У вузькому контексті це означало лише те, що, зводячи монументи, ми повинні орієнтуватися на зразки, які істотно відрізняються від пафосу та гігантоманії доби соцреалізму. А в ширшому сенсі президент собі дещо суперечить. Бо він і його команда багато в чому й далі живуть на радянській швидкості.
Присутність на урочистостях із вшанування Героїв Небесної сотні першої особи держави не обговорюється, то його право та обов’язок. Подобається це комусь чи ні, іншого законно обраного президента на сьогодні ми не маємо. Радянщина проступає в іншому. Наприклад, у підписанні закону про деокупацію — документа давно країні необхідного й доволі пізно Радою ухваленого. Чи то сам президент, чи то його великорозумні радники вирішили, що найбільш вдалий час для підпису — 20 лютого, одразу після урочистостей на Майдані.
Читайте також: Вибори-2019: Гра навколо престолу
Що тільки не робили «під дату» в Радянському Союзі: штурмували міста, не рахуючи жертв (дата визволення Києва від нацистських загарбників 6 листопада невипадкова, і це історичний факт), здавали похапцем промислові об’єкти (що згодом могло стати причиною техногенної катастрофи), ну й, зрозуміло, роздавали ордени-медалі-грамоти-почесні звання. Так і з законом про деокупацію: ніщо не заважало президентові підписати його раніше, але задля належного PR-ефекту вирішили зробити це «під дату», не віддаляючись від тих самих традицій, які сам президент заперечує. Можна було б не помітити цього «збігу», якби не розрізання стрічок на відновлених мостах на Донбасі під Новий рік чи, наприклад, остання прес-конференція глави держави. Пригадуєте, коли вона була? У травні минулого року. Одразу після безвізу — відкриття європейських кордонів для українських громадян. В умовах «теплої ванни», як визначили атмосферу тієї зустрічі медіа-експерти. Бо навіть гострі запитання губилися в зефірних хмаринках дипломатичного позитиву.
Здавалося б, розумні радники й політтехнологи, добре мотивовані чималими зарплатами, мали б вивчати досвід попередніх президентів і проводити таку нехитру та відому зі школи роботу над помилками. Штовхання машин під час лісових пожеж на Херсонщині не врятувало Віктора Ющенка від поразки, парад-але Януковича та його команди під час проведення Євро-2012 і численні «зустрічі з трудовими колективами» не вберегли режим і не зупинили революції. Від радянських традицій такого штибу справді пора відмовлятися. Хоча б із прагматичних міркувань: вони не забезпечать перемоги на президентських виборах.
У цифрову добу доповіді влади про досягнення швидко «накривають» хвилі негативної інформації. Відкинемо російські маніпуляції та ольгінських ботів, деструктивну й побудовану на домислах «зраду». У річницю розстрілу Небесної сотні дізнаємося цікаві факти: 12 підозрюваних у справах Майдану продовжують службу в лавах МВС, троє з них на високих посадах у Нацполіції та Нацгвардії. Джерело інформації — департамент спецрозслідувань Генеральної прокуратури. І знову ж таки «під дату» імпровізована акція протесту поліцейських-спецпризначенців під Шевченківським судом столиці. Правоохоронці того самого підрозділу, що був створений на базі київського «Беркута», обурилися рішенням суду, який відпустив активіста, підозрюваного в стрілянині в поліцейського під час сутичок при розгляді справи мера Одеси Геннадія Труханова. Серед обурених спецпризначенців учасники Революції гідності впізнали колишніх беркутівців, що пройшли переатестацію і залишилися в МВС. Через чотири роки після Майдану такі «болі» не назвеш фантомними.
Читайте також: Серіал «Міхо»: в очікуванні другого сезону?
Тим часом очолювана «людиною президента» Генпрокуратура не пасе задніх у PR-технологіях. Звіти про розслідування справ Майдану «під дату» поза підозрою — тут усе логічно. Інша річ — повноцінна рекламна кампанія на комерційних FM-станціях, у якій розповідають про успіхи ГПУ в боротьбі з корупцією. Такого штибу рекламні повідомлення коштують грошей, а якщо їх розміщують безплатно, то це прямий тиск на ЗМІ. Назвати таку інформацію «соціальною рекламою» теж не можна, бо за змістом то панегірик прокуратурі. Це вже й справді не радянська традиція, а повноцінне ноу-хау. А допит президента — подія цілком собі пересічна. Ну хіба що властива Юрієві Луценку схильність до широких анонсів процесуальних дій. Тут усе ж таки є певний елемент показушності: ось, мовляв, який у нас генпрокурор — не побоявся самого гаранта на допит викликати. На плебейський електорат такі ефекти справляють враження. Втім, допит президента-свідка в режимі Skype-конференції — це та сама «тепла ванна», і тут немає нічого особливого, якщо сприймати ситуацію цілком тверезо.
Читайте також: Якщо завтра вибори
Разом із тим є відчуття, що всі спроби побудувати позитивний імідж марні. Не тому, що ця влада безнадійна й треба плекати мрію про «третій Майдан». Є чіткі запити. Від суспільства — на справедливість. Присутність високих чинів доби Януковича в нинішньому складі МВС неможливо пояснити жодним «досвідом і професіоналізмом», цей факт не загубиться десь за бравурними маршами «Національних дружин» та численними фокусами одіозних помічників і радників Арсена Авакова. Жодні приголомшливі цифри затриманих на різного калібру хабарах чиновників не переконають закордонних партнерів, передовсім із МВФ, у тому, що питання Антикорупційного суду не на часі. І віддавати кесарю кесареве доведеться, умови кредиторів обійти не вдасться. Відповідати на ці запити в стилі «а у вас негрів лінчують» чи «зато мы делаем ракеты» — це і є згубна радянська традиція, яка не просто смішна, а ще й до біса неефективна. Це могли собі дозволити модератори цензури, надійно відгороджені від решти світу залізною завісою. Сьогодні це не спрацює, ба більше, з’їсть ще кілька відсотків куцого рейтингу.
Не назвеш вдалим PR-ходом і кокетство президента щодо намірів балотуватися на другий термін. У Давосі він заявив, що протягом півроку визначатиметься щодо своєї участі у виборах. Навряд чи в цій заяві прихована невпевненість Петра Порошенка у власних силах. Це «колупання грубки» — просто спроба відтягнути пафосну заяву про намір переобратися на посаду «під дату», щоб виголосити її традиційно в максимально сприятливій атмосфері на тлі красивого інформприводу чи безсумнівного досягнення. Декор, звісно, річ не остання, але не надто функціональна.