Зрозуміти роль преси в суспільному та політичному житті неможливо, не розглянувши історії становлення перших періодичних друкованих видань – газет. Від моменту появи цього найдавнішого різновиду ЗМІ владні мужі його сильно остерігалися й намагались утримувати над ним пильний контроль. Однак преса у важкій і тривалій боротьбі поступово виборола собі місце під сонцем, утвердивши своє засадниче право на вільне й незалежне висвітлення подій, критику уряду та порушення гострих суспільних проблем. Водночас формувалось уявлення про її суспільну відповідальність, окреслювалися її функції як четвертої влади. Яким же був світанок ЗМІ?
Від Acta Diuma до газет
Людство поширювало новини задовго до того, як навчилося виводити літери. Однак із появою писемності повідомлення про події стали об’єктивнішими, набувши в більш розвинених суспільствах офіційної форми, на кшталт римських Acta Diuma чи китайських типао – щоденних урядових новин, що їх викарбовували на камінні або металевих плитах у публічних місцях.
До появи друкарського верстата в середньовічній Західній Європі серед купців набули поширення писані вручну інформаційні бюлетені, які мали прикладне значення. У них фігурували новини про війни, економічні умови, ціни на ринках, соціальні звичаї, погоду тощо. Після винаходу Ґутенберґа в середині XV століття у Старому світі з’явилися перші формати друкованих ЗМІ – новинарські книжки, памфлети, буклети, брошури, балади, зведення новин, які називалися оповідками (relation). У ретрансляції новин однакову роль відігравала як читацька, так і усна культура жителів (саме тому набув поширення баладний жанр). Попри те що ці перші медіа інформували про різноманітні події, їх не можна кваліфікувати як перші газети: вони з’являлися спорадично й висвітлювали окремо взяті сюжети, жодним чином не відокремлюючи себе від тих історій, які розповідали.
Газети в сучасному розумінні – європейський винахід. Їхніми попередниками були згадувані писані новинні аркуші, що активно циркулювали у Венеції XVI століття. Італійське місто на воді було не тільки одним із найбільших осередків торгівлі континенту, а й центром інформації. Перші тамтешні листки, відомі як avvisi або gazette, виходили регулярно, починаючи від 1566 року, і досягали подеколи навіть Лондона. Термін «газета» походить від назви венеційської монети, якою розплачувалися за один примірник цих аркушів новин. Хоча в більшості країн Західної Європи на довший час прижилася нідерландська назва corantos (англійський термін newspaper увійшов у обіг тільки після 1670-х років).
Журналістський стиль цих перших протогазет був досить примітивним: зведення коротких новин, які передавали з окремих міст, підписані їхніми назвами й датами, коли повідомлення було відправлене. Однак формат і регулярність виходу, яку започаткували венеціанські avvisi, стали підґрунтям для появи сучасних друкованихЗМІ.
Найстаріші газети були тижневиками і з’явились у німецьких землях на початку XVII століття, набувши невдовзі поширення по всій Європі (див. «Хронологія появи перших газет у світі»).
На відміну від avvisi, перші друковані часописи виходили періодично (переважно з тижневим або місячним інтервалом) і мали зазвичай відмінну від решти сторінок ілюстровану обкладинку, а також загальну дату випуску. Аби уникнути переслідувань із боку влади (яка з недовірою поставилася до друкованих засобів поширення інформації), на початку своєї історії газети зазвичай не афішували міст, де їх було випущено. Деякі тодішні видання взагалі не мали усталених назв. Приміром, у першої англійської газети було доволі громіздке найменування: «Курант, або Новини з Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції та Нідерландів». Видавці докладали великих зусиль, аби заповнювати свої шпальти свіжими новинами щотижня. Деяким це відразу так легко не давалося, і газети виходили запізно. Інколи, наприклад, просто писали: «Нові звістки з Італії поки що не надійшли» (ця фраза навіть виявилася назвою однієї з перших англійських друкованих газет). Нерідко новинами ставали неперевірені чутки та суб’єктивні реляції мандрівників і торгівців. Але невпинна боротьба за свіжу та об’єктивну інформацію стимулювала розвиток газетної індустрії. Поступово потік подій «пристосувався» до тижневого формату, як згодом і до щоденних повідомлень.
