Про сенс його приїзду та про реальну відповідність українського суспільства демократичним стандартам Тижню розповіла Тетяна Мазур — виконавчий директор представництва Міжнародної Амністії в Україні.
УТ: Ваш представник – Макс Такер – під час цілого чемпіонату Євро-2012 перебуває з місією в Україні. Якою є мета цього відрядження? Чи хтось уже звертався до нього зі скаргами або проханнями?
– Основною метою візиту Макса Такера, координатора кампанії Amnesty Internationalпо Україні, є робота з міжнародними та національними мас-медіа, які висвітлюють Євро, щоб використати увагу, прикуту до України та висловити занепокоєння Аmnesty Іnternationalширокомасштабними зловживаннями в українській міліції.
Він також допомагатиме в наборі нових працівників та проведенні тренінгів для них, адже Аmnesty Іnternational планує розширювати офіс та активістську базу в Україні.
Окрім того, Макс Такер, здійснює моніторинг роботи міліції під час футбольного турніру та загалом в Україні. На даний момент він веде розслідування 2 справ про зловживання міліції в Харкові та Луганську.
УТ: Напередодні Євро-2012 західні медіа заповзялися активно критикувати Україну за високий рівень расизму. Наскільки адекватними, на Вашу думку, є ці звинувачення?
– Можливо, деякі репортажі перебільшили проблему, зображуючи всіх мешканців України як расистів. Проте Аmnesty Іnternational задокументувала високу кількість інцидентів прояву расизму та нападів, здійснених на расовому ґрунті на представників меншин. Зокрема, кількість темношкірних людей в Україні порівняно невелика. Це підживлює расові упередження в Україні та не засуджується суспільством, як це мало би бути.
УТ: Якими є висновки Амністії стосовно умов та контексту ув"язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка?
– Коли Юлія Тимошенко була засуджена, Аmnesty Іnternational зробила заяву, що злочин, в якому її звинуватили, був політичним рішенням, а не кримінальним діянням, та закликала до її звільнення. Організація і надалі наголошує на необхідності звільнити Юлію Тимошенко. Теперішні умови її затримання є задовільними, вона отримує належну медичну допомогу, і їй дозволено було зустрітися з відвідувачами високого рівня.
Ми також знаємо, що умови перебування Юрія Луценко в СІЗО не є адекватними, і, згідно з повідомленнями, його заразили Гепатитом С.
УТ: Нинішній річний звіт організації, який щойно оприлюднено, містить значно гостріші, ніж торік, оцінки української ситуації. Чим це, на Вашу думку, пояснюється?
– У Доповіді 2012 були задокументовані довготривалі проблеми, які уряди, що змінювали один одного, не змогли вирішити. А саме: тортури та інші види жорстокого поводження, як і раніше, залишалися безкарними; судова реформа не привела до забезпечення незалежності суддів. Використовуючи систему кримінального правосуддя в політичних цілях, влада тим самим зневажала принцип верховенства права. Для шукачів притулку зберігалася загроза примусового повернення на батьківщину, і вони не могли розраховувати на справедливий розгляд своїх клопотань про надання притулку. Правозахисники через свою роботу ризикували опинитися під слідством або зіткнутися з фізичним насильством.
УТ: Цього року Amnesty International виступала з заявами на захист шукачів політичного притулку в Україні. Наскільки системним є невідповідне ставлення до цієї категорії осіб в Україні? З чим це, на Вашу думку, пов’язано?
AmnestyInternationalвідмічає багато проблем, пов’язаних з шукачами притулку. Наприклад, шукачів притулку часто затримують через відсутність документів, які їм важко отримати. Ці люди нерідко ризикують бути висланими до країн, де їм може загрожувати реальна небезпека, як, наприклад, біженцям з Сомалі та Еритреї. Ставлення посадовців до цієї групи осіб є також окремим предметом занепокоєння АmnestyІnternational: часто шукачі притулку зазнають образ на расовому ґрунті від міліціонерів та працівників центрів утримання для мігрантів. Загалом, на найвищому рівні, ми бачимо небажання уряду реформувати систему надання притулку в Україні, яка однозначно потребує змін.
