До початку подій в Україні концерти російських популярних співаків у литовських містах не були рідкістю. Вони часто збігалися з національними святами. У якийсь момент їм просто стали відмовляти в концертних майданчиках по всій країні, й на сьогодні, мабуть, лишилося одне місце у Вільнюсі, де із завидною регулярністю можна побачити представників російської естради. Назва цього концертного залу серед широкого загалу асоціюється з «ватою». А такі люди, як Олєґ Ґазманов, що любив на концертах у Литві козирнути виконанням «Рожденного в СССР» (де є рядки й про країни Балтії), виявилися в списку персон нон ґрата. Ходить на ці виступи публіка, яка переважно споживає продукцію російського ТБ, у якої є певна ностальгія за Росією або яка просто любить російську естраду.
Ще один момент — культурні заходи іншого рівня, тобто приїзд відомих людей дещо вищого ґатунку. Наприклад, нещодавній візит усесвітньо відомого режисера Алєксандра Сокурова й показ його стрічки «Франкофонія». Реакція литовських експертів на цей захід була неоднозначною, бо якраз і згадали про м’яку силу Кремля, який через представників культури також намагається проводити певну політику, використовуючи їх для створення сприятливого тла щодо Росії.
Свого часу Росатом у Литві, наприклад, міг спокійно влаштовувати дискусії, запрошуючи на них як російських, так і литовських експертів. На одному з таких заходів його організатор у розмові зі мною здивувався: от же ж, ніхто з журналістів навіть не поґуґлив прізвищ учасників. «Тому самі винні», — розвів він руками. Виявилося, що один з учасників був пов’язаний із ФСБ.
Читайте також: Друзі при Балтії
Також можна було відмивати гроші через банк ексцентричного мільйонера Владіміра Романова. Серед представників політикуму зустрічалися такі діячі, як, наприклад, лідер Партії праці Віктор Успаскіх, який свого часу заробив гроші на співпраці з Газпромом.
Читайте також: Місія неможлива
Однак із Газпромом у Литві попрощалися, Росатом теж не вітають обіймами, Партія праці з правлячої коаліції на останніх виборах лишилася з кількома мандатами в парламенті, а після того, що сталося в Україні, всі тепер уважніше дивляться, куди їх запрошують. Побачивши себе на калінінградському ресурсі Rubaltic, який публікує аналітичні статті про те, як усе погано в країнах Балтії, зокрема в Литві, серед експертів, литовські політологи та журналісти схопилися за голову. Їх же ніхто й не спитав, чи хочуть вони бути в цьому переліку експертів.
До Майдану литовських політологів, аналітиків, журналістів часто запрошували на різноманітні дискусії, зокрема в Калінінграді. Зараз навряд чи хтось із них відважиться навіть на коментар для російських ЗМІ. За винятком хіба що видань на кшталт «Новой газеты».
Журналістів запрошували в різні прес-тури під девізом «тільки культура, ніякої політики». І вони погоджувалися. Зараз сумніваюся, що хтось з експертів, медійників, я вже не кажу про політиків, на запрошення поїде на офіційний захід будь-якого формату до Росії.
Литва й Росія — вороги. Так уже вийшло. І так уже офіційно зафіксовано в стратегіях національної оборони обох країн. Країни перебувають по різні боки барикад, анітрохи цього не приховуючи. Єдине, де Кремль ще може розраховувати на свій вплив на уми, — це телебачення.
У Литві, як і раніше, популярне російське ТБ, литовські канали купують відповідний контент через цінову доступність. Однак на компанії, які його транслюють, чиниться постійний тиск. Якщо говорити про те, як жителі Литви сприймають війну в Україні, то різниця в інтерпретації добре помітна в ЗМІ: у литовських домінує західна версія, у російських — кремлівська. Це визначає й установки литовців: ті, хто отримує інформацію з литовських ЗМІ, підтримують Україну, а ті, хто користується російськими джерелами, — РФ.
Читайте також: Даля Ґрібаускайте: «Литовці завжди були серед найбільших єврооптимістів»
За результатами останніх опитувань, російські телеканали хоча б раз на день дивиться 61% респондентів. Литовці про події в Україні та Росії дізнаються з литовських ЗМІ, тоді як люди інших національностей — переважно з російських каналів, таких 58%. І коли литовська влада, як, утім, і влада сусідніх країн Балтії, постала перед цим фактом, тема трансляції російського ТБ актуалізувалася сама по собі. Стало зрозуміло, що до такої ситуації призвела, зокрема, і неуважність до національних меншин упродовж усіх років незалежності. Ось, будь ласка: за результатами нещодавнього дослідження, 75% респондентів (72% росіян і 64,6% поляків) нейтрально або позитивно оцінили президента Росії Владіміра Путіна. Далю Ґрібаускайте негативно оцінили 37,4% росіян і 44,4% поляків, і це в той час, як нинішній президент зазвичай є лідером рейтингів серед популярних політиків у Литві.
