1 січня Україна стала 125-тою державою-учасницею Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Він має повноваження переслідувати осіб, відповідальних за найбільш серйозні злочини згідно з міжнародним правом, зокрема, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії. Що наше членство у МКС змінює для України і чи вплине воно розслідування в інтерв’ю Тижню розповів правозахисник, програмний директор Центру громадянських свобод Володимир Яворський.
— Фактично тепер Україна отримала дещо більше можливостей, ніж з 2015-го, коли вона визнала повну юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Зокрема, це право голосувати при затвердженні бюджету, ухваленні змін, поправок до Римського статуту, при виборі суддів, майбутнього прокурора та його заступників тощо. Що для нас зміниться і як Україні ефективно використати ці можливості?
— Насамперед потрібно призначити спеціального представника, який би відстоював інтереси України у Міжнародному кримінальному суді, розумів усі механізми та впливав на них. Бо хоч Україна і була асоційованим членом МКС з 2015 року, відколи визнала його юрисдикцію, практично на жодній зустрічі не було взагалі українських дипломатів.
Загалом йдеться більше про вплив на політичний процес. Наприклад, бюджет впливає на те, скільки розслідувань Міжнародного кримінального суду буде в Україні. Адже МКС повністю обмежений винятково бюджетом: він би хотів розслідувати багато злочинів, однак кошти дозволяють взяти лише декілька справ. Це об’єктивні реалії.
Крім того, є чимало політичних моментів. Існує багато країн, де також вчиняють злочини, наприклад, в Африці, у Південній Америці, в Азії. Ці питання постійно розглядають політично й Україні завжди потрібно мати свою позицію, оскільки це впливає на підтримку тих країн щодо війни з Росією. Нині багато держав думає, що весь світ зациклений тільки на Україні, а в інших проблем наче не існує. Щоб отримати їхню підтримку в ООН чи інших органах, нам варто показати, що для нас важливо боротися з цими злочинами усюди і що злочин агресії неприпустимий ніде. В цьому питанні Україна може стати лідером.
— Речник Міжнародного кримінального суду Фаді ель-Абдалла заявив, що поява українського судді серед суддів МКС залежатиме від голосування Асамблеї. Чи можливо це?
— Зараз ми маємо право щонайменше номінувати такого суддю, а далі все залежатиме від його належної кваліфікації. Потрібно знати мови, розумітися в юриспруденції міжнародних судів. В Україні є кілька людей, які спроможні обіймати цю посаду, тож ми можемо пропонувати кандидатури. Це мало би великий політичний вплив на діяльність Міжнародного кримінального суду.
— Зараз МКС розслідує дві кримінальні справи щодо воєнних злочинів в Україні, зокрема незаконну депортацію дітей та удари по цивільних об’єктах. Однак це далеко не всі злочини, які коять росіяни під час війни. Чи вплине членство України в Міжнародному кримінальному суді на ці розслідування і відкриття нових?
— Думаю, що так, бо це політично розширює мандат Міжнародного кримінального суду. Якщо Україна братиме активну участь, то МКС буде отримувати більше політичних і бюджетних можливостей, щоб займатися цими справами. Наприклад, у справі щодо депортації дітей можуть бути додаткові обвинувачення, адже до цього процесу залучено багато людей. Крім того, можуть бути і нові справи, зокрема щодо катувань, вбивств військовополонених чи інших злочинів. Правозахисники та Офіс генпрокурора зібрали і передали дуже багато матеріалів.
Тож уже від Міжнародного кримінального суду залежатиме, які саме справи він візьме. Знаю, що у нього в розслідуванні перебуває ще десь до десятка інших справ, він може ще взяти одну-дві. Більше не братимуть через брак фінансових можливостей. Для розуміння: бюджет Міжнародного кримінального суду менший, ніж Офісу Генерального прокурора. Це при тому, що він повинен займатися ще справами в інших країнах, не лише в Україні. Тому основні розслідування все-таки лежатимуть на українській стороні. І тут Міжнародний кримінальний суд буде відігравати важливу роль, допомагаючи Україні розслідувати злочини.
— Міжнародний кримінальний суд легко може стати жертвою політичних ігор. Так, напередодні Дональд Трамп уже заявив, що коли прийде до влади, то ініціюватиме санкції проти МКС. Чи достатньо тривожними є ці заяви? І про що вони свідчать?
— Це серйозна проблема. Трамп звик впливати на правосуддя, і є справді величезний ризик, що можуть бути запроваджені такі санкції. Єдине, що їх ще має підтримати в такому разі, Конгрес і тут я спродіваюся, що все-таки Америка до цього не дійде. Адже це зупинить розслідування не тільки в Україні, а й по всьому світу, що точно не в інтересах Сполучених Штатів.
Хоч це пов’язано з рішенням Міжнародного кримінального суду щодо розслідування можливих злочинів, вчинених між Ізраїлем та ХАМАСом, і не стосувалося України, однак проблема може мати наслідки і для нас. Якщо такі санкції будуть запроваджені, це зупинить будь-які розслідування по всьому світу і дуже вдарить по розвитку МКС. Так на наступних п’ять років можна буде забути про ефективну діяльність Міжнародного кримінального суду. Ми повернемося на 30 років назад, у час, коли світ не мав жодної структури, яка бодай якось стримувала би вчинення міжнародних злочинів.
— Можна багато говорити про значення міжнародних розслідувань, однак розслідування більшості злочинів усе ж лежатиме саме на Україні. Та чи не кульгає, зважаючи на це, наше законодавство?
— По-перше, Україна мала би завершити імплементацію норм Римського статуту в українське законодавство, оскільки він містить конкретні визначення понад сорока міжнародних злочинів. У нашому законодавстві цього немає і це впливає на якість розслідувань, які проводять в Україні.
Однак тут є проблема: у грудні парламент у першому читанні ухвалив два законопроєкти — №11538 «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини» і №11539 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку із прийняттям Закону України “Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини”». Вони радикально змінюють ситуацію, відкидають нас у 2014 рік і пропонують почати розвиток законодавства заново. Проти цих законопроєктів виступають слідчі, Міністерство юстиції, але парламент їх все одно просуває.
Не розумію, чому Україна не спроможна впровадити міжнародне законодавство в українську систему. Існує внутрішній спротив, який не має жодної логіки. Ми ризикуємо, що з міжнародними злочинами буде як зі справами Майдану, коли люди донині не покарані, а судові справи не закінчилися. Це стане нашим соромом для наступних поколінь, адже росіяни казатимуть, що це все була наша пропаганда, що цих цих злочинів ніколи не існувало, бо ми їх самі не розслідували. Думаю, що чинна влада не зовсім дооцінює ризики провалу розслідування міжнародних злочинів, а Україна в принципі дуже близько до нього.
Є ще кілька ключових моментів, які треба змінювати. Це, наприклад, ставлення до потерпілих від злочинів: держава зобов’язана надавати їм юридичну, психологічну та іншу допомогу. Зокрема, щодо злочинів, де було сексуальне насилля. Але, на жаль, у нас немає цих якісних систем, які є в Європейському Союзі чи як це вимагає Римський статут. Знову ж таки, це питання імплементації, якої в нас немає.