Тиждень тому з будинку МЗС зникли прапори України і Євросоюзу. Великі стяги, що кілька років висіли на фасаді – безслідно розчинились. Трапилась ця «знаменна подія» якраз напередодні саміту Україна-ЄС в Брюсселі, за участю президента Віктора Януковича.
Аби вияснити, що ж насправді відбулося, і чи зникнення прапора Євросоюзу з будинку МЗС не зашкодить Україні в стосунках із європейцями, «Тиждень» звернувся в прес-службу міністерства. Там повідомили, що прапори нікуди не зникали. Виявляється, це суто технічне питання. Зняли через зношеність. І жодного стосунку до зміни існуючого зовнішньополітичного вектору ця подія не має.
Коли з’являться на фасаді нові прапори у прес-службі не змогли пояснити. Питання, мовляв, вирішується. Чи вирішиться воно на користь їх розміщення, чи навпаки, наразі невідомо.
На цьому можна би було ставити крапку. Прапори зносились – їх зняли. Будуть гроші і бажання, повісять нові. Не буде – не повісять. Врешті-решт, на подвір’ї МЗС є ще один прапор Євросоюзу. Він, щоправда, набагато скромніших розмірів, зате майорить поряд з прапорами України, ОБСЄ та ООН.
Утім усе виявилось не таким однозначним. Видається, що реальною причиною зняття прапорів став не їхній стан, а судове рішення. З глибин Донецької області.
6 лютого 2010 року МЗС отримав постанову Департаменту виконавчої служби, яким Донецький апеляційний адміністративний суд зобов’язав відомство зняти зі своєї будівлі банер, «який містить у собі кольори Державного прапора України».
Рішення було ухвалене ще 20 січня 2009 року, за позовом донецького адвоката Володимира Оленцевича, відомого, зокрема, судовими позовами з вимогою заборонити екс-президенту Віктору Ющенку вживати алкоголь та лайливі слова.
Чому департамент виконавчої служби більше року зволікав з виконанням судового рішення зрозуміти нескладно. За президентства Ющенка подібне рішення донецького суду навряд чи хтось би виконував. Зате в передчутті перемоги Віктора Януковича всі перепони до втілення фантазій позивача та суддів були зняті, і справу вирішили довести до логічного кінця.
Аби зрозуміти всю пікантність ситуації, слід відкрутити історію на кілька років назад, коли адвокат Володимир Оленцевич подав свій перший позов ще у Донецький окружний адміністративний суд. Позов Оленцевича стосувався Міністра закордонних справ України Володимира Огризка. Оленцевич закидав Огризку, що той порушив його громадянські права через неналежне використання символу держави – Державного Прапору України, шанування якого є обов’язком громадян України. Відповідно до частини першої статті 65 Конституції України. Прапор на колонах Міністерства закордонних справ України розміщено, мовляв, з метою прикриття дефектів будівлі і до того ж в неправильних пропорціях. Не в співвідношенні 2 : 3, а 2 : 5.
Зрозуміло, що суд тільки покрутив пальцем на такі вагомі претензії і відмовив 14 жовтня 2008 року у задоволенні позову. Але адвокат Оленцевич виявився міцним горішком, подавши апеляцію до Донецького апеляційного адмінсуду.
І от, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу та вислухавши позивача, бо відповідач ( тобто – МЗС) не з’явився, судді: Ханова Р.Ф., Бадахова Т.П. та Василенко Л.А. вирішили, що він має рацію. Суд першої інстанції неправильно, мовляв, встановив обставини справи. Відтак колегія суддів іменем України скасувала попередню судову постанову, перенаправила претензії з Огризка на МЗС і визнала використання МЗС України барв Державного прапору України, для виготовлення та розміщення банера на колонах Міністерства протиправним і зобов’язала його зняти. Про те, що насправді прапор не зовсім прапор, а лише банер заявляли відповідачі з МЗС ще на попередньому судовому процесі.
Якими ж міркуваннями користувався Донецький апеляційний адмінсуд приймаючи таке рішення? На думку суддів зображення символу державної символіки на банері, є порушенням статей 20 та 65 Конституції України. Аби дійти до такого висновку учасники судового процесу заглянули в Вікіпедію і вияснили, що банер (анг. Banner) – означає прапор, чи транспарант який розміщують для притягнення потенційних клієнтів або для формування іміджу. А оскільки міністерство є центральним органом виконавчої влади, і згідно з Законом України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року не має права займатися рекламною діяльністю, то й прапор у вигляді банера вивішено незаконно. Крім того, порушено ще один пункт того ж закону про рекламу, згідно з яким заборонено використовувати або імітувати зображення Державного Прапора України.
Отримавши рішення суду у переддень другого туру президентських виборів, МЗС не бажаючи, очевидно, за непевних політичних обставин, нагнітати конфлікт, чемно скерував у Донецький адмінсуд заяву з проханням відстрочити виконання рішення. Оскільки цьому, мовляв, перешкоджають погодні умови: металеві кріплення і конструкції, на яких змонтований банер, покрилися льодом. Суд зважив на аргументи відомства і люб’язно відстрочив міністерству виконання судового рішення до 25 травня 2010 року.
Втім, ані 25 травня, ані 25 червня банер ніхто не знімав. І лише з наближенням нових холодів, коли металеві кріплення і конструкції, на яких змонтований банер, знову мали покрилися льодом його вирішили виконати. А що поруч із вертикальним банером кольорів українського прапора на будівлі МЗС якраз і був вивішений банер із символікою Європейського Союзу то й він за компанію потрапив під роздачу. Не висіти ж йому самому.
У даній історії окрім власне рішення суду дивним виглядає позиція українського МЗС. Чому міністерство ні на суд не прибуло, ні оскаржити рішення не спробувало? Не всі ж чиновники в цей час перебували у Брюсселі. З розмовами про високе.
А якщо вже й сталася така халепа, то, чого не розповісти журналістам правду, а не творити легенди про «обшарпався-зняли-потім вирішимо».
Сказали би прямо: тут хлопець з Донецька почав знімати українську символіку. Бо, знаєте – відтепер прапор України – це недобросовісна реклама. Ми б зрозуміли. Ми тепер багато, що можемо зрозуміти.