Ті, хто боїться повторення кризи 2007–2008 років, минулого тижня отримали невтішні сигнали на підтвердження своїх страхів. Акції великих банків різко впали в ціні: американських — на 19%, європейських — на 24%. Вартість їхніх кредитних дефолтних свопів знову стрімко пішла догори, особливо в Старому світі. Керівник Deutsche Bank навіть відчув, що час робити заяву: його установа «міцна як камінь»; німецький міністр фінансів закликав не тривожитися (від чого тривог тільки побільшало). Сьогодні не 2008-й: великі банки не на межі колапсу. Однак підстави хвилюватися є, і багато з них зав’язані на одній країні.
Почнемо з кращих новин. Сьогодні банки мають вищу капіталізацію. Навіть у Європі, де вони докапіталізовувалися повільніше за американські, подушка базового капіталу зросла від середніх 9% у 2009-му до 12,5% у 2015-му. Управлінці в європейських фінустановах із новими силами пристосовуються до посткризового середовища. Нові правила щодо всього — від рівня капіталу до ліквідності — примушують їх до змін. Нового співгендиректора Deutsche Bank Джона Краяна, наприклад, запрошено для того, щоб підрихтувати напрям інвестиційного банкінгу. Він закриває цілі відділи, а ще тимчасово зупинив виплату дивідендів за цей і минулий рік. Такі самі операції проводяться у Crédit suisse. Це позначається на акціях фінустанов. Однак притомна ціль усіх цих кроків, хоч би якими болючими вони були для інвесторів, полягає в тому, щоб на виході отримати оптимізовані, безпечніші та прибутковіші установи.
Читайте також: Думки про майбутнє
Так само корисним — і болісним — є поступове усвідомлення тих, хто інвестував у борги банків, що тепер вони пов’язані з більшими ризиками. Нові європейські норми, що повністю набули чинності на початку року, вимагають від проблемних фінустанов вирішувати проблему недостачі капіталу «за рахунок» примусового залучення коштів тримачів банківських облігацій, перш ніж братися за кошти платників податків. Так, можливість утрат для власників облігацій раптом стає реальнішою. Переполох у Deutsche Bank на минулому тижні частково зумовлений страхом, що він може не впоратися з виплатою відсотків наступного року за облігаціями, котрі випускались як буфер на випадок кризи. Режим покриття дефіциту капіталу за рахунок власників облігацій банків має свої недоліки, але вже той факт, що європейські фінустанови нарешті перебудовуються коштом своїх інвесторів, додає оптимізму до страстей минулого тижня.
Але видно на обрії і хмари. Один дражливий момент — стан світової економіки. Більш загальні фактори, що лякають ринки, — сповільнення Китаю, падіння цін на сировину, борги енергетичних компаній, політичні потрясіння від Греції до Нью-Гемпширу — усе це особливо важко переживають банки.
Гірші перспективи підвищення відсоткових ставок залишають американським банкірам менше надій на збільшення маржі між відсотками, які вони платять вкладникам, і ставками за кредитами. У Японії, де акції фінустанов обвалилися цього місяця на 24%, і в Європі регулятори встановили від’ємні облікові ставки, тобто фактично беруть із певних резервів банків відсотки, які ті не встигли перекинути на вкладників. А з огляду на похмурий економічний прогноз — скорочення маржі між відсотковими ставками — і той факт, що по прибутках банків досі б’ють витрати на реструктуризацію, інвестори небезпідставно хвилюються. Іще гірше: деякі країни, схоже, настільки затягнули виправні роботи зі своїми банками, що тепер узагалі навряд чи їх почистять. За обрахунками МВФ загальна сума проблемних боргів у Європі на кінець 2014-го становила близько €1 трлн ($1,13 трлн). Покриття їх за рахунок інвесторів чи вкладників має особливо негативні перспективи в країнах, де зобов’язання банків перебувають у власності не тільки фінустанов, а й місцевих дрібних інвесторів. Тому політики можуть боятися перекласти вартість очищення банківських балансів на виборців, бо це, ймовірно, викличе скандал.
Читайте також: Давоські неформали
Найважча ситуація в Італії. Там проблемні кредити сягають 18% усієї суми виданих позик; у власності дрібних інвесторів — облігації банків приблизно на €200 млрд (12% ВВП). А урядовий план про викуп проблемних кредитів у фінустанов за майже номінальною вартістю не дуже збігається з європейськими правилами, що регулюють «державну допомогу». Продаж кредитів із великими знижками змусить італійські банки визнати збитки, і їх частково можуть зазнати дрібні інвестори. Прем’єр Маттео Ренці ступив на цей шлях наприкінці минулого року, коли спроби врятувати чотири малі фінустанови з’їли заощадження звичайних італійців і нібито призвели до самогубства, яке набуло значного розголосу. Повторювати експеримент він не захоче.
ЄС та італійський уряд нещодавно домовилися про напівсиру альтернативу механізму bail-in, хоча мало хто вірить, що він допоможе очистити баланси банків. Натомість Італія, схоже, опинилася між двох вогнів: шкодою для дрібних клієнтів, що зберігають заощадження, і обтяженням банківської системи безнадійними кредитами. Якщо Ренці не знайде спільної думки із Брюсселем про обхід нових правил стосовно компенсації дефіциту, італійські банки й економіка можуть іще на роки залишитися у стагнації, а це позначиться на відносинах із ЄС. За минулотижневими заголовками новин про банки криється загроза дуже серйозної проблеми, ноги якої ростуть з Італії.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com