Магазини засипають повідомленнями про знижки, а напередодні свята офісні працівники бігають містом із оберемками однакових скромних букетиків, щоб вистачило кожній жінці-колезі.
«Дякую тобі, коханий, за цей чудовий подарунок, а тих феміністок, які намагаються забрати в нас це свято, я не зрозумію ніколи», — такими постами 8 березня рясніють соцмережі. Їх пишуть різні жінки: красиві, розумні, освічені, самостійні в усьому, що собі обирають. Адже вони самі вирішували, чи здобувати їм вищу освіту, та обирали навчальний заклад. Якісь із цих жінок захотіли народити трьох дітей і возити їх у садочки, школи й на гуртки, а якісь — не народжувати взагалі. Вони мають різні політичні уподобання. Ключове поняття, яке об’єднує їхні такі різні життєві ситуації, — це вибір.
І ось тут мені хочеться запитати: дорогі колежанки, чи могли б ви 100 або 200 років тому здобути бодай шкільну, не кажучи вже про вищу освіту? Чи мали би ви змогу так вільно обирати фах? Жити окремо від батьків, не вступаючи у шлюб? Вийти заміж за того, кого обрали самі, а не кого вибрали вам батьки? Тоді вважали, що освіта жінкам ні до чого, бо насамперед вони мають уміти робити всю хатню роботу (якщо йшлося про бідніші соціальні верстви) або ж вишивати, провадити світські бесіди і грати на музичному інструменті (якщо про вищі класи). Усі інші серйозні питання, як правило, вирішував батько дівчини, аж поки біля вівтаря передавав її майбутньому чоловікові.
Читайте також: Битва за права
Про те, що чекало на жінку в науці ще в середині ХХ століття, яскраво свідчить приклад дослідниці Розалінди Франклін. Вона закінчила Кембридж, але їй видали тільки номінальний диплом, бо вона була жінкою. Франклін не могла відвідувати не лише клуб, де точилися наукові диспути, а навіть університетську їдальню! Колеги-чоловіки не вважали її за рівну собі. Проте саме вона зробила рентгенівські знімки, з яких слідувало, що структура ДНК — це подвійна спіраль. Однак Нобелівську премію на основі її даних отримали без неї.
Більшість європейських країн дозволили жінкам голосувати в ХХ столітті. Найпізніше — у 1971 році — це зробила Швейцарія, але у кількох країнах світу таке право досі не реалізоване. Так само, як право на доступ до контрацептивів. І серед жертв насильства в усьому світі жінки превалюють — натомість в урядах та органах виконавчої влади переважають чоловіки. «Ну то що, — скаже моя умовна опонентка, яка воліє не помічати, скільки благ, що здаються їй безумовними, насправді вибороли для неї інші жінки багато років тому, — хто хоче у владу, то нехай собі йде, у нас же не заборонено!».
А й правда. Ба більше, у нас зараз навіть є гендерні квоти для жінок-депутаток. Але чи вичерпує це проблему для жінок у політиці? Чи багато ви знаєте прикладів, коли жінку під час виборчої кампанії не запитували б, як її чоловік ставиться до її рішення піти в політику або як вона планує поєднувати політику та сім’ю? Не обговорювали зовнішність чи стиль? Деякі кандидатки й самі вибудовують свою виборчу кампанію довкола «сімейного затишку», замість того, щоб проявити себе як майбутню політикиню. Те саме відбувається й тоді, коли жінка врешті обіймає посаду: жодне інтерв’ю з нею не обходиться без запитань про її улюблені бренди та стиль одягу, про поєднання роботи й господарства, про ставлення чоловіка до її діяльності й того, хто глядить її дітей. Що характерно, чоловіки, які ідуть у політику, теж здебільшого одружені, але їх про дозвіл дружини чи баланс між роботою та сім’єю ніхто не запитує. До речі, а чому? Бо весь цей «сімейний тил» тримає на собі, як правило, жінка — саме вона у традиційній сім’ї відповідає за те, щоб і в хаті було чисто, і в казанах повно, і уроки в дітей були зроблені, і якщо хтось із них захворів — ну не татові ж брати лікарняний, їй-богу! І саме в жінок на співбесідах при пошуку кандидатів на роботу цікавляться: «А діти у вас є? А хто з ними сидітиме під час хвороби?». Наслідком цього стає подальший розрив у зарплатах чоловіків і жінок та дискримінація останніх при оформленні на роботу.
Читайте також: Міжнародний жіночий день. Актуальне завдання
Право на освіту, власність, голосування на виборах — усе це здобули для нас феміністки. Саме завдяки їм ми можемо обирати: бути нам бізнес-леді чи домогосподарками, чайлд-фрі чи матерями кількох дітей, заміжніми чи ні, а також яку освіту здобувати, де й ким працювати, за кого голосувати тощо. Та навіть оцю гарненьку машинку, яку вам подарував коханий і на якій ви щойно відвезли дітей до школи, а тепер їдете на манікюр і на каву з подружкою, чи могли би ви водити самостійно, якби за це ваше право не виходили на марші та демонстрації тисячі жінок по всьому світу сотню років тому? Адже рівність прав — це не обов’язок «носити шпали», це — можливість вільного вибору. Кожна з нас реалізує це право так, як сама хоче, — і це прекрасно.