Проблеми з транслітерацією можуть видатися дрібницями, але насправді це не так. Вони засвідчують значно глибші проблеми, зокрема вразливість білоруської національної ідентичності, масштаб впливу Росії й неефективний орієнталістський підхід Заходу.
Правила написання — не суто лінгвістичне питання. Вони слугують потужним виявом політичної влади. Екстремальним варіантом є заміна одного алфавіту на інший. Турецький лідер Кемаль Ататюрк замінив арабський на модифікований латинський алфавіт у межах модернізації 1928 року. Царистський режим заборонив друк литовською мовою 1865 року. Сталін нав’язав кирилицю в Татарстані 1939 року. Такі кроки — не просто прояви влади. Вони обмежують доступ до минулого. Протягом одного покоління будь-що, написане старим письмом, стає недоступним пересічним читачам. Обернути процес навспак тяжко, хоча ось Монголія намагається відновити стародавню абетку, замінену кирилицею 1946 року.
Друге питання в тому, як транслітерувати з однієї графічної системи на іншу. Це вельми складно. Те саме арабське, китайське або російське слово можна по-різному передати англійською.
Найбільше проблем виникає з мовами, які використовують діакритичні знаки або «нестандартні» літери, як-от ісландські торн (Þ) й ет (ð). Оскільки міжнародні ЗМІ легковажно користуються величезними привілеями, деякі мови вважаються гідними того, щоб мати власні символи, а деякі — ні. За правилами The Times (Лондон) для журналістів і редакторів «французькі, іспанські, португальські, німецькі, італійські, ірландські й давньогрецькі слова» слід писати з «їхніми позначками й діакритичними знаками». Це може видатися дивним, враховуючи, що ірландською говорять лише 1,2 млн. осіб, а польською — 40 млн. Однак ірландці більше читають The Times. Редактори зазвичай більше дбають про те, щоб спростити життя читачам, аніж про свої епістемологічні привілеї.
Читайте також: Про ситуацію на білорусько-литовському кордоні
У матеріалах про Білорусь західна зарозумілість і російський колоніалізм переплітаються. Внаслідок русифікації за радянського (а раніше за царського) правління навіть усередині країни багато місцевих назв та імен зазвичай передавалися російською. Отже, лідерку опозиції звуть «Светлана Тихановская», що транслітерується англійською «Svetlana Tikhanovskaya» або німецькою «Swetlana Tichanowskaja». Однак білоруською вона Святлана Ціханоўская, що транслітерується англійською «Sviatlana Tsikhanouskaya» або німецькою «Swjatlana Zichanouskaja».
Білорусь не стандартизувала правил транслітерації іншими мовами, тому можна зустріти варіант написання її імені «Svyatlana». Ще більше ускладнює ситуацію те, що є дві версії письмової білоруської: широко використовувана радянська і старіша, чистіша, але більш рідкісна тарашкевиця.
Читайте також: Таємні олігархи диктатора
Ось чому Кремлеві й режиму в Мінську добре ведеться, тимчасом як опозиція нікуди не просувається, а Захід майже нічого не робить для допомоги. Пані Ціханоуска наполегливо мандрує іноземними столицями, збираючи фотозйомки. Її приймають тепло, але результатів нуль. Фотографії непогані, але нам бракує слів для їхнього опису, зокрема через те, що ми не знаємо, як пишуться білоруські імена або чому важливо писати їх правильно.
Тимчасом відважні білоруси потрапляють за ґрати на тривалий час або передчасно гинуть за кордоном, як-от київський активіст Віталій Шишов (так здебільшого його називають ЗМІ, але білоруською його ім’я вимовляється Віталь Шишоу).
А Владімір Путін (це ім’я мешканцям Заходу дається легко) отримує, що хоче: дедалі тісніші зв’язки у військовій і безпековій сферах. Його не обходять білоруські правила написання. Бо ж усі, з ким він має справу, говорять російською.