Позики не дано

На початку 2000 року, коли Юлія Тимошенко обійняла посаду віце-прем’єра з питань ПЕК в уряді Віктора Ющен­­ка, Україна була занурена у темряву енергетичної кризи. На електростанціях не було палива, російський Газ­пром традиційно звинувачував Україну в несанкціонованому відборі газу, населення час від часу відключали від електроенергії. Вирвати його з пітьми вдалося лише після того, як пані Тимошенко домовилася про ціну палива для електростанцій з московським постачальником – компанією «Ітера».

На початку 2008 року країна переживає значно глибшу кризу. В січні обсяги виробництва металургійних підприємств зменшилися на 46% рік до року, машинобудування – на 58,3%, легкої промисловості – на 38,4%. За інформацією Держкомстату, навіть виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, попит на які мав би бути відносно стабільним, протягом січня знизилося на 22,5%.

 

Наслідок тенденцій у промисловості – різке скорочення податкових надходжень. У січні уряду вдалося зібрати до загального фонду держбюджету лише 9,1 млрд грн – на 18% менше, ніж у січні минулого року. В лютому ситуація ще гірша. За оперативними даними Держказначейства, станом на 16-те число до скарбниці надійшло 4,23 млрд грн – 34,6% плану на місяць.

 

Наразі уряд виплачує пенсії й зарплати бюджетникам, а також фінансує інші видатки за рахунок раніше накопичених резервів: у груд­­ні – січні НБУ відобразив перевищення доходів над видатками і перерахував до держбюджету близько 4 млрд грн. З початку до середини лютого залишок коштів на єдиному казначейському рахунку зменшився з 7,95 до 2,5–2,7 млрд грн. Звісно, такими темпами довго фінансувати державні видатки не вдасться – грошові запаси незабаром вичерпаються.

 

Бюджет, затверджений парламентом наприкінці 2008 року, надто оптимістичний. Його видаткову частину порівняно з фактичними показниками бюджету-2008 збільшили на 7,2 млрд грн (3,1%). При цьому планові надходження з податку на прибуток підприємств у законі про держбюджет-2009 встановили на рів­­ні 41,93 млрд грн – майже стільки, скільки й торік, а з ПДВ – на 8,77 млрд грн більше (94,84 млрд грн).

 

Вже зрозуміло, що план надходжень з бюджетоформуючих податків виконати не вдасться. Дірка у головному фінансовому плані країни величезна. І справа не тільки в труднощах зі збиранням податків. По-перше, певний дефіцит коштів, який мають покрити за рахунок приватизаційних доходів і запозичень, є запланованим – офіційно перевищення видатків держбюджету над доходами має становити 31,1 млрд грн (3% ВВП). Однак крім цього є й прихований дефіцит – ще 44,9 млрд грн (4,5% ВВП), які мають витратити на підтримку банківської системи. По-друге, деякі видатки у бюджеті занижено. Не передбачено, наприклад, додаткових дотацій Пенсійному фонду, надходження до якого суттєво зменшилися через зниження зарплат та їх «конвертування». Близько $1 млрд потрібно на компенсацію збитків НАК «Нафтогаз України», що постачає газ підприємствам теплокомуненерго за пільговими тарифами.

 

Загалом, за оцінками експертів, дефіцит може перевищити третину видатків держбюджету, або 10% ВВП. Схожий брак коштів у скарбниці зафіксовано 1992-го (тоді дефіцит зведеного бюджету становив 13,7% ВВП) та 1994-го (8,9% ВВП).

 

 

Зараз, як і в першій половині 1990-х років, уряд може покрити бюджетний дефіцит за рахунок пришвидшеної роботи друкарського верстата. Закон про держбюджет-2009 дозволяє уряду емітувати і розповсюджувати поміж комерційними банками облігації, які, своєю чергою, зобо­в’язаний викуповувати Нацбанк. По суті, йдеться про емісійний механізм: купуючи облігації, НБУ випускає в обіг нові гроші. Механізм безвідмовний – не придбати цінні папери уряду Нацбанк не має права.

 

Якщо друкарський верстат запрацює на повну потужність, Україну очікує поглиблення економічної кри­зи. Найочевиднішим наслідком цього стане зростання інфляції, що перевищить закладені до держбюджету 9,5% і становитиме, на думку економістів, 20–30%. Реальні доходи населення відповідно знизяться. «Інфляція – єдиний податок, для введення якого не потрібен закон», – стверджував батько монетаризму Мілтон Фрідман. Водночас незабезпечена емісія ставить під загрозу стабільність банківської системи. Чимало клієнтів уже не можуть виплачувати кредити внаслідок зниження доходів і девальвації гривні. Якщо долар і надалі дорожчатиме, є ризик, що більшість зі 180-ти банків, зареєстрованих в Україні, припинять своє існування. До того ж розгортання масштабної емісії заблокує отримання кредиту від МВФ, який мав би бути використаний на підтримку національної валюти. Таким чином, у разі реалізації емісійного сценарію підвищення курсу долара може бути дуже стрімким.

