Перфоманс триває
У ніч із суботи на неділю в німецькому Мюнстері, де на початку червня стартувала дуже вагома для художнього світу подія — виставка сучасної скульптури «Скульптурний проект» (детальніше — тут http://tyzhden.ua/Culture/194532), стався прикрий інцидент. Злочинці демонтували та винесли у невідомому напрямку частину експозиції — одну із семи величезних світлодіодних панелей, із яких складалася інсталяція молодого художника Еї Аракави (Ei Arakawa), must-see геть усіх путівників по виставці.
Як відомо, головною особливістю «Скульптурного проекту», що проходить лише раз на десять років, є інтеграція скульптурних об’єктів до міського або ландшафтного простору. Інсталяція Аракави розташована на віддаленій від міста локації — просто неба, посеред поля біля озера Аа, у популярній рекреаційній зоні під Мюнстером. Серія робіт, об’єднаних назвою «Harsh Citation, Harsh Pastoral, Harsh Münster» («Жорстке цитування, жорстка пастораль, жорсткий Мюнстер»), визначально включала сім світлодіодних панелей. Тепер їх шість. Це великі дисплеї (зокрема, розміри вкраденого становили 2 на 2,5 метри), що демонструють анімовані версії картин інших авторів: Аракава, що народився в Японії, а зараз працює між Нью-Йорком і Берліном, обрав для проекту роботи двох відомих митців (Ґюстава Курбе та Джоан Мітчелл) і п’яти маловідомих. На додачу до анімації, дисплеї «співають» про себе приємні пісеньки.
Місце, де була розташована вкрадена панель
Дисплей, який украли, демонстрував роботу німецької художниці Ютти Кетер (Jutta Koether) та «наспівував» такі слова: «Падає у Мюнстері дощ чи сяє сонце, я — всього лише будяк, який зацвітає раз на десять років; співаю собі кожного дня всі чотири місяці (саме стільки триває проект — Ред.), отака жорстока пасторальна ідилія».
Кому саме сподобалася або, навпаки, радикально не сподобалася саме ця панель, невідомо, але цим людям довелося серйозно попрацювати, щоб украсти її. За словами художника, крадіїв було мінімум двоє, на озброєнні в них мала би бути електрична викрутка, за допомогою якої можна зняти органічне захисне скло з дисплея.
Аракава сьогодні працює над заміною вкраденій роботі, яку хоче до 1 липня вивісити на порожньому місці. Глядачі та критики не гають часу, вони вже сформували свіжий мистецький наратив чи, точніше сказати, актуалізували наявний: наскільки вразливим є мистецтво, яке вийшло в публічний простір? Наскільки агресивним цей простір може бути?
Читайте також: Дрес-код національної ідентичності: виставка “IN PROGRESS”
Мюнстеру не звикати до агресивних інтервенцій у бік інтервенцій культурно-просторових. У 1977 році місцеві студенти, яким не сподобалися три гігантські кулі, встановлені на березі озера класиком американського поп-арту Класом Олденбургом, спробували — невдало — зіштовхнути їх у воду. Десять років потому, у 1987 році, об’єктом незгоди стала Мадонна Лурдська Катаріни Фріч — художниці, яку називають найвідомішою німецькою скульпторкою у світі. Мадонну з жовтого пластику, виконану в натуральний зріст, установили на міській площі, неподалік від торгового центру, церкви та ринку; дуже швидко вандали відламали в скульптури руки.
Мотиви людей, які увійдуть в історію 5-го «Скульптурного проекту», наразі невідомі, але через свої дії вони вже точно долучилися до перфомансу Аракави. Поліція опитує можливих свідків інциденту.
День, парк, ліхтар і зашморг
Удень, 17 червня, у суботу, в серці Вашингтона, неподалік від Білого дому на ліхтарі знайшли зашморг — третій за останні тижні на цій території міста. Вже очевидно, що йдеться про певним чином сплановану акцію, чия символіка асоціюється із періодами расової нетерпимості, лінчуванням, самосудами тощо.
26 травня хтось повісив зашморг на дереві поруч із вашингтонським музеєм Хіршхорн, 31 травня зашморг поклали в одному із залів відкритого сім місяців тому Національного музею афро-американської історії та культури. Обидва заклади належать до відомого комплексу Смітсонівських музеїв.
Третій зашморг знайшли близько 15-ї години дня біля Східної будівлі Національної галереї мистецтва. Галерея формально не входить до Смітсонівського комплексу, але розташована поруч, в історичній частині міста, яку називають Національною алеєю (National Mall, або просто — the Mall). Йдеться про музейний та меморіальний комплекс просто неба в центрі столиці. Зухвалість акції зловмисників буде краще зрозуміла, якщо усвідомити, що територія the Mall — це, зокрема, меморіал Лінкольна, Капітолій разом із монументом Вашингтона в центрі й Білим Домом. Це туристична локація, яку щороку відвідують більше 20 млн людей.
Східна будівля Національної галереї мистецтва у Вашингтоні
Поліція, яка взялася за справу ще три тижні тому, досі не знайшла винуватців. Співробітники музеїв обурені та засмучені, а мистецька спільнота, як водиться, аналізує ситуацію та намагається дійти консенсусу щодо можливої відповіді на такий виклик.
Так після третього інциденту критики й культурні журналісти стали використовувати для опису дій зловмисників термін «асиметричний символізм», порівнюючи їх із тероризмом: із ними обома неможливо боротися якимись традиційними методами. Зокрема, ігнорування зашморгу чи будь-якого іншого об’єкта з настільки ж сильним історичним й емоційним «меседжем» може призвести до певного призвичаєння й сигналізувати про «мовчазну згоду» із подібними діями. Тому, незважаючи на той факт, що навіть три зашморги не становлять жодної загрози ні силі мистецтва, ні потужним сенсам, накопиченим за роки роботи музеїв, ігнорувати їх не можна.
Читайте також: Базель, Кассель, Мюнстер. Що треба знати про три головні червневі арт-події Європи
Асиметрична альтернатива, яку митці вже запропонували керівництву музеїв, — занести зашморги до їхньої офіційної колекції, тобто «вписати» в історію експозиції. Але Смітсонівські музеї відмовилися. По-перше, за словами спікера музейного комплексу Лінди Томас, зашморги наразі перебувають у розпорядженні поліції, а по-друге, занесення їх до числа експонатів колекції створило б небажаний прецедент: дехто зміг би вбачити в цьому простий спосіб долучитися до музейних фондів.
Так чи так, вашингтонський інцидент продемонстрував цікаву тенденцію всередині фахової арт-спільноти: небайдужі до мистецтва люди починають мислити як музейні куратори, себто пробують аналізувати історичну значущість і сенси того чи того об’єкта, розглядаючи його в широкому контексті.