Замість мови – борги перед Китаєм і торгівля з Росією
Бачити в Партії регіонів усеперемагаючий бульдозер стало традицією. Але це не завжди обгрунтовано. Ще наприкінці минулого тижня можна було очікувати, що в ході позачергової парламентськї сесії 30 липня регіонали звільнять непоступливого в мовному питанні спікера Володимира Литвина, «підтвердять» сумнозвісний закон про мови і ввечері того ж дня з помпою проведуть з’їзд переможців.
Литвина ніхто так з посади й не зняв. Спікер відкрив сесію, але незабаром полишив сесійну залу. Оскільки депутати мали розглядати його відставку, сам він вести засідання не міг, і доручив цю справу своєму заступникові Адаму Мартинюку.
Мартинюк же поставив на голосування не відставку спікера, а, навпаки, постанову про винесення йому вотуму довіри. Довіру підтвердили аж 266 депутатських карток – і це при тому, що зранку в залі зареєструвались 259 депутатів, а реально було десятків на три менше.
Цікаво, втім, що на робоче місце Литвин того дня так і не повернувся. Очевидно, перед ним стоїть (чи вже «стояв»?) непростий вибір: таки зважитися на підписання скандального мовного закону Колесніченка – Ківалова, прийнятого з грубими порушеннями регламенту. Уже під вечір 30 липня кореспондент Тижня поцікавився у самого Сергія Ківалова, що буде, якщо Литвин таки не підпише закон для направлення його Вікторові Януковичу.
– Мусить підписати, – впевнено заявив Ківалов. – Сьогодні в нього на це, за законом, останній день. От сьогодні й підпише.
Проте станом навіть на ранок 31 липня, про такий підпис відомо нічого не було. А напередодні Литвин урочисто заявив своїм поліським виборцям, що закон не підпише.
У зв’язку з цим опозиція підозрювала, що позачергову сесію скликали саме для «легітимізації» мовного закону. Нібито регіонали разом із комуністами збиралися скасувати його прийняття в другому читанні як таке, що відбулося з порушеннями, а потім повторно затвердити вже без порушень. Це дозволило б зберегти обличчя і Литвину, котрий в такому разі не мав би формальних підстав відмовлятися від підписання документа.
Але виявилось, що регіонали абсолютно серйозні, коли твердять, що творіння Колесніченка-Ківалова прийняте «цілком законно». Публічно визнавати свої помилки – не їхній стиль (хоча іноді вони на помилках таки вчаться). Тож більшість добросовісно розглянула проекти постанов про визнання порушень під час прийняття мовного законопроекту – і всі їх відхилила.
Після цього Мартинюк запропонував розглянути раніше підготовані Литвином поправки до мовного закону. За словами Мартинюка, ці поправки усували «неточності» законопроекту. Але опозиція прагнула «усунути» сам законопроект. Скандально відомий депутат Олег Ляшко навіть намагався фізично завадити Мартинюку; щоправда, доторкнутися до віце-спікера йому перешкодили депутати від більшості. В результаті Ляшкові вдалося схопитися лише за стакан із водою на столі Мартинюка. Вода полилась на папери. Обурений Мартинюк вихопив стакан із рук колеги й вихлюпнув рештки води йому в обличчя. Вмитий таким чином, Ляшко ще кілька разів виступив з різкою критикою мовного закону з місця: обиратися до наступного парламенту він буде за мажоритарним округом в україномовній сільській місцевості на Чернігівщині.
Тим часом в залі розглянули низку змін до закону про бюджет. Зокрема, депутати збільшили державні гарантії під проекти з заміщення природного газу вугіллям. Робиться це українськими підприємствами на гроші, позичені нацбанком Китаю. А Українська держава, руками депутатів, гарантує, що китайці отримають своє з відсотками, навіть якщо проекти так і не запрацюють.
Нарешті, на голосування винесли головне (за відсутності мовного закону) питання дня – ратифікацію угоди про зону вільної торгівлі з СНД. Підписана ще в жовтні минулого року, ця угода до минулого четверга не була доступна широкій публіці. Ще зранку 30 липня Арсеній Яценюк закликав із парламентської трибуни внести до угоди застереження про те, що вона має діяти лише в тій частині, що не суперечить створенню зони вільної торгівлі з Європою. Озвучували цю тезу й інші опозиціонери, а також – Тарас Чорновіл, котрий від імені комітету в закордонних справах закликав взагалі не ратифікувати угоду.
Проте насправді вони лише повторювали висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради, котре в своєму аналізі угоди вказало, що вона може спричинити ускладнення в торгівлі України з третіми країнами. Зрозуміло, що влада не була зацікавлена публічно говорити про такі ускладнення. Але показово, що їх аналізу не надала й «високочола» опозиція. На час розгляду документа опозиціонери взагалі залишили сесійну залу. Тож угоду ратифікували під оплески тієї частини депутатського корпусу, для котрої будь-яке зближення з Росією є абсолютним добром, незалежно від його реальних наслідків.
– «За» – 260, – оголосив Мартинюк.
Насправді в залі в цей момент, на око, було не більше 200 депутатів. Навіть керівники ПР уже покинули парламент: у них починался зібрання політради перед з’їздом. Рядові «кнопкодави» ще не знали, в яку ганьбу для них виллється цей з’їзд.
Плюс перебіжчики, мінус Ахметов
Накладки почалися ще до початку власне з’їзду, котрий відбувався у Міжнародному виставковому центрі на Броварському шосе. Під входами до МВЦ, поблизу котрого навіщось стояло 18 (!) автобусів зі спецназівцями, купчились тисячі делегатів (усього в захді взяли участь близько 6 тис. осіб). Всередину їх усе не пускали, й делегатам, як і журналістам, доводилось мучитись на палючому пополуденному сонці.