Після того як мовлення телеканалу «РТР-Планета» кілька разів припинялося на три місяці, його включили в платний контент, який тепер можуть дивитися тільки глядачі кабельних мереж, що купують пакет «Русский». Зарубіжні канали на кшталт Discovery раніше транслювалися російською, тепер англійською. Російської мови в ефірі стає менше, у чому винен сам Кремль, який через свої ЗМІ під час Майдану транслював, як це називають у Литві, матеріали, що «розпалюють ворожнечу».
Є окрема історія з «Первым Балтийским каналом», який, пускаючи в ефір продукцію російського «Первого», робить у Литві ще й новинну передачу «Литовское время». Претензії до нього були й раніше, але формально не придерешся: компанія зареєстрована в Британії, явно вираженої пропаганди там немає, але російські шоу та серіали транслює постійно — ось вам ще один приклад м’якої сили.
Треба враховувати, що, наприклад, росіян у Литві проживає приблизно 5%. І рейтинги в ПБК доволі високі, як і в «Русского радио Балтия», іншого «м’якосильного» російського гіганта. До речі, якийсь час ця радіостанція була чи не найпопулярнішою в Каунасі — місті, яке традиційно вважають одним із найбільш литовських (в етнічному сенсі).
У ЗМІ Кремлю шлях закритий, за винятком статей у російськомовних виданнях, які, на відміну від Латвії та Естонії, не мають широкої аудиторії, крім тих, кого назад у СРСР запрошувати не треба, оскільки вони ще там.
«Комсомольская правда» в країнах Балтії проводить зустрічі з російськими акторами, журналістами, телеведучими в межах так званого медіа-клубу «Формат А2», у ході яких приховано, у рамках розповідей про своє життя і роботу, створюється таке тло: «як же було добре раніше, коли всі жили разом, а тепер…»
Утім, скільки доводилося спостерігати за такими заходами — представників литовських ЗМІ там не побачиш. До речі, журналістка «КП» Ґаліна Сапожнікова, яка заснувала «Формат А2», у Литві оголошена персоною нон ґрата. Про це вона дізналася, коли її не впустили до Вільнюса.
Читайте також: Спільна загроза в Європі та інтернеті
Позаяк між РФ та Литвою відносини у всіх сферах практично нульові, лишається така близька Росії, як, утім, і будь-якій іншій країні, м’яка сила: культура — ніякої політики.
Є ще дві події, які литовські ЗМІ не обходять увагою. Це 9 травня і День Росії. І тут уже важко говорити про відсутність політики, оскільки під час останнього святкування річниці перемоги у Другій світовій війні біля меморіалу загиблим радянським воїнам (із «Безсмертним полком», георгіївськими стрічками тощо) у Вільнюсі було чути дружні оплески, приміром, коли один із промовців заявив: «Я привіз цю георгіївську стрічку з Криму». А на святкуванні Дня Росії можна було спостерігати молодих людей у футболках із Путіним, а також величезну кількість георгіївських стрічок, які в Литві інакше, як «колорадами», не називають. Навіть у парламент свого часу було внесено пропозицію заборонити її використання як символу агресії в Україні.
До українських подій Росія в Литві також влаштовувала так звану екуменічну службу за участю представників усіх християнських конфесій і релігій (наприклад, караїмів) Литви в головному православному соборі країни 8 травня, куди запрошувалися литовські політики, оскільки в заходах Посольства РФ 9 травня вони участі не беруть. Про закінчення Другої світової в Литві згадують саме 8 травня, а 9-го числа святкують День Європи. Однак ні цього року, ні минулого про той захід чути не було.
Тож ситуація з м’якою силою в Литві приблизно така. Місця для неї тут, окрім як трансляція російських телеканалів та кількох культурних подій на рік, практично немає. Цікаво, що литовських військових спеціалістів нещодавно запросили для навчання британських військових у здобутті навичок протистояти пропаганді. Цей факт говорить сам за себе.