Прем’єра ліги

Розмови про трансформацію вітчизняного вищого ешелону в якісно новий формат за британським або італійським зразками тривають вже другий рік. Наразі не розроблено ні механізму спортивних метаморфоз, ні юридичних документів їх легітимізування.
 

15 листопада 2007 року на ім’я президента Федерації футболу України Григорія Суркіса надійшов лист із повідомленням, що під час засідання власників і президентів клубів Вищої ліги було прийняте рішення про створення Української футбольної прем’єр-ліги (УФПЛ). На що ФФУ відповіла також в епістолярному жанрі: бунтарям запропонували спочатку визначитися із власними правилами гри, а потім уже братися до співпраці. Адже остаточне рішення щодо організації Прем’єр-ліги в будь-якому випадку залишається за виконкомом Федерації, яка загалом не проти нововведень, оскільки на її права та обов’язки не зазіхають.

 

Швидше, йдеться про вибиття одного зі стільців з-під президента Професійної футбольної ліги Равіля Сафіулліна, чиновницька влада якого розповсюджується на всі три ешелони і більше стосується батога, ніж пряника. ПФЛ сьогодні називають «футбольним ДАІ» – за шалену пристрасть до штрафів. Зокрема, й анекдотичних. 21 листопада Бюро ПФЛ оштрафувало ФК «Карпати» на 500 дол. за те, що під час матчу із запорізьким «Металургом» уболівальники львів’ян скандували образливі лозунги на адресу своїх же гравців.

 

Зустрівшись віч-на-віч в одному з київських готелів, 13 апостолів прем’єр-ліги про функціонерів не забули: було запрошено і Григорія Суркіса, і Равіля Сафіулліна. Останньому подарували цукерку, запропонувавши увійти до тимчасового керівного органу – робочої групи УФПЛ, разом із почесним президентом «Карпат» Петром Димінським, президентом ФК «Харків» Віталієм Даніловим і президентом київського «Арсеналу» Вадимом Рабиновичем. На плечі цієї четвірки в першу чергу покладено розробку норм і правил переходу, а також спілкування із профільними органами ФФУ.

 

Омріяна олігархами реорганізація має торкнутися принципового розмежування вищої і першої та другої ліг. Наразі рішення щодо них приймаються уніфіковано, а цілі в клубів різні. Посаджені в одній «оранжереї» надто густо, вони заважають розвиватися один одному. УФПЛ милостиво пропонує залишити в господарстві пана Сафіулліна не найкращі саджанці, аби спокійно збирати врожай із власних, добірних дерев. Варто віддати належне: ПФЛ тримається гідно, в істерику не впадає й обіцяє зі свого боку новонародженій лізі режим максимального сприяння.

 

Власники футбольних клубів не задоволені тим, що, вкладаючи кошти у розвиток вітчизняного футболу, вони позбавлені можливостей заробляти на ньому. Це стосується і проблем перерозподілу прибутків від телевізійних трансляцій, і залучення спонсорських коштів, і прийняття таких доленосних рішень, як ліміт легіонерів, і формування календаря, і внесення змін до регламенту матчів. Вони прагнуть брати участь у засіданнях виконкому ФФУ та ПФЛ – нарівні з чиновниками, аби мати можливість захищати бізнес-інтереси, так би мовити, «не відходячи від каси». Зі свого боку клянуться допустити до лав обраних лише ті клуби, що підтвердять платоспроможність і зможуть похвалитися інфраструктурою найвищого рівня. За попередньою згодою, бюджет кожного вітчизняного клубу в Прем’єр-лізі має становити не менше 5 млн дол. І… бути прозорим.

 

Комерційний бік затіяних змін хазяї «вишки» ретельно камуфлюють приємною для нашого слуху риторикою. Про підйом рівня вітчизняного клубного футболу від плінтуса до небес. Про реанімацію національної збірної, в якій ще трохи – і нікому буде виступати. Про підписання угоди щодо розділення повноважень із ФФУ щодо арбітрів, до яких традиційно багато претензій від усіх зацікавлених сторін. Про залагодження проблеми договірних матчів і вживання спортсменами допінг-препаратів. Нарешті, про те, що значну частину внутрішньої рекламної кампанії УФПЛ спрямує на повернення уболівальників, котрі все частіше виражають своєю відсутністю власне ставлення до рідного футболу, туди, де їм місце, – на трибуни.

 

Загалом рандеву власників залишило по собі більше питань, ніж відповідей. Скажімо, звучали пропозиції про зміну в Прем’єр-лізі кількості клубів. Водночас, не зрозуміло, що робити з нинішніми, особливо у світлі сезонної ротації двох команд з вищої ліги до першої і навпаки. Після 17 турів чемпіонату на дні турнірної таблиці міцно загруз «Нафтовик», балансує на межі «Закарпаття», а «Карпати», «Харків», «Ворскла» і донецький «Металург» тримаються за повітря. Цілком ймовірно, картина зміниться у другій половині сезону. Натомість до вершин вищого дивізіону рвуться лідери першої ліги – «Оболонь» та «Іллічівець». То кому ж дадуть «зелене світло»? Невдахам, власники яких домовляються між собою вже сьогодні, чи можливим претендентам на теплі місця, думка яких нині до уваги не береться?

 

Не спостерігається одностайності щодо застарілої хвороби – кількості іноземних гравців в українських клубах. Революційну ідею висловив почесний президент «Іллічівця» Вадим Бойко: перевести наш футбол на рейки виключно вітчизняного виробництва. Тобто, заборонити купувати легіонерів узагалі. З ним не погодилися одні з головних гравців на прем’єр-полі – Рінат Ахметов та Ігор Суркіс, зауваживши, що такого світ ще не бачив. Останній урочисто пообіцяв, що в будь-якому випадку в новоутвореній формації з іноземцями панькатимуться менше, а велике прання чекає його власне «Динамо» ще раніше, в міжсезоння.

 

Поки що не прояснено делікатний момент, хто першим очолить Прем’єр-лігу. Зрозуміло, що це має бути один із 16-ти втаємничених. Він отримає можливість одразу впливати на розвиток подій, але й головного болю ця посада додасть неабиякого, оскільки, як показує хоча б російський досвід, має пройти не менше 5 років, щоб неповоротка футбольна машинерія зрушила з місця. Єдине, в чому власники одностайні: посада виборна, терміном на 1 рік. Можливо, ці дратівливі питання хоча б частково прояснить наступна зустріч футбольних ВІПів, призначена на середину грудня.