Поряд із ними мучилась «масовка» – групки юнаків з прапорами ПР. Трохи осторонь однієї з таких зграйок якийсь хлопчина говорив у телефон:
– Нет, у Королевской по сто тридцать. Но там восемь часов, а не десять.
– Вибачте, а тут по чім? – поцікавився кореспондент Тижня. На жаль, він забув при цьому зняти бейджик з написом «Преса».
– Мне надо посоветоваться со старшими, – повільно вимовив хлопчина, не відриваючи погляду від бейджика. І зник – хоч і недостатньо швидко, щоб уникнути об’єктива.
Делегати тим часом очікували на Віктора Януковича, котрий летів з Донецька. Цього дня він був на могилі матері. В залі, куди нарешті почали запускати відвідувачів, крутили ролики про хорошу Партію й поганих попередників. Журналісти мали задоволення спостерігати ці «шедеври» агітпропу з екранів у так званому «прес-центрі: уже вдруге регіонали проводять з’їзд без прямого доступу преси, обмежуючи журналістів спогляданням телекартинки в окремому від делегатів приміщенні.
Виступи керманичів теж були присвячені не так вихвалянню власної партії, як атакам на конкурентів. Понад два роки при владі все ще не відучили регіоналів від звички валити все на «папередників». Деякі пасажі взагалі органічніше лунали б із вуст полум’яних опозиціонерів, чиї вожді сидять по тюрмах, а не представників партії влади, що зробила своїми гаслами «стабільність» і «покращення».
– Ресурс популізму вичерпався ще на минулих президентських виборах! – заявив у своєму виступі Віктор Янукович. Натякав він при цьому, звісно, на Юлію Тимошенко. Не на власні ж обіцянки про професійну армію й 5-річні податкові канікули для малого бізнесу?
– Список опппозиции – это список отвественных за разруху. Они набили на этом и руки, и карманы, – співав своєї Микола Азаров. – Не будет возврата политики, которая сеет ветер, вынуждая народ пожинать бурю!
Делегати, аплодуючи в потрібних місцях, вислухали і лідерів, і керівників місцевих осередків, і Таїсію Повалій, котра розповіла про високу моральність партійців, і виступи гостей з’їзду з дружніх Росії та Китаю… Але чекали вони при цьому, звісно, на оголошення виборчих списків. І «дочекалися».
Спочатку вони підтримали пропозицію керівництва не закривати з’їзд – за потреби його зберуть знову. А потім, як грім серед ясного неба, пролунала пропозиція затвердити виборчий список.
На цей час уже було відомо, що першу п’ятірку сформують Азаров, Таїсія Повалій, Сергій Тігіпко, Андрій Клюєв та Олександр Єфремов. Але справа була в тому, що решти списку в очі не бачили не те що «рядові» делегати, а й абсолютна більшість народних депутатів від ПР!
Розгублені, учасники з’їзду все-таки слухняно проголосували за невідомий їм список, і рушили на вихід. Перших журналісти недовірливо перепитували: «Що, справді списків не роздали?» З наступних уже відверто глузували…
Кореспондент Тижня побачив на виході народного депутата від Блоку Литвина Олега Зарубінського.
– Олег Олександрович, а як же це вони голосували, навіть не знаючи, за що?!
– Так я ж не голосував, – відповів депутат. – Я ж тут гість.
– Так тому я вас і питаю. От як ви, спостерігач, це оцінюєте?
– Ну, це їхня справа.
– Але ж ви особисто, я так розумію, теж у цьому списку?
– Уявлення не маю! Чого це я мав би там бути?!
Насправді, як виявилось уже за 20 хвилин, Олег Зарубінський таки опинився в списку регіоналів – під номером 38. Крім нього, в прохідній частині списку виявилося ще чимало перебіжчиків.
Так, безпосередньо перед паном Зарубінським іде в Раду олігарх Василь Хмельницький. Вважається, що саме він реально контролює нинішню «фракцію Литвина» у ВР. Ще однією сходинкою вище – колишній БЮТівець, автопромисловець Таріел Васадзе.
Нинішня депутатка від Блоку Литвина Катерина Ващук опинилася на 45-му місці. Екс-БЮТівець Євген Сігал, котрий контролює марку «Гаврилівські курчата» – на 48-му. А інший колишній соратник Тимошенко, медіа-магнат Микола Баграєв – на 51-му.
Не забули в ПР і таких перевірених товаришів, як Ян Табачник (18 місце), Юрій Іванющенко (24), і навіть колись опальний Нестор Шуфрич (27). Подбали і про юне покоління: Віктор Янукович-молодший стане депутатом з 22-го місця в партійному списку
А от кого в цьому списку немає, то це – Ріната Ахметова. Як не було його і на з’їзді. Обидва ці факти, втім, мають банальне пояснення. Рінат Леонідович – людина по-своєму щира, й без крайньої потреби не стане займатися тим, що йому нецікаво (недарма ж він ніколи не ходить до Ради нинішнього скликання). А потреби в депутатському імунітеті сьогодні в нього немає. Це ж не часи «папередників».
Та й просто важко уявити собі Ріната Ахметова одним із натовпу людей, котрі слухняно голосують «як треба», навіть не знаючи, що й кого вони підтримують…
Читайте також: Перша сотня виборчого списку ПР: відомих «регіоналів» розбавили «тушками»