Повідомлення про те, що хтось відійшов, з’являються щодня, останнім часом, можливо, навіть частіше, ніж зазвичай, а може, це тільки моє навіяне пандемією враження. Я дуже рідко пишу статті, присвячені постатям, які відійшли. Єдиний такий спогад написав лише після смерті Анджея Вайди, але видатного польського режисера я знав особисто, тож міг зафіксувати на письмі приватний спогад, уплітаючи в нього нитки, присвячені його творчості.
З Їржі Менцелем ситуація зовсім інша: я ніколи не зустрічався з ним, але бачив якщо не всі, то більшість його фільмів, і маю єдине слово для характеристики його творчості: геніально. Щоб далі тягти нитку Менцеля, я мушу зробити короткий екскурс в історію. Серпень 1968 року, я перебуваю на канікулах зі своєю старшою сестрою, студенткою полоністики, у гірській місцевості Вісла, за ледве кілька кілометрів від кордону з тодішньою Чехословаччиною. У ніч із 20 на 21 серпня війська країн Варшавського договору під проводом СРСР здійснюють інтервенцію в країну, яка наважилася реформувати совєтську систему, прагнучи надати їй виміру «соціалізму з людським обличчям». Виявилося, що час для людського обличчя ще не настав — зрештою, щоб пересвідчитися, чи колись цей час буде добрим, досить глянути на сьогоднішню Білорусь.
Читайте також: Озирнись у гніві
У Віслі мало не щодня падав дощ, про гірські екскурсії годі було мріяти, зате багато часу залишалося для читання. Сестра, відчуваючи дух часу, привезла кілька книжок чеських авторів: Богуміла Грабала, Мілана Кундери, Йозефа Скворецького. Першим у вічі впав Грабал і цілковито мене поглинув. Варто зауважити, що мені тоді було 14 років і хоч я був начитаним хлопцем, та здебільшого в літературі для молоді. Дорослі оповідання Грабала стали для мене стрибком у глибоку, але дуже зичливу воду. Відтоді я став великим шанувальником прози цього геніального чеського письменника.
У 1966 році Їржі Менцелю було 28 років, і в нього цілком несподівано з’явився шанс на кінодебют, коли двоє інших режисерів відкинули сценарій фільму — адаптацію прози Богуміла Грабала. Той фільм називався «Потяги під пильним наглядом» і, як виявилося, став переломним не тільки для Менцеля, а й для всієї чеської кінематографії. Менцеля нагородили «Оскаром» за найкращий фільм іноземною мовою, і він утвердив на карті світового кіно чеську школу кінематографії.
Грабал став для Менцеля невичерпним джерелом натхнення, а Менцель — досконалим інтерпретатором його прози. А для мене обоє стали crème de la crème, вершинами чеської культури, чеської чутливості.
«У Грабала я завжди дивувався вмінню дивитися на людей і бачити їх такими, якими вони є насправді, зі справді безкомпромісної позиції, хоча насправді він любив людей», — писав про творчість письменника Менцель.
Їржі Менцель, найбільш чеський із усіх чеських режисерів, подібно до Грабала ніколи не глузує зі звичайних, не позбавлених вад споживачів хліба щоденного, яких зображує у своїх фільмах.
Герої його фільмів не дуже героїчні, плебейські, близькі до землі й тіла. Своєю життєвою позицією Менцель схожий на найвідомішого літературного героя чеської літератури — бравого вояка Швейка. Він, як і Швейк, реагує на великі безумства історії мудрою, скептичною посмішкою. Не дивно, що Рудольф Грушинський, найвідоміший виконавець ролі Швейка, був одним з улюблених акторів Менцеля.
Чи не найвидатніший фільм Менцеля «Жайворонки на нитці» (1969-го) пролежав на полиці 20 років і вийшов на екрани вже в іншій, вільній Чехословаччині. Фільм, що підбиває підсумок доби сталінізму, змальовує типових чеських інтелігентів, міщан і навіть представників робітничого класу, яких у рамках соціалістичного «перевиховання» направили на примусову роботу на базу металобрухту.
Читайте також: Диктатура почуттів
Після періоду творчого мовчання, а згодом творчих компромісів на зламі 1970–1980-х з’явилися нові адаптації прози Грабала: «Пострижини», «Свято пролісків», «Село моє центральне». Усі ці фільми уславлюють найважливіше у творчості Грабала й Менцеля: звичайність життя та поезію повсякдення, те, що я часто називаю метафізикою повсякденного життя.
У 2006 році Менцель тріумфально повернувся до світового кінематографу, ще раз звернувшись до прози Грабала. Герой фільму «Як я обслуговував англійського короля» — празький кельнер, який мріє про власний готель: постать, на перший погляд, антипатична, що прагне за всяку ціну реалізувати свої малі приземлені цілі, думає тільки про те, як добре поїсти, випити холодного пива та провести ніч із гарною жінкою.
Але ось як писав про цей фільм Якуб Маймурек, що водночас підсумував творчість Менцеля:
«Як я обслуговував англійського короля» — чудовий підсумок творчості режисера, його іронічного й позбавленого моралізаторства погляду на людину. Менцель ніде не ідеалізує своїх героїв, показує їхню дріб’язковість, сміховинність, егоїзм і незмірну жорстокість. Але водночас не вичитує їм і не глузує з них. У його фільмах немає постаті, яка дивилася б на світ із позиції моральної вищості. Усі керуються найголовнішим прагненням — прагненням щастя».
Фільми Їржі Менцеля — це життя, спостережене з позиції начебто наївного бравого вояка Швейка, а над усім підноситься незатертий дух прози Богуміла Грабала. Як їх нам страшенно бракує за часів, коли світ знову втрачає сенси, а ми так легко губимо компас. Однак тішмося, що завжди можна віддатися спогляданню їхньої неминущої творчості.