Що швидше суд над Юлією Тимошенко наближається до закономірного фіналу, то гучнішими стають суперечки щодо того, чи буде цей фінал не лише закономірним, а й законним. Ще віддразу після арешту екс-прем’єрки вони вихлюпнулися на міжнародний рівень. І, всупереч логіці, «бризок» від цієї хвилі з часом не меншає, навпаки, Україні все частіше доводиться, якщо продовжувати аналогію, втиратися.
Офіційний Київ не мовчить: протягом п’яти днів до здачі цього матеріалу МЗС устигло покритикувати і заяви західних країн щодо справи Тимошенко (мовляв, вони необ’єктивні), і дії опозиції. Остання, нагадаємо, закликає позбавити суддю Родіона Кірєєва та представників обвинувачення права на в’їзд до США. Українська дипломатія витлумачила як «тиск на суд», а також як спробу «залучити органи виконавчої влади окремих держав до втручання в судовий розгляд в Україні». «Ми переконані, що наші іноземні партнери абсолютно чітко й адекватно реагують і сприймають ці заклики, цю ситуацію», – сказав Олег Волошин, голова департаменту інформаційної політики МЗС.
Проблема в тому, що українська сторона сама робить усе, щоб Захід і світ сприймали суд над Тимошенко лише як політичний процес. Що, скажіть, мають думати у Вашингтоні чи Брюсселі, якщо дипломований юрист, народний депутат Інна Богословська на кожному розі говорить про винуватість екс-прем’єрки, а коли їй нагадують, що такі заяви робити до рішення суду неправомірно, «виправляється»: я, мовляв, не тисну на суд, а просто вважаю, що Тимошенко посадять (програма «Шустер.Live» від 6 липня, прес-конференція 11 липня)? Що думають притомні люди, коли народна обраниця після своїх висловлювань практично без паузи починає розповідати про «тиск на суд» з боку… адвокатів обвинувачуваної?
Як має Парламентська асамблея Ради Європи реагувати на ось такі слова ще одного нардепа, всезнайка Вадима Колесніченка (12 серпня): «А чому доповідачі Ради Європи не переймаються долею іншого прем’єра України Павла Лазаренка, котрий перебуває у в’язниці в США? Він же теж проходив у питаннях, пов’язаних із ЄЕСУ…» У Страсбурзі достеменно знають, що Тимошенко в нинішньому процесі звинувачують зовсім не за фактами діяльності ЄЕСУ. І пасаж депутата розуміють однозначно: або Колесніченко – цілковитий невіглас (проте хто ж йому тоді дозволяє коментувати речі, у яких він нічого не тямить?), або ж насправді ця заява спрямована на формування в українців викривленого уявлення про справу Тимошенко. Що, власне, і є типовою ознакою політичного процесу.
І вже зовсім не доводиться говорити про керівництво Генпрокуратури, котра взагалі як ніхто мала би бути зацікавлена в тому, щоб процес Тимошенко видавався максимально неупередженим. Спершу в ГПУ заявляють, що в США триває суд щодо вакцин «Таміфлю», а з’ясовується, що до слухань у штаті Орегон не мають стосунку ні Юлія Володимирівна, ні навіть свинячий грип. Потім перший заступник генпрокурора Кузьмін починає розповідати, що екс-прем’єрка колись під час закордонних візитів витратила близько мільйона доларів на готелі й покупки, але ні словом не обмовляється, чи є тут склад злочину (в матеріалах звинувачення, до речі, цей факт ніяк не фігурує). Зрозуміло, що заяви про мільйони на готелі можуть підігріти народну ненависть до колишньої чиновниці. Але як це пов’язано з юриспруденцією? В Європі думають і не знаходять відповіді.
Нещодавно той самий Кузьмін видав нове «сенсаційне» повідомлення: мовляв, Тимошенко може бути причетна до гучного вбивства донецького бізнесмена і політика Щербаня (1996 рік). Нібито на це натякав котрийсь із підозрюваних, якому замовники буцімто колись сказали, що за злочин «Юля заплатить». Тепер Генпрокуратура «перевіряє» інформацію (цікаво, а раніше не можна було?). Проте можу закластися: результат буде такий самісінький, як і з судом щодо вакцин: поговорили й забули. Ось згадаєте мої слова.
Тому що справа Тимошенко дійсно є політичною незалежно від справжньої провини екс-прем’єрки. І представники влади ведуть її з грацією відомої тварини у знаному торговельному закладі. А постраждають у підсумку українсько-європейські відносини. Впевнений, на Михайлівській площі це чудово розуміють усі: і рядовий клерк, і керівник департаменту інформаційної політики Волошин, і, безумовно, міністр Грищенко… Але вони, на жаль, не вільні поставити на місце бездарних «пропагандистів» від партії й ГПУ. Не їхня парафія.