Редагування новин, які надходили з різних міст, мало доволі примітивний вигляд. Часом в одному виданні поруч містилися повідомлення під різними датами про облогу міста і про його взяття. Тогочасна система журналістики була зручна для редактора, одначе вкрай некомфортна для читача. Одну з найраніших спроб змінити цю систему й оформити повідомлення як більш читабельні наративи здійснили в Англії. Ці перші газети читала нечисленна аудиторія передплатників: пресу тоді поширювали виключно через пошту.
У боротьбі за свободу слова
Основна маса газет на своїх початкових етапах писала переважно про новини в Європі, рідко в Америці та Азії. Однак за кількома винятками (зокрема, нідерландських часописів) вони ніколи не повідомляли про події всередині країни. Ринок друкованих видань у тогочасному Старому світі був суворо регульований: у більшості країн вимагали спеціальних урядових ліцензій на друк, і видання могли бути швидко закриті, якщо вони критично писали про владу. Тому більшість газет зосереджувалася на висвітлені іноземних подій, тоді як про справи удома – ні пари з вуст.
Порушили цей статус-кво щодо мовчання ЗМІ Туманного Альбіону, які відчули запах свободи під час Англійської революції середини XVII століття. Усвідомивши власну відповідальність перед суспільством, вони наважилися висвітлювати на своїх шпальтах внутрішньополітичні події. Першою газетою, яка зробила цей епохальний крок, було видання з доволі стриманою назвою The Heads of Severall Proceedings In This Present Parliament («Витримки з деяких обговорень у нинішньому парламенті»), що вийшло друком у листопаді 1641 року. Згодом у нього з’явилися численні конкуренти. Один із тогочасних англійських редакторів, підсумовуючи різкий поворот у ЗМІ своєї країни, писав: «І тепер, після дивних пертурбацій та змін нашого часу, ми тільки й говоримо про те, що діється в Англії…»
Англійські газети першими у світі вийшли з-під урядового контролю, здійснивши важливий експеримент під назвою «що може робити вільна преса». Це стало стимулом для розвитку друкованих медіа як окремого сегмента індустрії. За даними британського історика Джозефа Франка, газетярі Туманного Альбіону були одними з перших, хто почав використовувати заголовки до статей та видань, друкувати рекламу, ілюструвати історії гравюрами, а ще вони створили кореспондентську мережу й почали продавати свій тираж на вулицях. Газети швидко долали конкуренцію з боку більш архаїчних ЗМІ – новинних книжок і балад, що були доволі популярні серед населення, у висвітленні різних сенсаційних новин, на кшталт кривавих убивств. Саме англійська преса у січні 1649-го мала привілей повідомити про важливу подію в національній історії – страту короля Карла І.
Після цих змін газети стали надійнішими й почали з’являтися частіше (1650 року в Лейпцигу постало перше у світі щоденне видання – Einkommende Zeitung; в Англії такою стала The Daily Courant, що почала виходити 1702-го), відіграючи важливу роль у комерції за допомогою розміщення реклами, публікації прейскурантів та ринкових звітів. На початку XVIII століття газети в Англії, за висловом історика Стенлі Морісона, «здобули владу над лондонським комерційним класом, якої вони ніколи вже не втрачали».
Боротьба північноамериканських газет за свою свободу тривала паралельно з наростанням виступів у тамтешніх колоніях за незалежність. Поширившись із англійської метрополії на межі XVII–XVIII століть, друковані ЗМІ доволі швидко перетворилися з типових колоніальних видань на осередки опозиції та критики влади.
Великим випробовуванням на стійкість для них став Акт про гербовий збір, прийнятий британським парламентом у 1765 році, яким було накладено спеціальний податок на друк газет, що призводило до зростання їхньої роздрібної ціни й – у підсумку – до зменшення читацької аудиторії. У відповідь американські видавці «повстали» проти цього закону, гостро засудивши його на своїх шпальтах, і Велика Британія була змушена визнати його нечинним.
