Сказав про Америку, в якій зараз всю нерухомість задокументовано і внесено в електронні реєстри та інші кадастри. Але 200-300 років тому Штати переживали те ж саме, що й ми. Британська Королівська система права була настільки недосконала, а часом і заплутана, що не встигала за ринком землі, який стрімко розвивався. Часто-густо у поселенців не було навіть єдиного стандарту земельної ділянки: у XVIIІ ст. у Масачусетсі не могли домовитися, як мають виглядати межі земельної ділянки – чи то кордони, позначені землеміром, чи то природні кордони на кшталт балок, струмків, дібров тощо. Архіви зафіксували шок одного масачусетця, який купив свою ділянку в індіанців як «прямокутний шмат землі», а потім виявив, що його сусіди визначають межу своїх наділів за радіусом довкола хати.
І так було постійно. Хтось придбав землю в індіанців, хтось – у піонерів-скваттерів, хтось отримав за участь у військовій кампанії, комусь подарували сусіди, чиїсь батьки «просто осіли» тут. І кожен по-своєму визначав площу і межі власного «паю».
Поступово вироблялися позалегальні «некоролівські» права власності: «право томагавка» –межі самозахопленої ділянки просто позначалися зарубками на деревах, «право куреня» – в центрі ділянки ставилася хижа чи «право врожаю», коли в центрі ділянки ставився стіжок. Ці права продавалися і передавалися у спадок, формуючи, альтернативну королівській, правову систему. Місцеві суди, які з власного досвіду усвідомлювали, що майже кожен американець набув свою землю в обхід королівського законодаства, також визнавали цю неформальну законотворчість.
Зрештою, навіть офіційна адміністрація, що не поспішала підтримувати «сіру земельну реформу» – сам Джордж Вашингтон у 1783 році називав таких землевласників «бандитами, які кидають виклик владі» – була змушена визнати «право томагавка» і «право куреня». І зараз чи не кожен американець має всі належним чином оформлені документи на свою землю, і може створювати новий капітал зі своєї власності – здаючи її в оренду, беручи під неї кредит тощо.