УТ: Amnesty International констатує в Україні високий рівень брутальності силових структур щодо затриманих та позбавлених волі. Яка є динаміка ситуації в останні десять років? Чи зроблено якісь кроки до вирішення проблеми, або навпаки – брутальність посилюється? Як виглядає Україна порівняно до своїх найближчих сусідів: Польщі, Білорусі, Молдови, Росії?
– Amnesty International неодноразово заявляла про широко розповсюджені зловживання в міліції протягом останніх років. Порушення варіюються від незначних відступів від норм Кримінально-процесуального Кодексу до расових образ, вимагань, катувань та інших видів жорстокого поводження, аж до смерті під час перебування під вартою. Правоохоронці часто зловживають владою, щоб затримати людей, яких можна примусити дати хабара. Тим, хто не платить або не визнає свою вину (не зважаючи на те, є вони винними, чи ні), часто загрожує побиття, катування та ув’язнення.
Цим порушенням сприяє культура безкарності правоохоронців в Україні. Прокурори відмовляються розслідувати злочини, скоєні міліціонерами, з якими вони співпрацюють щодня. Наприклад, прокурори, котрі розслідували справу Ігоря Індила, який помер у райвідділі міліції, не обвинуватили належним чином працівників міліції. А вони повинні нести відповідальність за його смерть. І це не зважаючи на те, що міліціонери брехали щодо причин смерті, кажучи, що хлопець захлинувся, коли насправді від помер від травми голови. Проте існують записи відеокамер, де видно, як один з міліціонерів затягує безтямного Ігоря до камери, а потім знаходить його мертвим.
Саме тому, щоб подолати проблему свавілля міліції, в першу чергу необхідно вирішити найголовнішу проблему – відсутність незалежних органів розслідування та небажання переслідувати працівників міліції за законом.
Необхідно відзначити, що з аналогічною проблемою катувань та жорстокого поводження у міліції стикаються усі пострадянські країни. Для її вирішення Аmnesty Іnternational рекомендує урядам створювати незалежний механізм з розслідування скарг про зловживання міліції, що допоможе подолати їх безкарність.
УТ: Ваша організація, як і Рада Європи, досить стримано привітала новий Кримінальний процесуальний кодекс, який було ухвалено в березні, та закликала парламент допрацювати документ. У чому полягають застереження Міжнародної Амністії?
– Amnesty International привітала прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, як перший крок на шляху до реформи системи кримінального правосуддя. Така реформа повинна була відбутися давно і є необхідною, якщо Україна хоче відповідати міжнародним стандартам прав людини.
Однією з прогресивних новел є те, що Кримінальний процесуальний кодекс передбачає створення нового органу для розслідування злочинів, скоєних працівниками правоохоронних органів – Державне бюро розслідувань. У кодексі не уточнюється, як саме має виглядати цей орган, але він дозволяє створити інституцію з розслідування, яка буде повністю незалежною. Проте, відповідно до Кодексу, такий орган має з’явитися протягом п’яти років. З нашої точки зору, це занадто довго. Народ України платить високу ціну за небажання її уряду швидко і якісно реформувати систему, яка не користується довірою народу і не відповідає міжнародним стандартам.
Швидкі дії зі створення нового органу для розслідування злочинів, скоєних представниками правоохоронних органів, могли б стати попереджувальним сигналом для сили, яка звикла, що будь-які незаконні дії їй сходять з рук.
AmnestyInternationalготова працювати разом з урядом для створення нового органу з розслідування порушень прав людини міліціонерами. Ми маємо значний досвід співпраці з урядами різних країн для створення ефективних механізмів оскарження дій працівників правоохоронних органів.
