У середу, 19 січня, президент Ірану Ібрагім Раїсі прибув до Москви зі своїм першим візитом у Росію. Він виглядає дещо дивно, адже очевидних зовнішніх мотивів не має. Ситуація в Сирії не вимагає переговорів на найвищому рівні, а економічні відносини між країнами перебувають на достатньо посередньому рівні. Інших актуальних питань, на перший погляд, не було. Тим більш у Москві не підписали нічого, окрім низки угод між компаніями у сфері енергетики, що також залишає відкритим питання доцільності дводенного візиту саме Раїсі. Для підписання такого роду документів було б достатньо консультацій на рівні міністрів енергетики. Сенс у цього заходу з'являється, якщо оцінити його як демонстративний акт, який Іран робить у більш широкому контексті, ніж власне відносини з Росією.
Передусім, Ісламська Республіка може використовувати свої відносини з Росією як засіб тиску на Захід в ході переговорів у Відні з Групою шести країн (п’ять постійних членів Ради безпеки ООН і Німеччина – Ред.). Зараз відбувається вже восьмий раунд переговорів щодо обмеження іранської ядерної програми в обмін на зняття з країни санкцій, а попередні сім закінчились нічим. Тим не менш, іранське видання Pars Today повідомляє, що сторони досягли серйозного прогресу, а зараз займаються узгодженням гарантій його дотримання з боку США та союзників. Країна хоче захиститись від перспективи «ще одного Трампа», який розірве договір, поставивши Іран в невигідне становище. Візит в Росію для Раїсі є способом показати, що Іран має за своєю спиною міжнародні сили, які його підтримують. І безкомпромісність Штатів може загрожувати подальшими зближенням Москви та Тегерану.
Читайте також: «Ізраїльський слід» у переговорах про ядерну програму Ірану. Огляд арабських медіа
Але не Росією єдиною. Одразу по завершенні візиту Раїсі до Москви розпочалися спільні військово-морські навчання РФ, Ірану та КНР. Офіційно навчання спрямовані на відпрацювання спільної протидії піратству в Аравійському морі та Індійському Океані. The Washington Times написали, що «ціль військово-морських навчань – надіслати Вашингтону сигнал, що головні вороги США зближуються». І дійсно, з кожним роком для Тегерану Китай стає все важливішим партнером, а минуло річ країни підписали «Договір про всебічну співпрацю» терміном на 25 років, який обіцяє близькосхідній країні китайські інвестенції на загальну суму в $400 млрд. Крім того, також у 2021-му Іран став повноправним членом ШОС (Шанхайська організація співпраці – Ред.). Це явно розміщує Тегеран в орбіті інтересів Пекіна, а візит у Москву в цьому вимірі засвідчує вірність Ірану обраному міжнародному курсу. Режим аятолл не мав такої потужної зовнішньої підтримки з часів ірано-іракської війни, коли лише одіозність Саддама Хусейна схилила міжнародну спільноту в бік Тегерану. Зараз ця підтримка має не ситуативний, а радше блоковий характер, що вочевидь посилює позицію Ірану.
Читайте також: У павутинні розбіжностей
Ймовірним підтекстом візиту до Москви є бажання Ірану підписати договір з Росією за китайською моделлю. Російсько-іранські відносини могли б бути набагато тіснішими, враховуючи, як зближуюють ці дві країни Сполучені Штати. В реальності ж товарообіг між країнами протягом останнього десятиліття зменшився майже вдвічі, що саме по собі підштовхує Тегеран до активнішого пошуку шляхів поглиблення співпраці. У Росії є цікаві Ісламській Республіці технології, як військові, так і енергетичні. Майже будь-яка співпраця, пов'язана з обороною або ядерною енергетикою впирається у тиск на Москву з Вашингтона, але РФ для Ірану – напрям, який треба поглиблювати. З російського боку, співпраця з головним близькосхідним хуліганом має сенс як крок назустріч «південним морям», куди країна активно просувається. Крім того, в Ірані часто обкатують мінародні проєкти російських компаній, що є майже унікальним прикладом для російської зовнішньої політики щодо країн «глобального півдня»: політичний капітал трансформують в економічний, а не навпаки. І хоча головна мрія Кремля – друга військово-морська база на Півдні там реалізована бути не може через повну заборону в конституції Ірану, але підтримка відносин з цією країною несе й великий іміджевий плюс для Москви. Ібрагіму Раїсі дали виступити у Державній думі, де той прочитав лекцію про традиційні цінності, а близьке відкриття російського культурного центру в Тегерані російські пропагандисти смакують уже кілька місяців. Головні друзі всіх ображених міжнародною спільнотою – Пекін та Москва – точно не залишать Іран на «з'їдання імперіалістам».
Враховуючи все, виникає відчуття, що Україні потрібно серйозно переживати через потужні ірано-російські відносини. Певне полегшенння в тому, що Іран має всі шанси залишитись для Москви «другом по переписці». Якщо пильніше розглянути співпрацю країн, то більшість проєктів мають демонстративний характер, а їхнє значення часто перебільшують у медіа. Країни набагато ближчі на словах, ніж на ділі. Мають товарообіг у $2 млрд (вдесятеро менше ніж із номінально ворожими США) та вкрай обмежену кількість реально працюючих спільних проєктів. Уся реальність їхніх стосунків коротко ілюструється саме недавнім дводенним візитом іранського президента, під час якого не було підписано жодного важливого документу.