Скликали його, щоб вирішити питання розколу в католицькій церкві, бо на той час іще існувало трипапство. Там чеського священика, професора Яна Гуса з Карлового університету в Празі, визнали єретиком і 6 липня засудили до смертної кари через спалення. Вирок негайно виконали.
Ян Гус – середньовічний католицький священнослужитель і педагог, який певною мірою став церковним реформатором. З історичного погляду він був невдахою, адже вплутався в перипетії великої західної схизми-поділу (1378–1417), коли представники духовної та світської влади вирішували питання єдності церкви. Гус поплатився за те, що його наукові ідеї розглянув собор, головною метою якого було вирішення проблеми розбрату в церкві, й тамтешня атмосфера не надто сприяла тому, щоб хтось делікатно розбирався у проявах єресі. Питання полягало в тому, як Гус розумів поняття церкви та її головних постатей, бо ж він публічно виступав проти її інституціоналізації і найбільшим авторитетом у церковних справах вважав самого Ісуса Христа й аж ніяк не Папу.
Тогочасні церковні вчителі Чехії були послідовниками чеського націоналізму, а з філософів найбільше тяжіли до англійського мислителя Джона Вікліфа. Ян Гус спочатку вивчав його твори, які привезли в Прагу 1401 року. На нього вплинули основні тези Вікліфа, йому подобалися також пропозиції цього автора щодо реформи церкви й духовенства.
На той час у Чеському королівстві церкві належала приблизно половина всіх земель, тож великі багатства й корупційні практики вищого духовенства викликали заздрість поміж «духовного пролетаріату», оскільки бідні священики нерідко не знаходили собі навіть постійного місця. Водночас селяни мали до церкви низку претензій, адже вона була одним із найбільших збирачів податей.
До того ж церква вирішувала, як трактувати Святе Письмо і хто має бути гарантом цих трактувань. Папа чи церковний собор?! Одначе, на думку Яна Гуса, віруюча людина сама зрозуміє, чого від неї хоче Христос. Але як зробити, щоб перший-ліпший не вважав себе єдиним знавцем Біблії? А пізніший розвиток подій тільки підтвердив: без нагляду церкви відбувається хіба що її дроблення на нові й нові секти.
Яна Гуса в Констанці звинуватили у ще одному гріхові. Він не лише вимагав скромної, бідної церкви, а ще й закликав до виправлення становища простий народ. Джон Вікліф удовольнився вимогою, щоб порядок навела шляхта, а вже активізувати низи, як це робив Гус, було для еліти духовенства неприпустимо.
Читайте також: Тіні минулого
Приїхавши до Констанца на собор, Гус довго не розумів, у чому його звинувачують. Попри його безумовну інтелігентність, він не був людиною надто дипломатичною. Наприклад, говорив про те, що і його самого, і його суддів судитиме сам Господь Бог, а такі слова навряд чи сподобаються будь-кому зі слуг закону.
Багато істориків припускають, що Гус іще перед собором змирився зі своєю смертю, яка, зрештою, і не оминула священика-вчителя.
Існує кілька його «ідеологічних образів», що сформувалися в ХІХ і ХХ століттях. Ліберальна концепція набула популярності в ХІХ у зв’язку з чеською національною емансипованою політичною програмою. Вона зображає Гуса як історичну постать із багатьма сучасними рисами, акцентуючи передусім на свободі й національності, зокрема з огляду на відносини між чехами та німцями. Комуністична концепція від ХХ століття вбачає в ньому «першого чеського комуніста» і в певному сенсі народного революціонера.
Читайте також :Зіткнення цивілізацій
Для сучасного трактування Яна Гуса характерний відступ від національної емансипації. Та й саме поняття «свобода» сьогодні європейці трактують зовсім інакше, ніж у ХV столітті. Ми пережили нацистський і комуністичний тоталітарні режими й зрозуміли ефективність боротьби з ними за допомогою ідеї прав людини. Саме тому сьогодні Яна Гуса сприймають як борця з тоталітаризмом, релігійного дисидента, своєрідного Вацлава Гавела в середньовіччі. Ідейний образ «єретика великого» може ожити на повну силу при формуванні нашої сучасної ідентичності, яка допоможе збудувати новий пантеон європейських особистостей. А професор Ян Гус до них, безперечно, належить.