неагресивний, без радикальних настроїв;
свій у верхівці;
інтелігентний;
гарний спікер;
без власної впливової політсили;
без власних потужних джерел фінансування;
без власної команди;
здатний домовлятися й давати гарантії.
Шукач скарбів
Колись Арсеній Яценюк, презентуючи свій благодійний фонд, широко всміхався у телекамери, кажучи, що олігархи – це наш національний скарб, і його треба використовувати за повною програмою.
Саме цим і займався Арсеній Петрович останні кілька років. Він влаштовував благодійні акції з Сергієм Тарутою, співпрацював з Рінатом Ахметовим, а Віктор Пінчук під час останнього ланчу в Давосі рекомендував Яценюка як «наступного лідера України».
Яценюк добився прихильності майже всіх українських бізнесменів та політиків. Якщо повернутися до списку вимог олігархів до нового президента, Яценюк виглядає просто ідеальним кандидатом. Наразі трохи напружені стосунки він має лише з Юлією Тимошенко, та й це тому, що її спонсори стали все більше задивлятися на молодого та перспективного.
До того ж, Захід – і США, і Європа – все частіше кажуть про Яценюка як про нову надію України. Його ніжно порівнюють із «раннім» Ющенком зразка 2002 року.
Сам Яценюк дещо роздратовано відповідає на запитання Тижня щодо свого досконалого для олігархів образу. «Може бути багато домовленостей, але я не можу бути в них картою. Вони нехай домовляються між собою, мені до них справи нема», – каже пан Яценюк. І додає: тих олігархів, яких він називав національним скарбом, уже давно нема. Вони всі збідніли й перетворилися на дрібних бізнесменів.
Отже, дрібним бізнесменам, які вже вклали трохи грошей у молодого та перспективного Арсенія Яценюка, лишається дочекатися 22 травня. Тоді йому виповниться 35 років і він, як і обіцяв, повідомить, чи балотуватиметься в президенти.