Руслан Рябошапка — один із тих посадовців Офісу президента (ОП), до якого сьогодні прикуто найбільше уваги ЗМІ. Заступника голови ОП називають найімовірнішим кандидатом на посаду генпрокурора. Сам він цього не підтверджує, але й не спростовує. 6 серпня «24 канал» опублікував інтерв’ю з Рябошапкою щодо низки питань антикорупційної політики та правоохоронної системи. «Я думаю, що ми більше не робитимемо реформ. Усі роки, відколи країна стала незалежною, ми постійно щось реформуємо… Насправді ж нічого не змінюється, а подекуди стає гірше. Тому ми робитимемо зміни, я навіть сказав би, що нав’язуватимемо їхнє впровадження, десь вогнем і мечем, а десь м’якою силою і переконанням», — заявив високопосадовець ОП на самому початку розмови. Уже наступного дня, 7 серпня, на сайті президента опублікували Указ № 584/2019 про створення Комісії з питань правової реформи. Рябошапку призначено її співголовою.
Утворення спеціальної комісії не можна назвати оригінальним або нестандартним кроком Володимира Зеленського. Так само починали майже всі його попередники на посаді. Різниця зазвичай у назві. Наприклад, Віктор Янукович у 2010-му створив Робочу групу з питань судової реформи. Його наступник Петро Порошенко заснував уже цілу Раду з питань судової реформи. Тепер тією самою роботою займатиметься Комісія.
Читайте також: Судова система від реформи до реформи
Проте є й відмінності. Цього разу в назві органу невипадково немає похідних від слова «суд», натомість ужито загальніше словосполучення «правова реформа». Нова Комісія претендує не лише на формування стратегії змін у сфері судочинства, а й на регулювання питань кримінальної юстиції і юридичної освіти, на підготовку змін до Конституції та на формування пропозицій щодо реінтеграції окупованих територій. Відповідно до указу президента, Комісія має стати масштабним аналітичним центром. Попередники нинішнього глави держави воліли створювати не один, а цілу низку таких органів, хоча до них часто входили ті самі люди. Зокрема, за часів Порошенка паралельно з Радою з питань судової реформи діяла Конституційна комісія, а за часів Януковича окремо існувала Конституційна асамблея на чолі з першим президентом Леонідом Кравчуком.
На перший погляд, чисельність нової правової Комісії Зеленського може вразити масштабом. Стати її членами запропонували 84 особам. Це не беручи до уваги представників міжнародних організацій, яким пропонують роль консультантів. Однак порошенківські Рада з питань судової реформи та Конституційна комісія нараховували аж 105 членів (щоправда, дехто входив до складу обох органів), за часів Януковича у відповідних органах узагалі було 150 представників.
Звісно ж, важливішим за цифри є персональний склад та особиста історія майбутніх реформаторів. І тут прихильників тотального оновлення чекає несподіванка. Понад третина (32) членів Комісії з питань правової реформи раніше вже працювали в аналогічних органах часів Порошенка та Януковича. Вісім із них працюватимуть над змінами вже для третього президента поспіль. Ще семеро пропустили каденцію Порошенка, але входили до групи із судової реформи або Конституційної асамблеї часів Януковича.
Читайте також: Присяжні. Судді без мантій
Членів усіх правових комісій, груп та рад можна дуже умовно поділити на чотири великі групи: науковці, представники громадськості й міжнародних організацій, судді та представники чинної на момент утворення органу влади. 32 делегати, що «збереглися» при Зеленському від попередників, переважно представляють перші три групи. Більшість із них науковці, які здобули певний статус у професії та їхні імена не викликають різкого спротиву в різних групах впливу. Яскравим прикладом є Михайло Буроменський, призначений разом із Рябошапкою співголовою нової Комісії. Професор, колишній суддя ad hoc Євросуду з прав людини зараз працює на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка. Він напрацьовував зміни до Конституції та судочинства в аналогічних органах і за часів Януковича, і за часів Порошенка. До тієї ж когорти можна зарахувати Володимира Буткевича (суддя Європейського суду з прав людини у відставці), Івана Гриценка (декан юрфаку КНУ), Миколу Козюбру (професор правознавства у Києво-Могилянській академії) та ще кількох осіб. Роман Куйбіда вже втретє включений як представник громадськості від Центру політико-правових реформ.
Ще один «старожил» — Микола Оніщук. Його складно віднести до однієї з груп. У минулому народний депутат трьох скликань і міністр юстиції часів Віктора Ющенка пізніше позиціонував себе громадським діячем. Тепер Оніщука можна назвати представником судової влади. Він очолює Національну школу суддів, орган, зобов’язаний своїм існуванням попередній судовій реформі часів Порошенка. Цього разу Оніщук очолюватиме одну з шести робочих груп, яка працюватиме над змінами в системі судочинства.