У міру загострення відносин північноамериканських колоній із Лондоном місцеві газети ставали дедалі критичнішими до британської адміністрації, приєднуючись до чергових хвиль протестів, зокрема бойкоту англійських товарів під час «Бостонського чаювання» (цікаво, що сама ідея протесту зародилась у будинку головного редактора місцевого видання The Boston Gazette). У цей час гравюрні зображення, які щораз частіше з’являлися в американських періодичних виданнях у зв’язку з критикою колоніальної влади, стали виконувати роль карикатур. І хоча не всі часописи стали на бік антибританських «синів свободи й демократії», тамтешня преса наприкінці XVIII століття зробила доти небачене – об’єднала в нову політичну спільноту американців. На думку багатьох істориків, революція в Новому світі не досягла б такого ефекту без підтримки друкованих ЗМІ. Врешті-решт, американський Конгрес услід за французькою Декларацією прав людини і громадянина проголосив у своїй першій поправці до Конституції (що разом із дев’ятьма іншими стала основою Білля про права 1789 року) свободу слова та преси як одну із засад демократії. Попри певні спроби її обмежити на зорі існування незалежної Америки, країна Джефферсона й Вашинґтона успішно продемонструвала, що вільна преса може цілком комфортно співіснувати з демократичним урядом.
Великий бізнес
Розвиток газетної індустрії в Америці ХІХ століття був надзвичайно бурхливим. За кількістю видань та розміщеної в них реклами вона обігнала Європу. Якщо на початку століття у США налічувалося близько 200 газет (із них 20 щоденних), а більш ніж половина всієї періодики у великих містах мала у своїй назві слова «рекламодавець», «комерційний» чи «торговельний», то у 1880-х роках їх було загалом уже майже 7 тис.
Поряд із дорогими комерційними виданнями в Америці у 1830-х роках з’явилася ціла вервечка дешевих популярних, так званих копійчаних газет (penny paper), які згодом поширились і в Старому світі. Ці малоформатні ЗМІ (до чотирьох сторінок), наповнені різноманітними лайфовими, сенсаційними та поліційними історіями, зажили шаленої популярності: у великих містах їхні щоденні продажі мали по кількадесят тисяч примірників. Зростання накладу стимулювало перехід від механічного до парового друкарського верстата, який замість 125 копій за годину міг випускати 18 тис. Більшість копійчаних газет виступали з егалітаристських позицій, а тому їх особливо активно купували в робітничих та іммігрантських середовищах.
Головний внесок цих «газет для всіх» полягав у зміні економічного статусу їхніх видавців, унаслідок збільшення масштабів та обсягів масової циркуляції періодичних видань. У розвинутих країнах газети ставали великим бізнесом.
Швидкість, насамперед швидкість
У ХІХ столітті сталися й кардинальні зміни у сфері журналістики та репортерської роботи. На початках існування преси редактори діставали новини здалеку за посередництва мандрівників, торгівців, моряків або ж брали інформацію з іноземних газет. Долання новиною шляху з Європи до Америки, приміром у XVIII – на початку ХІХ століття, займало не менше кількох місяців. Постійні очікування, в яких проходило життя більшості тогочасних друкованих ЗМІ, створювали відчуття непевності, внаслідок чого активно поширювалися чутки, які намагалися заповнити вакуум, а тому газетні повідомлення були часто неправдивими. Щоб перебороти ці труднощі, редактори створювали мережу кореспондентів у інших містах та за кордоном.
Однак найбільші революційні зміни у швидкості, широті й надійності передачі інформації відбулися після винаходу електричного телеграфа Семюелом Морзе у 1837 році. Газети стали основними споживачами перших телеграфних компаній, а розвиток трансмісій підштовхнув до формування перших інформаційних агенцій на кшталт всесвітньо відомої Associated Press, що була заснована як корпоративне неприбуткове підприємство для обміну інформацією між нью-йоркськими газетами 1846 року. Після встановлення трансатлантичного телеграфного зв’язку в 1866-му американські газети могли друкувати новини з Європи синхронно.
Утім, ХХ століття дало пресі кількох конкурентів, спочатку – радіо, потім – телебачення, а тепер іще й інтернет. Тиражі газет у цей період різко впали, суттєво скоротилися прибутки від реклами. Водночас на зміну бізнес-активам окремих видань з’явилися великі медіа-корпорації, які зосередили у своїх руках цілу мережу ЗМІ відразу в кількох країнах. Однак вільна преса досі залишається невід’ємним атрибутом сучасного життя, виконуючи важливу суспільну місію, і, як стверджують експерти, в газетярів є всі підстави дивитись у майбутнє з оптимізмом (див. Тиждень, № 50/2012).