 

Щоб не вмикати друкарського верстата, уряд Юлії Тимошенко шукає фінансову підтримку за кордоном. На початку лютого Москву відвідала делегація на чолі із заступником міністра фінансів Анатолієм Мярковським, що провела попередні переговори про отримання кредиту в розмірі $5 млрд. Прохання про допомогу надіслано й до інших країн, зокрема до США, Японії, Китаю, Саудівської Аравії, Норвегії. Крім того, уряд намагається відновити призупинене фінансування МВФ, який минулої осені надав Україні кредит на $4,5 млрд, а цього року мав перерахувати ще $9,8 млрд. Певні результати урядового пошуку вже є – президент ЄБРР Томас Миров повідомив, що до кінця року на підтримку українських банків планується виділити до $600 млн. А Світовий банк заявив про намір надати Україні $1,75 млрд протягом наступних 12 місяців: $750 млн на підтримку банків та $1 млрд на інвестиції в інфраструктуру. Про це повідомив Мартін Райзер, директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови. Але цього явно недостатньо.

 

На думку експертів, профінансувати дефіцит бюджету за рахунок закордонних позик нереально. Навряд чи Україна отримає хоча б долар безпосередньо від США, Японії або Норвегії, адже, власне для надання такої допомоги вони і створили Міжнародний валютний фонд. «Ми вважаємо, що Україна має напружено працювати з МВФ, щоб забезпечити виконання узгодженої економічної програми», – відреагував на урядові ініціативи в. о. речника Держ­де­партаменту США Роберт Вуд.

 

Отримати позики у комерційних структур також нереально. Уряд може запропонувати закордонним кредиторам щонайбільше 10–15% річних при тому, що прибутковість раніше емітованих єврооблігацій України, які торгуються на західних фінансових ринках, перевищує 60% річних. Вартість паперів дуже низька, оскільки інвестори вважають високою ймовірність дефолту. «Якщо ми отримаємо гроші, то піддамо тиску цих боргів наступні покоління. Не виключений і ризик дефолту через два роки», – попере­джає Олександр Пасхавер, директор Центру економічного розвитку.

 

Кредит від Росії на суму $5 млрд міг би покрити дефіцит бюджету лише частково. Але його отримання під сумнівом через позицію президента Віктора Ющенка, який порівняв домовленості прем’єра з Москвою із пактом Молотова – Ріббентропа. «Які мотиви того, хто дає гроші? Якщо це, наприклад, західні країни, що забезпечують виконання зобов’язань, які мають українські фірми перед фірмами з цих країн, то це раціональний мотив. Якщо йдеться про кредит від Росії, то до нього потрібно ставитися дуже обережно, тому що існує візантійська традиція висувати непроголошені умови», – вважає Володимир Дубровський, старший економіст дослідного центру «Case-Україна».

 

 

На думку експертів, найкращий спосіб хоча б частково вирішити проблему дефіциту бюджету – приватизація. В умовах світової кризи повторити приватизаційний успіх Криворіжсталі, вочевидь, не вдасться, проте ліпшого виходу уряд не має. За Укртелеком, на думку інвестиційних аналітиків, можна виручити до 4 млрд грн. Хоча Фонд держмайна розраховує отримати від продажу 67,79% акцій підприємства 7,5 млрд грн (номінальна вартість – 3,173 млрд грн).

 

Другий кандидат на продаж – Одеський припортовий завод. 2007 року за нього можна було вторгувати понад $1 млрд, зараз – удвічі-втричі менше, оскільки фінансові кондиції основних претендентів на цей об’єкт погіршилися.

 

Ще ефективніший і доцільніший метод вирішення проблеми дефіциту держбюджету – підперізування пасків. Гіпертрофовані адміністративні витрати (утримання лише Державного управління справами обійдеться платникам податків у 832,16 млн грн, Верховної Ради – у 740,85 млн грн) можна скоротити без суттєвої шкоди для економіки. Те саме економісти кажуть і про державні видатки на інвестиційні проекти та підтримку окремих підприємств і галузей. «У нас виробництва неефективні, а ринки монополізовані. Коли підвищується попит, монополісти збільшують не обсяги виробництва, а ціни. Цієї проблеми політика роздавання грошей не вирішить», – вважає Володимир Дубровський. Розраховувати на зменшення соціальних видатків напередодні виборів президента не випадає.

 

Схоже, терези схиляються до помірного інфляційного сценарію. МВФ, що спочатку вимагав від уряду бездефіцитний бюджет, вже погодився на дефіцит у розмірі 4,5% ВВП для рефінансування банківського сектору. Тепер предметом для обговорення є механізми латання решти бюджетних дірок. Якщо уряд зможе досягти компромісу з Фондом, Україна отримає ­­$9,8 млрд, яких вистачить для стримування зростання курсу долара та інфляції.