Серед сімох осіб, які працювали за часів Януковича, але пропустили каденцію Порошенка, більшість також науковці. Проте одна персона привертає до себе найбільше уваги. Нині Олександр Пасенюк офіційно викладає в КНУ та очолює громадську організацію. Раніше він був одним із найвпливовіших та найодіозніших, за оцінками громадськості, суддів України. У 2004 році Пасенюк став першим головою Вищого адмінсуду (ВАСУ), який із невеликими перервами очолював до 2011-го. Тоді його обрали суддею Конституційного Суду. У 2014 році, одразу після Майдану, Верховна Рада спробувала звільнити Пасенюка за порушення присяги. Однак те рішення вже за кілька місяців скасував рідний Пасенюкові Вищий адмінсуд. Зрештою, його вдалося звільнити лише через досягнення граничного для судді КСУ віку. Варто пояснити, що адміністративні суди в Україні — ключова ланка зв’язку між політиками та судовою системою. Саме вони розглядають виборчі скарги або питання правомірності рішень інших органів влади. Інсайд на цю тему нещодавно дали опубліковані записи прослуховування керівництва Окружного адмінсуду Києва. Десятиліття тому, у розпал політичної боротьби між помаранчевими та біло-блакитними, значення адмінсудів було точно не меншим. У цьому контексті варто згадати одну деталь із біографії Пасенюка. У 2009-му, напередодні виборів президента, його намагалися усунути з посади голови ВАСУ. І чи не головним його публічним захисником тоді виступив керівник юридичного департаменту штабу Юлії Тимошенко Андрій Портнов. Його численні коментарі на тему порушень прав Пасенюка й досі в базі Google. Уже за рік після тих подій Портнов перейде на роботу в АП Віктора Януковича, а ще згодом Пасенюк піде на підвищення в КСУ.
Читайте також: Рикошет від судової реформи
Якщо повернутися до сучасних справ, то загалом група суддів представлена в Комісії Зеленського переважно керівниками палат Верховного Суду та органів судової влади. Частина призначень знову ж таки викликає подив з огляду на заяви про курс на радикальні зміни. Наприклад, призначення отримали нещодавно обрані членами Вищої ради правосуддя (ВРП) Роман Грищук та Світлана Шелест. Призначення останньої супроводжувалося скандалом. Тоді активістка Катерина Бутко опублікувала перелік переможців виборів за день до з’їзду суддів, де ці вибори й мали відбутися. Вона звинуватила Адміністрацію президента Петра Порошенка в нав’язуванні кандидатів, серед яких була й Шелест (див. Тиждень, № 52/2018). Також запрошення до Комісії з правової реформи дістали Михайло Ісаков та Андрій Василенко. Це двоє екс-призначенців до ВРП, яких Зеленський лише місяць тому звільнив із посад у вкрай оригінальний спосіб: скасувавши укази попередника про їхнє призначення. Запросили до Комісії й чотирьох голів касаційних судів у складі Верховного (ВС): Богдана Львова, Станіслава Кравченка, Бориса Гулька та Михайла Смоковича.
Останній отримав негативний висновок від Громадської ради доброчесності під час конкурсу до ВС, окрім того, мав вибути з нього, але залишився й переміг після раптової зміни правил. У принципі в Офісі Зеленського могли б заявити, що не можуть втручатися в справи судової влади, а тому змушені призначити до Комісії всіх її керівників. Якби не суттєве «але». У складі запрошених немає чинної голови Верховного Суду Валентини Данішевської. Тож вибірковість наявна.
Що ж стосується представників чинної влади, то тут нова команда вирішила все ж таки не повторювати кроків попередників. Раніше цю когорту представляли нардепи правлячої політсили або посадовці АП. Тепер від Офісу президента лише Рябошапка, а від новоспечених депутатів «Слуги народу» вдалося ідентифікувати Ірину Венедиктову (заявлений експерт Зеленського в галузі правової реформи під час президентської кампанії) та Анастасію Красносільську, яка прийшла до партії з громадського сектору. Інші потрапили завдяки бізнесовим та родинним зв’язкам, які ведуть до голови Офісу президента Андрія Богдана (наприклад, Ігор Пукшин, із яким Богдан мав спільну юридичну практику) або юристів «Кварталу-95» з Hillmont Partners (член комісії Андрій Нижний, брат одного з партнерів у названій компанії Сергія Нижного).
Такий строкатий склад уже викликав занепокоєння в низки активістів. Зокрема, його публічно розкритикував член Громадської ради доброчесності (ГРД) Роман Маселко. Однак остаточні висновки про роль нового органу вдасться зробити тільки за кілька місяців, після ухвалення перших рішень. З одного боку, Комісія може слугувати формальним прикриттям для команди президента або ж узагалі імітувати діяльність, як сталося з Конституційною асамблеєю Януковича. З другого — вона може бути гравцем, який матиме хоч якийсь вплив на запропоновані ОП на проекти. На момент публікації цього матеріалу не визначено навіть дати установчого засідання. Поки що членам Комісії запропоновано до 20 серпня надіслати керівництву пропозиції щодо майбутньої роботи.