Свободу народу, що потрапив у геополітичний трикутник, коли опинився між польськими, османськими й московськими силами, не мислили без вигідної угоди бодай з однією з впливових сторін. Зрештою православ’я відіграло вирішальну роль в альянсі з Московською державою. Щоправда, невдовзі вона зробилася Російською імперією, а Єкатєріна ІІ скасувала всі привілеї, що призвело до повного поглинання Гетьманщини. Тимчасом волелюбність позначалася на колоритному укладі й пишному побуті реєстрового (городового) козацтва. Ще за литовських князів воно здобуло право на безмитне шинкування, а за короля Стефана Баторія козацький полк очолив гетьман, при якому був писар. Реєстрові не підлягали зовнішнім судам, їх не обкладали податями. Проте до військового статусу кортіло долучити ще й політичний.
Читайте також: Київська школа в Московії
Після перемог Богдана Хмельницького старшина заходилася господарювати. Смолярство, продукування ґонту й дощок, склодувні виробні, залізорудний промисел, вирощування зернових, млинарство, бортництво, гуральство — все це дало змогу нажити неабияких статків, зважаючи на ідею загального блага (bonum publicum). І якщо спочатку різні надбання (меблі, килими, люстра, посуд і тканини) діставались як трофеї, то згодом торгівля, землеробство та виробництво посприяли створенню власного багатства. Серед садів або парків з альтанками будували оточені валами й ровами муровані будинки. При них заводили звіринці та голубники, викопували стави й запускали рибу. Поруч розміщували курені з охороною. За ґанками слідували просторі сіни, світлиці зі сволоками, ліпниною, іконостасом, хрестами на покутті, розписами й обкладеними орнаментальними кахлями пічками. Стіни оббивали сукном, на них вішали малюнки, фамільні портрети, механічні годинники. Оселю ділили на господарську й службову частини.
На бучних учтах сиділи дружини генеральної старшини. До речі, жінки вищого стану вряди-годи впливали на політику, позивалися до суду, належали до братств, здобували або домашню освіту, або навчалися при київському Печерському Вознесенському монастирі. Властиво, черниці були не лише письменними, а й обізнаними з основами філософії та риторики. Литовський статут регламентував одруження світських дівчат із 13 років. Сестри з братами мали рівні права на материне майно (материзну), а після смерті батька донька діставала четвертину, якою розпоряджалася, як хотіла. Одяг еліти Гетьманщини видає польські й угорські, а також східні впливи (як-от шаровари). Козака вирізняли довгі вуса й «оселедець», хоча траплялися й вистрижені кружком маківки.
Рідше запускали доглянуті бороди, як у Сагайдачного чи Дорошенка. Жінки носили розпущене волосся, білили чи рум’янили лице, користувалися грецьким і турецьким милом. Крім льняних і вовняних матерій у монастирських майстернях виготовляли шати з барвистого сукна зі стильовим бароковим рослинним візерунком, іноді з гаптуванням. Підперізувалися турецькими, перськими, китайськими поясами. Чоловіки чіпляли на них люльку, порохівницю, кинджали. Жупани оздоблювали хутром і шнурівкою, а поверх одягали киреї, кунтуші, делії. На голову — сукняні або оксамитові шапки. Шкіряні чоботи носили й прості козаки як ознаку вільної людини. Жіночій статі пасували саяни (спідниці) та бестроги (корсети), перські хустки чи накидки. За прикраси правили персні з дорогоцінним камінням, кишенькові дзиґарики, запонки, ґудзики, срібні застібки, намиста з перлів або коралів. Навіть натільні хрести не були простими. Важливим атрибутом воєнізованої Гетьманщини була зброя: рушниці, пістолі, булави чи перначі тощо. А шаблю не знімали навіть у церкві.
Читайте також: Трансгресія еротизму
Виборювати права з привілеями еліта могла завдяки освіті. Сагайдачний писав полемічні твори, займався театром. Хмельницький і Мазепа музикували й віршували. Серед покровителів Київської академії згадують також Виговського, Самойловича, Скоропадського. Коли в Московії ще не володіли іноземними мовами, Виговський на переговорах з поляками і шведами послуговувався латиною. Листи гетьманів рясніли літературними цитатами: Мазепа наводив рядки з Горація й Овідія. Навіть театральні дійства до Москви потрапили звідси: організатором першого театру в Кремлі називають Симеона Полоцького. Місцеві вистави взорувалися на античну драму, доповнювалися європейськими мораліте, спиралися на український вертеп із християнським сюжетом, а персонажі розмовляли народною мовою. Крім високого мистецтва, залишалося місце й для звичних розваг: інтелектуальних і азартних ігор (кістяні шахи, кості, або зернь, карти). Були популярними прогулянки на пасіках. Читання залишалося не менш поширеним заняттям, адже існували чималі книгозбірні при Печерській лаврі та Київській академії. Попри скромність у прагненнях і бажаннях вряди-годи траплялися випадки хизування розкішшю, особливо серед старшинських дітей. Одначе такі вияви засуджували так само, як і народження позашлюбних нащадків. Одне слово, подібно до будь-якого суспільства, Гетьманщина знала піднесення й падіння. Хоча вона й зникла з європейської мапи, проте зберегла самобутні риси, що відтворювалися в нових спробах відновити державність.